Страница 21 из 93
З тим пішов я зі штабу, а за 10 хвилин знов прибіг ад'ютант з наказом вислати 10 козаків на підтримку Полуботківців на Крещатик, але знову дістав відмову.
Тимчасом стрілянина по цілому Київі ставала все жвавійша, а з боку Думи раз-у-раз тріщав скоростріл.
Ще за кілька хвилин прибіг до полку сам особливий командант і дуже схвильовано сказав, що моя впертість веде до того, що Полуботківці відступають та що йде загальний наступ від Дніпра на відтинку від Крещатика до Малої Володимирської [22] та що сама "Центральна Рада" під загрозою.
Нарешті командант спитав мене, "на яких умовах" виступить полк, я знову підтвердив, що "умов" я не ставлю, але лише не можу дати полку розмикувати, всяке ж бойове завдання для цілого полку виконаю негайно. На цю мою заяву командант зацікавився дізнатись, який саме відтинок зможе обслужити полк у даній ситуації, на що я заявив, що уважав би за доцільне повести наступ на відтинку між Інститутською та Лютеранською і далі на Софійський майдан і Фундукліївську вулицю, щоби забезпечити Центральну Раду.
Коли з тим пляном згодився командант Києва, полк негайно став до зброї, а сотні пішли – перша по Інститутській, друга по Миколаївській та далі по Прорізній, третя по Лютеранській і далі на Фундукліївську, а остання тимчасом лишилася в "Апольльо" в резерві. Був уже останній час до виступу, бо на Крещатику аж гуло від вистрілів. Я пішов при третій сотні, щоб скорше осягнути головну мету: зв'язок з охороною Центральної Ради.
Щойно вийшли ми на Лютеранську, як з боку Крещатика прибігли схвильовані Вільні Козаки гімназисти та переказали, що з боку Думи вже підходить якийсь ворожий відділ. Третя сотня, поставивши скоростріли, гусаком, по обидвох боках вулиці, побігла на діл. За хвильку дійсно з'явилися з боку Думи якісь вдягнені в сірі шинелі люди, але наші скоростріли для обережности дали першу чергу понад їх голови. У відповідь вони замахали шапками, а за хвильку розгорнули малий жовто-блакитний прапорець. Це ті наші Полуботківці, що з боєм відходили з під Думи. Наказую їм зібратись та впорядкуватись на Бесарабці, куди намагаюся скупчити всіх Полуботківців, які тактикою штабу команданта порозкидані партіями та перемішані з Вільним Козацтвом і тому доволі деморалізовані. Дві чети третьої сотні закріпляють за собою ріг Фундукліївської та Крещатика, шукаючи зв'язку з Центральною Радою, а дві повертаються на допомогу другій сотні, яка веде впертий бій на розі Миколаївської та Крещатика і ніяк не може просунутися, четверта сотня підтягається Лютеранською до Крещатика.
Ворога з рогу Миколаївської і Прорізної збито, але він затримався на горі Прорізної вулиці, звідки продовжував стрілянину зі скоростріла. Дарма намагалися наші хлопці уставити свій скоростріл за афішевим стовпом проти Прорізної, це коштувало лише трьох ранених та одного вбитим. Невідомо було, що робиться з першою сотнею, але в бік Думи "кипіло".
Знову зосереджую всю третю до Фундукліївської та, залишивши свої резерви на Крещатику, починаю підійматись по Фундукліївській.
Вздовж Пушкинської вулиці, що прорізує Фундукліївську 50-60 кроків перед будинком Військового Секретаріяту, іде бій. Кулі густо летять, як з боку Бибіківського Бульвару і з-за плота в садку, що належить до будинку Секретаріяту, так і з боку Прорізної, назустріч від Секретаріату гусаком тягнеться, тулячись до будинку, що в бік Прорізної, невеличкий відділ ріжноманітно вдягнених і озброєних людей.
Тяжко орієнтуватися, де свої, де чужі, бо наша стежа обстрілювана з обох боків, лишень ті, що по Фундукліївській, не стріляють.
Допомагає національний прапорець, який обстріляно тільки з боку Прорізної.
Починаємо бій. Дарма гайдамаки, позалягавши за хідником, обстрілюють вікна будинку типографії "Корчак-Новицького", звідки весь час іде стрілянина; надаремне ті Вільні Козаки, що підійшли з гори, з великою самопосвятою намагаються просунутись Пушкинською вулицею – ці, що обсадили типографію, продовжують стріляти так влучно, що Вільні Козаки втратили із сімох аж чотирох вбитими й раненими, а гайдамаки трьох і не могли посунутись ані на крок вперед.
Той наш відділ, що займав садок коло Військового Секретаріяту і складався з членів Центральної Ради та Секретаріяту, відійшов, а ми змагалися аж до тої пори, поки не підійшов наш панцирник та не висадив брами типографії, що примусило її залогу зникнути, залишивши трьох вбитих у цивільному одязі, а одного в одягу російського старшини та скоростріл Кольта.
Це вирішило долю бою і на Прорізній, а Гордієнківці, женучи перед собою ворожі лави, досягли Великої Володимирської вулиці та Софійського Майдану та увійшли в зв'язок зі Січовими Стрільцями, які йшли з боку вулиці Львівської і якраз тоді почали бій за т. зв. "Присутствєнниє Мєста" [23] та "Готель Прагу". Залога Січових Стрільців, майже півтора години обложена в Центральній Пошті, видержала без огляду на всі ворожі атаки аж до нашого підходу.
По Великій Володимирській від Прорізної аж до Софійського Майдану лежало багато вбитих, а перед "Готелем Прага" перекинута колісниця з-під скоростріла із забитим конем.
Вечеріло, коли Гордієнківці знову зосередилися в "Апольльо", передавши вартування звільнених від ворога районів Вільним Козакам. Пізнійше від других вернулася перша сотня, що загналася з переслідуванням аж на Поділ.
На другий день ранком, знову після декількох невдалих спроб витягнути з полку людей частинно, мене закликали до начальника штабу Ковенка і підполковника Ген. Штабу Сальського, який після пертрактацій зі мною, нарешті знову дав цілому полкові таке завдання: оперуючи на відтинку Крутий спуск - Дніпро, намагатися взяти Арсенал і увійти в зв'язок з гайдамацьким кошем Слобідської України під орудою С. В. Петлюри, який по відомостям штабу Ковенка мав підійти до Києва з Лівобережжа [24].
Щоби розібратися в ситуації, взяв я п'ять гайдамаків і пішов по Інститутській в напрямі до Арсеналу. Щойно минули ми Державний Банк і дійшли до бувш. помешкання генерал-губернаторства [25], як з боку Арсеналу прибігли сполотнілі, задихані два з рушницями гімназисти і доповіли, що вони рештки варти Вільного Козацтва, яка збита арсенальцями зі Школи Сліпців і що ареснальці великою юрбою посуваються далі; ще за хвилинку прибіг розхрістаний, переляканий писар "нейтрального" штабу Сердюків і доповів, що арсенальні порушили їх "нейтралітет" і розброїли штаб, відобравши два скоростріли.
Тлом до цих донесень була все жвавіша стрілянина з боку Печерська, яка чергувалася з вибухами ручних бомб.
Ще за хвилину по Інститутській зачорніло від юрби, яка, стріляючи в гору та вигукуючи, йшла в нашу сторону. Попереду докладно бачилось два скоростріли, які тягнули в руках.
Вільні Козаки скрикнули і, стріляючи вгору, побігли в бік Державного Банку, але наші "фронтовики" швидко засіли за стовпами від ліхтарень та телеграфів і почали стріляти до юрби з віддалі яких 100 до 80 кроків.
Звідтам відповідали безладною стріляниною і видко було як пробують поставити скоростріли, навіть один з них дав дві-три черги, високо, понад голови, але змовк, і юрба, стріляючи із криком кинулась врозтіч, залишивши скоростріли, вбитих і ранених. Почали ми посуватись до покинутих скорострілів, як раптом зірвалася стрілянина позаду нас і коло Державного Банку і в боці бувшого Царського двірця. Кулі свистали десь високо, чиркаючись об стіни і вибиваючи шиби. Аж за кілька хвилин, коли ми вже взяли скоростріли, позаду нас стихло, а до нас підійшов невеличкий відділ, на чолі якого був якийсь добродій, вдягнутий у напів військовий однострій, який як "начальник відтинку" наказав мені продовжувати наступ і був дуже здивований, коли дізнався, що я веду розвідку призначеного мені району. Він же пояснив, що стрілянина була наслідком "нервозности" Вільного Козацтва і залоги Державного Банку, які себе не пізнали.
22
(20) вул. Маловолодимирська – зараз вул. Олеся Гончара, на час описаних подій носила назву вул. Столипіна (з 1911 р.) (прим. упорядника сайту).
23
(21) Присутственні місця – знаходились в будівлях, що складають квартал між вул. Володимирською, Великою Житомирською та Володимирським Проїздом (прим. упорядника сайту).
24
(22) Кіш Слобідської України під командою отамана Петлюри був у боях з більшовиками на Лівобережу і його спішно викликали на оборону Києва (прим. автора).
25
(23) будинок генерал-губернатора – знаходився на вул. Інститутській, між буд.18 та 20/8 (прим. упорядника сайту).