Страница 17 из 93
– Вперед! – там видко буде! – 3 гуркотом їде потяг, гайдамаки мерзнуть в углярці біля скорострілів і в неопалених возах.
Малин – наша стежа 5 гайдамаків з одним скорострілом вартує потягу із мінами.
Забезпечуємо їх їжою на 10 діб, декількома скриньками набоїв.
Доїздимо до Святошина. Там стрічає нас молоденький старшина і каже, що він має наказ не пропускати в Київ ні одного потягу з військовими частинами. Дійсно на стації стояв якийсь потяг з навантаженими гарматами російської батареї.
Починаю довгі пертрактації телефоном, які не дають нічогісенько певного. Хтось із Києва ч. 2. українською мовою переказує, що прибуття впорядкованих українських частин бажане. Київ ч. 1. та Пост-волинський (перестанок перед Київом, перехрестя залізниць з Рівного та з Сарнів) подає, що київський вузол не може приняти ні одного потягу, хоч командант стації Святошина каже, що це брехня. Дріт Святошин-Київ-пошта (Святошин-Київ 8 до 10 кільометрів) не працює. З Києва чути поодинокі рідкі вибухи.
Командант Святошинської стації пояснює, що нібито в Києві почали Москалі повстання проти "Центральної Ради". Що до них мали приєднатись і деякі Малороси; проти повстання змагаються тільки Богданівці, частина Полуботківців і, здається, Січові Стрільці. Решта залоги "нейтральна". Каже, що він напевно знає, що сердюки, які стоять у касарнях на Лукіянівці, держуть "нейтралітет" – повний і що якась технічна частина, в касарнях на шосі Святошин-Київ, держить "нейтралітет", ворожий "Центральній Раді" та, разом із бельгійськими панцирниками-автомобілями, не пропускає нікого озброєного до Київа. Держить невтральність, але сприяючий Українцям і польський курінь, що стоїть у Святошині та який висилає стежі вартувати на стацію. І дійсно, я побачив на ст. Святошин стежу з біломалиновими стрічками та з балачок із ними довідався, що активних українських військ у Києві дуже мало та що провід повстання в руках чи то російських большевиків чи то С-рів і що навіть російська буржуазія співчуває повстанцям, здержуючи у ворожій невтральности офіцерство, яким переповнений Київ.
Після тих усіх інформацій Гордієнківці вирішили по сотнях рушити далі, а там вже видно буде.
Вже вечеріло, коли я рішуче повідомив стацію Пост-волинський, що потяг з Гордієнківським полком від'їздить та що для нього мусить знайтися вільний шлях.
Командант Святошина, з формальних мотивів протестував, але дав зайвий паротяг, який пішов уперед з озброєною угляркою та командантом полку, а за ним ешелон у повнім поготівлі.
Ми в'їхали на Пост-волинський, незважаючи на зачинений семафор, і заняли його без перешкод.
В залізничій обслузі на стації Пост-волинський видно наглядний поділ – частина залізничників допомагає, частина явно нам ворожа; до остатньої треба зачислити всіх вищих урядовців. Всі ті, що неприхильні нам найбільше, не вміють по українськи.
З Посту-вол. видно далекий Київ, що у темряві ночі горить загравою наче великий світильник. Там, направо – на тлі неясного сяйва чорніє "Кадетська роща", під якою скупчилось світло: – це Київ І. та майстерні біля нього.
Раптом з боку Києва, з над самого Дніпра заторохкотів скоростріл. Його докладно чути у морозній тиші ночі; близше відповів другий.
Гукнула гармата і виття стрільне закінчилось вибухом високим і невдалим над Кадетською рощею. Другий гарматний вистріл блискавкою освітив район Київської стації і йому відповів десь вибух далеко-далеко. Мені здалося, що в околицях Лаври.
Знову вистріли і вибухи над Києвом І., – татакання скорострілу в напрямі на Київ II.
З телефонічних та телеграфічних розмов нічого не розбереш: якась каша бажань, наказів, прохань з різними мотивами, ріжними мовами й акцептами.
Стає ясним, що це початок революційної боротьби, коли ворогуючі групи ще нездеференціонувались, коли ще немає нічого виразного, коли засоби зв'язку ще в розпорядженні всіх змагаючихся, коли ще ні за ким немає виразної перемоги.
У такому випадкові орієнтуватися можливо тільки у головних кермуючих осередках і рішучість починів мусить бути головною умовою доцільного ужиття сил: – А тому, далі вперед!
Повідомляю Київ II, який виявляє найбільш бажання бачити гайдамаків і хоч немає вільного залізничого шляху, що їду. Київ І. навіть не повідомлюю, вирішивши його обминути, переставляючи переводи з переднього паротягу, який повинен би забезпечити від катастрофи. Намірові сприяло те, що керування переводами тих шляхів, які йшли в обхід Київа I. між ним та містом, не було зцентралізоване.
V. У Києві
Під згуки то зростаючої, то змовкаючої стрілянини поїхали ми в дальшу дорогу. На мості біля Києва І. якісь люди сигналізували червоними світлами, над потягом просвистіла черга (серія) із скорострілу від сторони Києва I. Розрізуючи воздух, пронісся з боку міста, десь понад возами, гарматний набій, заскомлів і бухнув коло Кадетського корпусу.
Стація Київ II. Злізаю з вуглярки. Довго і даремно блукаю з невеличкою охороною озброєних гайдамаків поміж залізн. рейками (торами), забитими потягами, порожняками і з майном; багато возів із кіньми, що вже поздихали. Перед нами втікають якісь постаті, що порались по возах. Гурток селян витягає з возів напів живих коней, які хитаються на ногах, – кудись їх ведуть між потягами, а зовсім – близько-близько гукають зрідка гармати, чути як виє вилітаючий лаштунок, і десь далеко-далеко вибухає.
Нарешті найшли вільну рейку (тор), який провадив до військового вантажного помосту (місце, де вантажаться і вивантажуються вози). Відсуваючи порожні й повні вагони, якось перепихаю свій потяг до помосту, на якому бруд, похідна кухня, декілька поломаних возів, чотири кінські трупи та один здохлий віл...
Хоч вже й ніч і гайдамаки потомлені, лаштуємось, як до бою. Рухома твердиня – залізничий вагон для вугілля, – стає з боку Києва І., із сусіднього потягу витягаємо дві гармати, які вишкірюють свої набиті гирла в протилежні боки, забезпечуємо від несподіванок гайдамацький ешелон, два "Максими" витягаємо на кручу, якраз над помостом, – обслуга скорострілів влаштовується по малих хатинках на самому верху кручі, два близші до потягу тори звільняємо від возів.
Готово! Тепер можна "явиться по начальству". З невеличкою охороною продираюсь поміж потягами в напрямі на стацію. По дорозі знаходжу той потяг зі зброєю та набоями, що виправили ми з Олевська. Вартові гайдамаки (три відпочивають, два по обох боках потягу вартують) доповідають, що через ці два дні, відколи вони тут, весь час йде грабунок ешелонів; що на стації безладдя, якийсь старшинський відділ формується, якісь вільні козаки, чи пак якісь міські паничі; був правильний відділ Богданівців та кудись пішов, але очевидячки стація Київ II. за "Центральною Радою".
Нарешті дійшов я до стації. Питаю за командантом, – кажуть, на другому поверсі. Іду по сходах, на яких сидять ріжноманітно вдягнені й озброєні люди: довгий коридор теж повний таких же спячих озброєних людей. Попав я у якусь кімнату, де біля скорострілу пораються якісь типи в червоних лямпасах. Вони розмовляють зі собою по московськи, і звуть один другого "ваше превосходительство" – питаю, – кажуть, що в тій нерозберисі, вони, молоді генерали, не хочуть бути без зброї, тому витягли скоростріл та ладнають..
– "Треба розброїти оцю контр-революцію", – бурмотять за моєю спиною гайдамаки.
Воно справді не вадило би, але при таких порядках, як на стації, розброєні за хвилину знову були би зі зброєю, а нам нема чого тратити часу й енергії на дрібну акцію, тим більше, що тії семеро "превосходітельних" зрештою лише влаштовуються "для озброєного нейтралітету". Тому питаю тільки про команданта та дістаю відповідь, що "етот абалдєлий подпалковнік" в кімнаті на кінці коридора.
Іду, переступаючи через спячих, і вхожу до великої кімнати зі столом посередині, за яким якийсь присадкуватий чоловік, у старшинськім плащі мирного часу, видає кільком іншим накази про відшукання гарматчиків та паротягів для відправки на завтра якогось ешелону. Коло стації близько-близько зрідка бухають гармати так, що від вибуху освітлюються мов блискавкою вікна і жалібно дзвонять шиби.