Страница 2 из 6
Але батько не одповів ні слова й чим-раз копирсав ножем у долівці. «Вийдіть усі з хати», — сказав він. Жінка забрала дітей і вийшла.
Тоді він розпоров підкладку шинелі, спустив щось поміж підкладкою й сукном і гукнув: «Ідіть сюди».
«За годину-дві ти підеш до кума Пилипа по хліб. Він дасть, скільки спитаєш». Чоловік у шинелі й кашкеті вийшов з Стеблинки й пішов у бік червоних.
За пів-верстви — перша денікінська застава, за верству — друга.
Підійшов салдат, облапав плечі, стегна, халяви. «Голодний сиджу. В місті родичі багаті. Сім'я-ж моя тут зостається, коло вас. Пустіть ради Христа».
«Ради Христа! Як ти смієш, стерво, це слово в рота брати? Обшукать його ще раз!» Земля вохка, росяна — теплі спітнілі ноги вгрузли в землю.
«Семенчук, дай йому лопату, одведи в ярок і одправ його в місто по хліб. А що це таке? — Р-С-Д-Р-П... більшовиків. Візьми — покладеш йому в могилу».
Чоловік з лопатою попереду, салдат з винтовкою позаду.
Почав копати. Викопав один штих, став, спочиває, — серце закалаталося. Лопата на плечі. Постояв з хвилинку, став копати другий. Викопав другий штих, став. Лопата на плечі. Салдатові набридло. Добув тютюн, узявся скручувати цигарку. Чоловік стояв з лопатою на плечі. Потім він схилив її назад і, вимахнувши з-за плеча, вдарив салдата по голові. Той упав. Ще й ще! Чоловік одяг салдатову шинель, вбув чоботи, акуратно зашнурував халяви, взяв винтовку, підвівся.
Рішучим рухом скинув винтовку на плече й пішов.
Вільно дійшов до вогника. Казанок на двох багнетах. Вогонь весело вбирає вітер. В лісі вільно й вохко. Коло казанка група офіцерів і салдатів. Чоловік перевісив винтовку через руку й підійшов ближче. Двоє сиділо обличчям до нього — знайомі, що стоять у Стеблинці. Один з них, поручик з рудою борідкою, був робив у нього трус і забрав документи і ленінську картку. Третій в офіцерськім кашкеті, в свитині, спиною. Це — шпіон!
Офіцер в свитині схопився на ноги й став з ним віч-на-віч. Водянисті очі дивилися з-під козирка кашкету. Чоловік звів винтовку й вистрелив йому в голову. Потім він кинув винтовку й сказав: «Я гадаю, він не став-би розповідати чогось важливого тут на заставі»...
Відомості про розполог червоних лишилися в пошматованому мозкові полковника Двигубського...
Коли з замордованого вбивця зняли шинелю, в кешені знайшли ленінську картку й два залізничних посвідчення. У внутрішній кешені сорочки знайшли ще одну посвідку, тимчасову.
Тимчасове (замість відібраного)
Цим свідчиться, що С в и р и д Р е н о дійсно службовець №… залізниці й займає посаду диспетчера.
… числа 1919 року, беру в руки шахматного пішака й розглядаю його немудру, круглу голову, розглядаю його пошарпану, обдерту підставку. Це — інвалід. Він уже не на шахівниці цей пішак. Це — офіра. Це пішак з f4, що пав, щоб одкрити шлях до ворожого короля.
Король пав, бо цей пішак поклав своєю головою, щоб одкрити до нього шлях.
ГНИЛИЗНА
Я хочу розповісти одну історію, що скоїлася з моїм знайомим Павліком Явнем. Павлік Явень блондин, невеличкий на зріст, з кніпс-пенсне на спокійному носі, акуратненько вдягнений блондин. Шіммі стоять у нього в шахві, а ходить він улітку в сандалах, бо в сандалах ходять комуністи, а Павло Явень хоче вступити до партії.
Не те, щоб він вірив в те, що має бути комуністичний лад, скоріше він хоче, щоб йому було добре. Він комуніст-індивідуаліст!
Крім того, він хоче мати револьвер.
Намочивши трошки своє русяве волосся, він розчісував його надвоє посередині. «Люсю», — сказав Павло Явень.
«Павліку», — одгукнулась Люся Явень, його жінка, з ліжка.
«Люсю — я йду оце. Прийду годині в п'ятій. Ти будеш удома?»
«О п'ятій»... Павліку, я-б хотіла піти к подругі — вона мене викликала в одній справі». «Гаразд, — одповів Павло Явень. — Отже я повернусь зараз-же після обід. До речи, треба говорити не «к подругі», а «до подруги». Коли ти вже вивчишся розмовляти по-вкраїнськи?»
Павло Явень підійшов до ліжка, поцілував Люсю в душку, Люся закурликала й оповила його шию пухкенькими ручками. Павло Явень ще раз поцілував Люсю в губки, узяв портфеля, поглянув на годинника на руці й вийшов сіньми на двір і на вулицю.
В Павла Явня прекрасна жінка. Мало того, що гарненька, ще й спокійна. Головне, що нікому й на думку не спаде, що вона могла-б його зрадити. Скоріше Дніпро потече на Чернигів.
Павло Явень запалив цигарку й почав міркувати, йдучи під маленьким дощиком. Крапа дощ. О, це був дощ. Він так накрапав уже третій день — це вже було занадто.
Павлік ще раз ізгадав про Люсю. Думки його були прихильно-зневажливі. Жінки всі однакові всередині.
Спочатку доводиться з ними попотягатись — вони кокетують із знайомими й незнайомими й дуже комизяться.
Павлік гнівно згадав, як йому доводилось просити; так, просити! Люсю поводитись як слід з чужими.
Тепер не те.
Тепер вона сама, як кішка, закохана в нього й подекуди навіть трішки набридає йому ревнощами.
На чужих вона не дивиться зовсім. По гостях вона не ходить, вча¬щає тільки до однієї подруги.
Вона розповідає Павлікові про подругу — та живе дуже бідно — инколи просто голодує.
Але грошей вона для подруги не прохає — Павлік раз на завше одучив її від благодійних звичок.
Дощ почав заливати Павлікові за комір. — Треба зайти десь. поснідати, поки дощ ущухне.
Оце Люська, хоч дощ, хоч що, піде до подруги — та живе десь далеко в передмісті — й прийде стомлена вкрай.
Коли вона приходить відтіля, від неї немає діла, як від жінки — це трішки дратує Павліка.
Дарма, що він сам не пропускає нагоди поласувати на стороні — Павлік уважає, що жінка має бути завше до його послуг.
Женщина — істота недорозвинена й не здатна до творчої роботи. Її діло—бути передовсім жінкою й матір'ю.
Павлік саркастично посміхнувся, згадавши жінвідділ.
Так. Доводиться погоджуватись офіційно де-з-чим заради головного.
А головне? це всебічний розвиток його, Павла Явня, творчих здібностей. Для цього йому потрібна Люся, добра, ріжноманітна їжа, зручні меблі...
Цьому перешкоджає оцей чортів дощ. Хоч он-де, здається, свінуло на небі.
А для того, щоб зробити кар'єру, Явневі треба вступити до партії.
Потрібну термінологію й лозунги Павлік давно засвоїв. Він має в минулому де-які гріхи й партквиток йому доконечно потрібний.
Павлік почав шукати очима пивної.
Одне лихо — це нерви.
Павлік почуває якийсь інстинктивний острах перед робочими.
Йому инколи здається, що вони бачуть його наскрізь.
Треба випити пару пляшок перед розмовою з тов. К.
Явень зайшов до пивної, узяв пляшку пива й замовив яєчню.
Поки що він налляв шклянку й випив.
Так. Усе вийде на добре. Сьогодні йому обіцяний ще один підпис на заяві до партії.
Ясна річ, одразу його членом правління не зроблять; доведеться ще з півроку посекретарювати. Зате зовсім инше відношення. По-перше, він заведе собі револьвера. Він хотів мати револьвера без ніяких дозволів од Д. П. У. Револьвер дуже приваблював Явня. Явень налив другу шклянку й випив її навхилки.
А членом правління він буде десь в иншому місті. Йому одразу дадуть. Явень узявся до яєчні. Доївши останній шматок, він обвів очима кімнату, шукаючи офіціянта.
Він зустрівся поглядом з чиїмись чорними, гострими очима. Це був кремезний дядько в шкіряній тужурці.
Явень заплатив за пиво й яєчню й підвівся.
Коли він дійшов до дверей, дядько теж підвівся і наздогнав його.
«Скажіть, як тут вийти на Фундукліївську?» — запитав хрипкий голос. «Фундукліївської нема, — суворо одповів Явень. — Єсть вулиця Леніна». Дядько ще щось хотів сказати та Явень швидко повернувся й вийшов. Ця розмова йому не подобалася. Дядькові, очевидно, ні до чого була та вулиця, — він чогось хотів від нього, Павла Явня.