Дана і дракон

Чародійка вже дозволяла Дані плавати палацом без залізного ланцюга. І годувати дівчинку стала тією їжею, що готувала для себе, пояснюючи це своє рішення тим, що таку велику кількість їжі не може сама подужати.

Одного разу вночі Дана помітила, як стара відьма змішала в глиняній мисочці жовч білої акули і сік морської троянди, щось прошепотіла над сумішшю і вихлюпнула її на кам’яну стіну. Тієї ж миті в стіні утворився трикутний пролом, і відьма, озирнувшись на всі боки, зникла в ньому. Можливо, це й був вихід у всі світи — казкові й реальні. Дана кинулася до своєї схованки і швидко відкопала невеличкого ножика, який вона потайки від відьми поцупила під час їхніх занять. Звертаючись подумки по допомогу до всіх богів, яких вона знала або могла вигадати, дівчинка тремтячими руками намагалася відімкнути замок. Можливо, з тисячної спроби, коли вона вже втратила будь-яку надію і обдерла всі пальці, замок піддався і Дана звільнилась. Вона кинулася до пляшечок на полицях, у темряві ледь розрізняючи потрібні інгредієнти.

— Жовч білої акули — ціла пляшка, сік морської троянди — чверть пляшки, — дівчинка перемішала все в глиняній мисочці. Зілля запінилося — добрий знак, це означало, що воно зроблене правильно. Дана підпливла до стіни, на якій відкривався портал, і лише тепер згадала, що не знає, яке закляття промовляла стара відьма, аби відкрити портал. У дівчинки затремтіли руки.

— Думай, Дано, думай! — вмовляла вона себе. — У тебе є тільки одна спроба, єдина. Так, зосередься. Магія любить простоту, ти вже це зрозуміла. Ніяких складних слів, ніяких екзотичних складників. Просто — значить, правильно.

Думки в голові пролітали з шаленою швидкістю, аж поки найпростіші слова виокремилися і зупинилися, немов надруковані. Дана стисла мисочку обома руками.

— Я хочу потрапити туди, де востаннє була людиною! — голосно проказала дівчинка і хлюпнула зілля на стіну.

А далі все відбувалося немов у сповільненому кадрі. Як же довго зілля летіло до стіни! А ще довше воно по ній розтікалося, пінячись, мов кислота. І коли Дана вже подумала, що всі її зусилля марні, у стіні нарешті з’явився трикутний портал. Вона кинулася до нього, навіть не задумуючись.

— І далеко зібралася?! — щось, мов залізними обценьками, боляче стисло дівчинці плече. — Ах ти, підступна брехухо!

Дана щосили чіплялася за краї пролому, що вже почав закриватися.

— Тікати надумала?! — волала відьма. Дівчинка озирнулася — страшне обличчя чаклунки було зовсім поруч.

— Прощайся з життям, дурепо! А могла стати всемогутньою!

Дана пручалася щосили.

— Відпусти її, відьмо! — раптом пролунав владний голос.

Це був Морський цар, величний володар морів у золотій короні та з тризубом у руці. І саме цей тризуб він націлив на відьму.

— Палац оточено! Твоїм чарам — кінець! Нарешті я знайшов твоє лігво! — гучно прогримів голос царя.

Поряд з ним Дана побачила Мейріса.

3 усіх боків з’являлися цареві воїни, вони тягли восьминогів, що працювали на відьму, та акул-охоронців. Відьма перелякано озиралася, а Дана відчула, що вона вільна. Дівчинка не стала чекати закінчення битви, а чимдуж пірнула у відкритий портал.

По той бік порталу нічого не змінилося — навколо те саме море. Але Дану це не збентежило — вона якнайшвидше попливла догори, туди, де мало світити сонце чи місяць — що завгодно, і це був уже інший світ.

Дана виринула з води і відразу замружила очі. Вона й забула вже, яке воно величне і осяйне — сонце. Адже крізь товщу води його проміння здавалося каламутним і зовсім не зігрівало.

Коли очі звикли до світла, дівчинка озирнулася і закричала від радості:

— Вдалося! Мені вдалося!

Так, це був той самий пляж, неподалік виднів паркан тітки Наталі. Дана не стала гаяти час. Вона щосили рвонула, пливучи до мілини, до берега. Тут дівчинка сіла на пісок і дістала пляшечку, яку завбачливо прихопила з собою, — там було зілля, що робить русалку людиною.

Вона заплющила очі і випила рідину. Тієї ж миті її тіло немов спалахнуло, невидиме полум’я обпалило хвіст, і Дана знепритомніла.

— Дано, люба моя! Ти жива!!!

Вона розплющила очі і побачила над собою схвильоване обличчя Русі. Так, це була вона — морська красуня, із прекрасних зелених очей якої капали сльози і чиї уста намагалися усміхатися.

— Я не знала, як тобі допомогти. Увесь час сиділа на березі і чекала. Та все марно. Наталі взагалі ці чотири дні мучиться з серцем. Вона вже й не сподівалася тебе побачити.

— Чотири дні? — Дана сіла. У неї паморочилося в голові. — Я пробула в полоні більше ніж півроку!

— Тобі здалося, — Руся обійняла дівчинку за плечі. — У моєму світі час спливає інакше, ніж на землі. Ходімо додому!

— Зачекай, — Дана подивилась униз і помітила, що замість хвоста в неї знов з’явилися дві стрункі ніжки. Вона полегшено зітхнула. — Тепер можна й додому.

Дана зіперлася на плече русалоньки, і вони рушили узбережжям. Раптом земля затремтіла від страшного гуркоту. Дана озирнулася. Море вирувало, пінилося, бурхало, здіймаючи хмару бризок — немов це було виверження вулкану.

— Тікай мерщій! — вигукнула дівчинка, відштовхуючи русалку від себе.

Та Руся вчепилася в неї щосили.

— Я не дозволю тобі знову це зробити задля мене! — кричала вона. — Не дозволю!

— Вона нічого нам більше не вдіє! — Дана вихопила пляшечку з блакитним зіллям, вилила його на пісок собі під ноги. Тієї ж миті дівчата опинились у прозорій напівкулі, в’язкій, мов із розтопленого скла.

— Ти думаєш, що можеш захиститися від мене?! — ревіла Морська відьма, трясучи над головою своєю палицею. — Зрадниця, брехливе дівчисько! Я перетворю тебе на камінь!

— Ти нічого мені не зробиш, — із дивовижним спокоєм відповіла Дана. — Зачекай мене тут, — звернулася вона до Русі.

Русалка навіть не встигла заперечити, лише благально простягла руки.

А дівчинка вийшла із захисної кулі і зупинилася біля води, прямо перед розлюченою відьмою.

— Ти сподіваєшся, що я тебе пожалію, негіднице?! 3 якого б це дива? — зареготала мегера.

— Бо насправді в тебе добре серце, лишень за роки самотності воно стало холодне мов крига і тверде мов камінь. Тебе справжню виявить ось це зілля — «Добре серце».

Стара зареготала ще сильніше.

— Ти неуважна учениця, я ніколи не варила такого зілля! — гаркнула вона.

— Знаю, — всміхнулася Дана. — Його зварила я!

І щосили жбурнула у відьму пляшечку з рожевим зіллям. Пляшечка розбилася об палицю, і рожева рідина покропила чародійку. Та заверещала і впала у вирву.

Море заспокоїлось, а прозора півкуля щезла.

— Ти вбила її? — стривожено запитала русалка.

— Ні. Це зілля мало показати добро, що є в кожній людині, та, мабуть, я помилялася…

— Поглянь туди! — раптом гукнула Руся.

На берег хвилею винесло людину, точніше — русалку. Вона мала біляве волосся, яке прикрашали троянди. Дівчата кинулися до неї. Русалка розплющила прекрасні блакитні очі і всміхнулася.

— Дякую тобі, добра дівчинко, — прошепотіла вона слабким голосом. — Ти врятувала мене. Багато тисячоліть носила я на собі закляття «Кам’яного серця», і тільки ти змогла мене розчаклувати. Моє ім’я Аврора. Я була доброю чарівницею, та коли відкинула кохання Морського демона, він перетворив мене на відьму, злу і бездушну. Чим же я спокутую все те зло, яке вчинила за ці роки, хоч і не з власної волі?

— Для початку звільни всіх бранців, які ще й досі сидять за ґратами у твоєму палаці, — порадила Дана.

— Так, так, — промовила Аврора, — я мушу поспішати.

Та раптом море знову збурилося величезними хвилями.

— Що ж це таке? — тільки й встигла охнути Дана.

Із вируючої піни з’явився Морський цар.

— Таточку! — вигукнула русалонька, заридала і кинулась до свого батька.

— Донечко, я вже й не сподівався побачити тебе живою!