За двома зайцями

П р о н я. Ви так і понімайте!

Голохвостий. Ах, ах! Да я з своей сторони при полном акорде, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.

П р о н я. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.

Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млине, так што-небудь і ляпне!

Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном, як дурень з торбою…

Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!

Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!

Наталка. Ходім уже!

Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!

Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!

Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!

Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!

Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!

Пішли .

ВИХІД VI

Проня й Голохвостий.

П р о н я (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.

Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!

Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — Мусатов і хранцюзька помада.

Проня. Мерси.

Голохвостий. А в тіятрі любите?

Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.

Голохвостий. А ви які читали?

Проня. «Єруслана Назаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…

Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» — а-ах! Або — «Матильда — чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!

Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!

Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!

Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…

Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.

Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…

Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?

Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік). Ага! Дочекалась-таки!

Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!

Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…

Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…

Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…

Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.

Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…

Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол…

Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…

Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).

Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…

Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки). Ламур! (Вибіги).

ВИХІД VII

Голохвостий сам.

Голохвостий. Бон-бон! (Підскакує). Трам-тара-ра, ура! Наша взяла! Поздравляєм вас, Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак). Старі, правда, не спротивляться, потому потурають дочке у всьом. Тільки ж і гидка! Ой гидка! Да ще лізе цілуватись! Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи… Але зате ж все моє! От уджиґну! Годі вам, Свириде Петровичу, тепер зайцем бути, — буде, доволно! Можно будєть і самому зайців ловити, а особливо куріп'яточок… хр-р-р… Хап — і єсть! Хап — і єсть!

ВИХІД VIII

Голохвостий і Галя.

Галя (іде з кошиком, придивляється). От як ми опізнилися на старім городі з мамою, уже й розійшлися всі на нашім кутку… Ні, он хтось стоїть, чи не Степан? (Зближається, щоб трохи роздивитись).

Голохвостий (зуздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!

Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).

Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?

Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.

Г а л я. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

Г а л я. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!