Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

Як треба жити людині? Де є Бог? Чого не варто боятися? Життєвий досвід на перший погляд звичайної сільської жінки, бабусі Пелагеї, – це та сама велика мудрість нашого народу. І можливість долучитися до неї – велике щастя. Ці прості рядки потрібно читати та перечитувати, повільно, наче п’єш живу воду…

Володимир Лис

Бабуся Палажка

Життєва філософія бабусі

Як треба жити людині?

Людина й дерево

Про ласку і добре слово

Дитина

Де є Бог

Необхідний відступ

Загадковий сивий дід

Відчуття хутора й світу

Повитуха-бабниця

Два сонця, два корені, дві гілки

Прислів’я, приказки од Пелагеї

Приповідки з Біблії, які любила згадувати бабуся

Молитви од Пелагеї

Афоризми і думки-зітхання [5]Пелагеї

Пелагея-словниця

Бабусині медитації

Філософія бабусі: Яйце

Знахарські прикмети

Не засмічуйте душу

Скарби Тучих гір

Десять порад від Пелагеї

Дрібні поради й випадкові думки

Душевні бесіди Пелагеї

Порятунок. Три поради від Пелагеї

Порозуміння

Шануйте Бога

Що від чого помагає, або Лікувальні рецепти Пелагеї

Казки бабусі Палажки

Закоханий вуж

Селезень

Тимошик-цар і золота ящірка

Заєць-посланець

Півмідь

Поліські міфи й легенди, почуті од бабусі Пелагеї

Пташка, або Народження світу (використаний у романі «Століття Якова»)

Народження Прип’яті

Що дісталося поліщукам

Притча про долю

Бабусина русалія

Відьма

Дещо про відьом та іншу нечисту силу

Лисиця

Дівчина-лисиця

Від вовка до вовкулаки

Духовність буденного у світі Пелагеї

Смачне від дідка і бабусі

Поліські обереги від Пелагеї

Місяцелік Пелагеї. Поліські назви місяців, почуті від бабусі

Сни

Погодні прикмети

Страхи, або Чого не варто боятися

Два випадки

Почуття вини

Із cонцем за плечима

Замість післямови

notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Володимир Лис

Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

Бабуся Палажка

Мені пощастило майже все дитинство і юність провести поруч із видатною, а можливо, й геніальною людиною. Та це я усвідомив значно пізніше. Тоді ж, у 50-60-ті роки минулого ХХ століття, вона була для мене просто бабусею, мамою моєї мами Оксани. Моєю рідною бабунею Палажкою, що розповідала казки, легенди, всілякі історії, до якої приходили за порадами й ліками на наш хутір люди з села Згорани і навіть із інших сіл. Саме вона годувала мене смачними борщами і ще смачнішою гарбузовою кашею.

Пелагея Тимофіївна Кусько (у дівоцтві Слісар) (1899–1973) була звичайною поліською селянкою, напівграмотною. Усе життя вона працювала на власному, а після війни й примусової колективізації на колгоспному полі, збирала ягоди, гриби, лікарські (бабуся казала «помочні») рослини. Вона була невисокою, тихою, мовчазною, але коли починала говорити… У якійсь казці з вуст дівчини-красуні вилітають перли-самоцвіти. Такі ж дорогоцінні перли падали з вуст бабусі Палажки. То були слова, що складалися в прості, але які образні, цікаві й глибокі думки!

Пізніше я не раз казав: от якби мені тоді теперішній розум, скільки мудрих думок, історій, казок, поліських міфів, легенд, почутих від бабусі, я би записав. Та коли почав відтворювати на папері те, що збереглося в пам’яті, здивовано відзначив – вціліло таки чимало. А потім прийшло й відкриття: збереглося не тільки завдяки пам’яті – почуті роздуми, історії, поради були такими, що запам’ятовувалися легко й надовго. На все життя. Як виявилося, вони закарбовувалися не одному мені, а багатьом людям, яким пощастило з Палажкою Хутірською спілкуватися. Ба більше – тим, кому розповіді передали їхні батьки чи бабусі. Отакенна сила тих думок. Мабуть, у давнину такі, як Пелагея Кусько, й творили те, що залишалося в пам’яті нащадків як усна народна творчість. Як народна мудрість.

Чи не найскептичніше до бабусі й неїних (люблю це поліське слово) оповідей ставився її чоловік, а мій дід Федір Іванович Кусько (1900–1983). Я не зустрічав пари контрастнішої, ніж дід і бабуся. Дід був суворий, як у нас казали, нарваний до роботи, не давав спуску й перепочинку ні собі, ні близьким і як міг беріг свій хутір. Він єдиний із господарів категорично відмовився переселятися до села в часи ліквідації хуторів (а довкола Згоран їх було понад два десятки), правдами і неправдами, навіть підкупами і хабарями (півсвині, сало, самогон) захищав своє обійстя, аж доки, вже після смерті бабусі, хутір не з’їла меліорація. Бабусині історії дід називав побрехеньками, і все ж, завважу, при всій його домашній авторитарності, навіть деспотизмі, нерідко, нагримавши на бабусю («бабська глупота» і т. д.), робив так, як вона радила.

Бабуся Палажка була глибоко віруючою людиною, щонеділі й на великі й малі свята ходила до церкви в сільський Свято-Дмитрівський храм, збудований ще 1674 року, один із найдавніших дерев’яних храмів Волині. Та разом із вірою (знала напам’ять безліч молитов і цілі сторінки з Біблії) в ній уживалося язичництво, древні вірування й повір’я, знання глибинного, здавалося, бозна з яких глибин видобутого фольклору і правічної народної філософії.

Такою була бабуся Пелагея, мудрість якої я й хочу передати через почуте мною й іншими людьми вам, поєднавши в деяких моментах із мудрістю інших моїх земляків-поліщуків.

Та перш ніж подати ці думки, хочу зробити невеличкий вступ-попередження. Останнім часом досить рясно почали з’являтися книжки з народною (нерідко псевдонародною) мудрістю, афоризмами, порадами і т. д. У цьому не було б нічого поганого, навпаки, варто було б усіляко підтримувати, якби не одна суттєва обставина. Підозрюю, що таких, як Андрій Ворон, якого зробив знаменитим Мирослав Дочинець, не надто багато. Це справді мудрець. А оті інші видання діляться на три категорії. Ще нічого, коли автори додають свої міркування до почутого і записаного. Та ба, у деяких книжках раптом зустрічаєш читане колись у збірниках радянських часів. Але найгірше, коли українським мольфарам, дідам-філософам, знахарям, пророкам приписують «нічтоже сумняшеся» взяті з праць східних авторів думки й ідеї, що виразно пахтять буддизмом, дзен-буддизмом, даосизмом і т. д. При всій повазі до східної філософії таки вважаю, що вона суттєво відрізняється від світоглядних позицій, ставлення до життя, до Бога слов’ян, зокрема українців.

Отож, боюся, що прихильників модних східно-філософських течій розчарують прості, наївні, хоч подеколи й парадоксальні думки звичайної жінки-поліщучки. Щоправда, тішу себе надією, що вони змусять замислитися, як змусили мене, і, можливо, ви відчуєте за цією простотою і наївністю колосальний глибинний підтекст і зміст, а поради й рецепти допоможуть, як допомогли вже багатьом людям.

Отож, міркування й філософія бабусі Пелагеї.

Життєва філософія бабусі

Як треба жити людині?

Я часто думала: чого дерево росте просто собі, з маленького роблячись великим, день за днем, рік за роком, на тому ж місці, тико розростаючись вширину й увись, аж до того чєсу, який відміряв йому Бог, – а людина має відмучитися з усіма хворобами, страхами мало не з самого дітоцтва? А потому подумала: та ж і дерево може зламати і людина, і буря, і вітер його січе, й дощ. І я ни знаю, скіко натерпілася та берізка чи вільха, перш ніж виросла.

Може, й людина тако живе?

Б’є людину, січе, вимочує, шматує і карає?

За що? Я ни знаю. За той гріх, що вона зробила? За гріх Адама і Єви, як батюшка кажуть? Али ж давно була та Єва. То за що? У мине чєсом таке ото питання поставало, як дивилася на зірне небо. Тамечки стіко то зірок, очей Божих. Кажуть, то янголи на нас дивляця. А як дивляця, то хіба ни бачать, як ме страдаємо, як тєжко робимо, скико то людей пропадає ни за що? Хрищусь і до Бога звиртаюся: прости, Боже, цеї грішни думки. Али ж воне до голови лізуть. Ти, Боже, їх дав. І Матір Божа казала: думайте, бо люде. То, кажіця, батюшка таке про Богородицю казав. І тут в мине душа терпне, тіло німіє од думки: а може, то я сама таке придумала? Господи, скажи, ци я листочок на твоїм дереві, ци хто я, просить тибе раба Твоя Палажка.