Історія Лізі

— Ти божевільна дитино, — сказала вона, усміхаючись, і знову різко натиснула на газ. Крамниця Пейтла залишилася позаду. Вона їхала тепер з увімкненими фарами, хоча вечірнього світла було ще досить. Вона подивилася у дзеркало заднього огляду, побачила там ідіотську срібну лопату, що лежала на задньому сидінні, й повторила, цього разу голосно засміявшись: — Ти божевільна дитино, їй-бо, божевільна!

Ну то й що, як вона божевільна?

2

Лізі поставила свою машину за «Пріусом» Дарли й не встигла пройти половину відстані до охайного Амендиного будиночка Кейп-Код, як Дарла вийшла їй назустріч, намагаючись не бігти й не заплакати.

— Слава Богу, ти тут, — сказала вона, і коли Лізі побачила кров на руках Дарли, вона знову подумала про були, уявила собі, як її чоловік виходить до неї з темряви і подає їй свою руку, але вона вже більше не схожа на руку.

— Дарло, що там…

— Вона знову це зробила! Ця психована відьма знову себе порізала! Я відлучилася лише в туалет… Вона пила чай у кухні, і я… «З тобою все гаразд, Мендо», — спитала я і…

— Тихше, Дарло, — сказала їй Лізі, присилувавши себе поставитися до повідомлення сестри з тверезим спокоєм.

Вона завжди була тією, хто зберігає спокій, або тією, хто вдає, ніби вона спокійна. Тією, котра каже «Тихше» або «Заспокойтеся», або «Можливо, не так уже все й погано». Хіба така поведінка не мала бути притаманною найстаршій серед сестер? Мабуть-таки, ні, якщо найстарша сестра стала жертвою паскудного психічного захворювання.

— О, вона не помре, але яка це гидь, — сказала Дарла, давши нарешті волю сльозам.

«Авжеж, тепер, коли я тут, ти собі це дозволяєш, — подумала Лізі. — Вам ніколи навіть на думку не спадає, що маленька Лізі може мати і кілька власних проблем, чи не так?»

Дарлі висякала спочатку одну половину носа, а потім і другу на вже покритий сутінками моріжок Аменди, видавши два непристойні як для леді звуки.

— Яке це свинство, яка гидь, може, ти й маєш слушність, може, таке місце, як Ґрінлон, розв’яже всі проблеми… якщо це заклад приватний… і поводяться там коректно… Я не знаю… може, тобі вдасться якось уплинути на неї, мабуть, ти зможеш, вона слухається тебе, вона тебе завжди слухається, а я вже голову втратила…

— Заспокойся, Дарлі, — сказала Лізі й раптом зробила несподіване відкриття: виявляється, вона не має анінайменшого бажання закурити. Сигарети — це вчорашня погана звичка. Сигарети померли разом із її чоловіком, якому стало погано на лекції два роки тому і який через дві години по тому помер у лікарні штату Кентуккі, бул, кінець. Єдине, чого їй було треба, — це тримати в руках не пачку «Салем лайтс», а держално срібної лопати.

Ця лопата вселяла їй таке відчуття спокою, що не треба було й курити.

3

Це бул, Лізі!

Вона почула цю фразу знову, коли увімкнула світло в кухні Аменди. І побачила його знову, побачила, як він наближається до неї, перетинаючи затінений моріжок позаду її помешкання у Клівз Мілз. Скот, який міг бути божевільним, Скот, який міг бути хоробрим, Скот, який міг бути обома водночас, якщо тому сприяли обставини.

І то був не просто такий собі бул, то був кривавий бул.

Вона бачила його позад свого помешкання, у якому навчила його трахатися, а він навчив її казати: «От паскудство!», і вони навчили одне одного чекати, чекати й чекати, поки вітер змінить напрямок. Бачила Скота, який пробивався до неї крізь важкі, п’янкі пахощі змішаних квітів, бо було вже майже літо, і трохи далі був парк Ґрінгауз, і жалюзі були відкриті, щоб до кімнати вільно вливалося нічне повітря. Вона бачила Скота, який виходив із тих напоєних п’янкими пахощами випарів, із тієї теплої весняної ночі, виходив на світло дверей чорного ходу, де вона стояла, чекаючи. Вона хотіла відшити його, але це бажання не було дуже категоричним; вона була майже готова піддатися. Зрештою, її обманювали й раніше (але він — ніколи), і вона мала бойфрендів, які й раніше поверталися до неї п’яні (зокрема, й він). Та коли вона його побачила…

Її перший кривавий бул.

І ось тепер вона бачила перед собою інший. Кухня Аменди була вимазана, забруднена й заляпана тим, що Скот іноді любив називати — здебільшого в поганому наслідуванні Говарда Козела[13] — «червоним вином». Червоними краплями був обляпаний прегарний жовтий прилавок Менди, покритий пластиком марки «Форміка»; червона рідина була також розмазана на передньому склі мікрохвильової печі; на лінолеумі підлоги теж червоніли плями і навіть слід від ноги. Рушник для витирання посуду, кинутий у зливальницю, був наскрізь просякнутий нею.

Лізі подивилася на все, і серце в неї лунко закалатало. Це природно, сказала вона собі; видовище крові завжди так впливає на людей. До того ж вона сьогодні пережила довгий і наповнений стресами день. Ти маєш пам’ятати, що все завжди здається гіршим, аніж воно насправді є. Можна об заклад побитися, вона розбризкала кров навколо умисно — Аменду ніколи не підводило її відчуття драматичного. А ти бачила й гірші випадки, Лізі. Наприклад те, що вона зробила зі своїм пупом. Або Скота, який повертається в Клівз. Чи не так?

— Що ти сказала? — запитала Дарла.

— Я нічого не казала, — відповіла їй Лізі.

Вони стояли у дверях, дивлячись на свою нещасну старшу сестру, що сиділа за кухонним столом — поверхня якого була теж покрита яскравою жовтою формікою, — голова її була похилена, а волосся спадало на обличчя.

— Ні, сказала, ти сказала «Чи не так?»

— Гаразд, я сказала «Чи не так?», — різко підтвердила Лізі. — Наша добра матінка запевняла, що люди, які розмовляють самі з собою, мають гроші в банку.

І вона їх мала. Завдяки Скотові в неї їх було трохи більше або трохи менше як двадцять мільйонів, залежно від кон’юнктури на ринку акцій та цінних паперів.

Проте згадка про гроші не могла вимити кухню, яка була вся заляпана кров’ю. Лізі подумала, що Аменда ніколи не користується для своїх витівок лайном, певно, тільки тому, що. Їй це ніколи не спадало на думку. Якщо так, то їм пощастило з нею бодай у цьому.

— Ти заховала ножі? — запитала вона Дарлу, sotto voce.[14]

— Звісно, заховала! — з обуренням відповіла Дарла… і стишила голос: — Вона порізалася скалками свого паскудного розбитого блюдця, Лізі. Поки я робила пі-пі.

Лізі вже й сама це зрозуміла й вирішила якнайшвидше поїхати до супермаркету й купити для Аменди новий посуд. Бажано жовтий, у тон з усією обставою кухні, якщо можливо, та головне, щоб він був пластиковий із наліпленими на ньому етикетками і не бився.

Вона опустилася навколішки перед Амендою, щоб узяти її руку. Дарла сказала:

— Саме тут вона й порізалася, Лізі. Обидві долоні.

Дуже обережно Лізі підняла обидві долоні Аменди, обернула їх угору тильним боком і спохмурніла. Порізи вже почали затягуватися, та все одно, глянувши на них, вона відчула порожнечу та біль у шлунку. І, звичайно ж, долоні Аменди знову нагадали їй про Скота, який виходить із літньої темряви з простягнутою вперед закривавленою рукою, ніби хоче принести довбану жертву коханню, спокутувати свій жахливий гріх — адже він напився й забув про їхнє побачення. Тож хто був більше божевільним, вони чи Коул?

Аменда зробила діагональні порізи від основи своїх великих пальців до основи інших рожевих пальців, повирізавши там серця та інші любовні символи. Лізі могла уявити собі, як вона робила перший поріз, але другий? Для цього треба було бути справді міцним горішком, як то кажуть. Але вона це зробила, а потім ще й стала ходити по кухні, ніби жінка, яка посипає цукровою пудрою величезного торта, Гей, усі дивіться на мене! Дивіться на мене! Це я божевільна дитина, а не ви! Я справжня божевільна дитина, а ви ні! Менда й справді божевільна дитина, який тут може бути сумнів? Упродовж тих хвилин, поки Дарла була в туалеті, зливаючи в унітаз трохи випитого лимонаду, божевільна дитина Аменда втішалася так несподівано одержаною волею.

13

Відомий спортивний коментатор.

14

Упівголоса — музичний термін (іт.).