Страница 81 из 213
Але тут Макар побачив Сербина, Сербин глянув на Туровського, Туровський на Піркеса, і всі вчотирьох вони побачили, що й Зілов дивиться на них. Тоді вони мерщій розвели погляди в різні боки. За сім років гімназії вони вже так добре навчилися розуміти один одного з півпогляду.
В ЗАДНЬОМУ ПОКОЇ
Бронька Кульчицький раптом, на очах у всіх нас, почав нестримно багатіти. Насамперед на ньому з'явився новий кашкет з невеличкими, але товстими, офіцерського фасону, полями — віддавня Броньчина мрія. Потім на військову муштру він почав ходити в новеньких хромових чоботях з тупими носками «вера». Далі він одягся в новенький сукняний костюм, замшеві рукавички і, нарешті, в довгу до п'ят, немов кавалерійську, шинель. Крім того, він придбав собі годинник «Мозер», срібний півфунтовий портсигар, флакон найдорожчих духів «Коті» і ще безліч різних дрібниць для туалету чи просто для забавки.
Ми були до краю заінтриговані. У Броньки Кульчицького ніколи не бувало за душею й трьох копійок на півдесятка цигарок «Сальве». З року в рік він живився тільки з ласки товаришів мізерними «бичками». Тепер же він курив тільки люльку — справжній «Кліпер» з янтарним мундштуком — і мав запас англійського «Кепстену» фунтів два. На всі наші запитання Кульчицький тільки таємничо підморгував, як завжди, ламаючи та калічачи людську мову:
— Купіл іменіє мойо вам почтєніє! Десять тисяч десятин чистого повітря в городському садочку під лавочкою. Мілості прашю ік нашему шалашю. Фунджу сьогодні на світовий рекорд! Дядя будя ламать фасон!
«Дядею» Кульчицький поштиво звав себе самого.
Охочих на безплатний «фундьож» завжди знаходилося до біса, і ми веселим гуртом валили до кіоску «восточных сладостей» — знищувати рахат-лукум, косхалву та шербет.
Втім, довгий час Бронька, звичайно, не витримав мовчанки, і адреса його «імєнія» стала відома всім. Бронька Кульчицький грав з прапорщиками в очко.
Охочих спробувати щастя з'явилося чимало. Одначе для першого разу Кульчицький погодився взяти з собою тільки трьох — Кашина, Воропаєва і Теменка. Хлопцям дуже кортіло виграти. Кашин — син колійного майстра — був чистий голодранець, але через свою малоуспішність не мав приватних репетицій. Теменко — син сільського учителя — не був заможніший, а для репетицій він був надто мовчазний і ледачий. Щодо Воропаєва, то в нього, першого танцюриста та бального диригента, були витрати і на себе, і на своїх дам.
Гра відбувалася в таємному картярському притулку, в задньому покої «кав'ярні» пана Сапєжка. Перед експедицією туди Бронька Кульчицький знайшов потрібним прочитати новакам картярського мистецтва коротеньку повчальну лекцію.
— Коли ти хочеш піти додому з монеткою, — повчав Кульчицький, — вдавай, що ти п'яний в дошку, але не заводься і не хвилюйся. Нехай прапорщики хвилюються і по банку шпарять. Ти собі папіроску кури і по марці, по другій — все одно п'яний програє, а тверезий виграє. Це вже гра така: очко. Тільки для тверезих.
Наука була недовга, нескладна, проте в вищій мірі відповідальна. Але від Броньчиних правил одгонило чимсь не зовсім добрим, і Теменко завагався:
— Чорт його, хлопці, зна, незручно якось. Бігме! Вони п'яні, а ми тверезі…
— Ой, держіть мене, яку мораль розвів! — Бронька був щиро обурений. — Що ми, передьоржку робимо, чи що? Махлюємо?
— Передьоржку не передьоржку, але…
— А раз не передьоржку, то й амба! Вони грають, а не ми за них. Дорослі люди, а не малюки.
Воропаєв і Кашин схилялись до погляду Кульчицького. При вході до притону хлопців перестрів сам пан Сапєжко:
— Йой! Матка боска Ченстоховська![243]
Голова в пана Сапєжка затрусилася, синій пропитий ніс затремтів, і руки обурено сплеснули вгору, звідти з одчаєм впавши на лису голову. Він не був задоволений з приходу гімназистів.
— Тилько прошен я вас, паньство гімназьялісти! Якби цось сен стало, нех кажди пан гімназьяліста жуца тераз карти, нєх бегнє прентко до кав'ярні і нех тшимасєн за дзєвчента!
Воропаєв стенув плечима:
— Чудак ви, пане Сапежку! В салон ви нас пускаєте спокійно! Дарма що кожний пійманий тут гімназист коштує вам двадцять п'ять карбованців штрафу…
Пан Сапєжко навіть образився:
— Йой! Які пан розумни, так мне аж нєвигоднє тераз з паном розмавяць! На завєдєніє я мам собє паньствови патент. А за гру в карти — пан вє, цо то ест час воєнньї: пєнць лят царскей хати, а за такі, як пан, цєлента — пшинаймнє дзєсьонць…
— Треба ж давати хабар поліції…
— Йой! Нєх бендзе здрова! Ми з паном приставом, як дзецко з мамон. Але нєх пан вє: сон еще жандажі, сон еще пан комендант войскови!.. Чи мне ж пан розкаже годоваць цале славне православне войсько? Не, я юж прошен панув гімназьялістув: скоро зарепетуєн на гвалт, так нєх кажди жуца карти і тшимасєн за Сонькен, за Манькен. Онє юж бендон пільноваць!
В картярській кімнаті було чоловіка з десятеро офіцерів.
Бронька панібратськи привітався до кількох. З-поміж інших вирізнялися тільки двоє. Один з них був козацький хорунжий з срібними погонами і двома «Георгіями». Другий був явний тиловий пшют. Він сидів в розстебнутому, мирного часу, синьому мундирі з погонами підпоручика. Він був чисто виголений, з миколаївськими бачками, обличчя його було припудрене, і пахощі дорогих парфумів сотилися від його мундира.
— Підпоручик Гора-Гораєвський, ад'ютант коменданта міста, — поінформував пошепки Кульчицький. — Кожного фраєра за півгодини сухим випускає… Ну ж бо, хлопці, ворушись!
Зауваження Кульчицького відносилося до Кашина і Теменка.
Від незвичної обстановки вони зніяковіли. Вони тупцювали біля порога, не знаючи, куди діти кашкети, пальта і себе самих. Зате Вітька Воропаєв поводився прекрасно. Він підійшов до столу і впевнено присунув до себе стільця:
— Прошу карту й мені!
Досвід танцювального диригента — це ж неабищо! Теменко з заздрістю поглянув на Воропаєва. Обсмикнувши куці гімназичні тужурки, кленучи трійним кляттям свою соромливість і насамперед ці ж таки гімназичні тужурки, Кашин і Теменко теж підійшли до столу й несміливо попросили карту.
— Карту! Ще! Чотири збоку! Розводящий! Перебор! Стучу! Очко! Ваших нет! — Ніяких інших слів, окрім цих, у кімнаті й не чути було. Вони були ні до чого. Треба було набрати двадцять одне очко, і більше нічого. Це було навіть моторошно.
На окремому столику під стіною стояли пляшки з коньяком, тарілки з закускою та піднос з накраяним лимоном. Всі були напідпитку: розстебнутий комір, примружені повіки, пригасла цигарка, забута Б кутку губ, і рясний попіл на фалдах френча.
Воропаєв, Кашин, а за ними й Теменко почали грати. Скода вони позирали на Броньку. Кульчицький грав майстерно: на першу карту він навіть не подивився. Він ударив по банку і — щоб усі бачили — програв щось карбованців з двадцять. Престиж був набутий. Тепер можна було з зневажливим виглядом колупати по марці, немовби чекаючи на справжню карту. За півгодини програна двадцятка була повернута. Ще за півгодини взято зверх півста.
Робити вигляд, що ти п'єш, а насправді не пити нічого, було не так-то й легко. Проте Кульчицький і з цим вправлявся майстерно. Він наливав чарку, ставив поруч із порожньою сусідовою, потім раптом хапав, перехиляв хутко в горлянку і ставив назад порожню. Зате сусідова була тепер повна. Воропаєв і Теменко показали себе прекрасними учнями. Метод Кульчицького вони поступово опановували. Кашину ця наука давалася гірше. Йому довелося випити одну чарку, потім ще одну, потім ще і ще. Десь коло другої години ночі його вже відтягли й поклали відсиплятися поруч із якимсь капітаном.
Під ранок Горі-Гораєвському грати набридло. Крім того, він був у виграші і не хотів би покласти гроші назад. А в цей час раптом двері відчинилися і привалило ще чоловіка з десять свіженьких, тверезих і грошовитих артилеристів. Гора-Гораєвський позіхнув і запропонував півгодинки перепочити. Його негайно ж підтримав Кульчицький. Хорунжий і двоє прапорщиків приєдналися до них.
243
Матка боска Ченстоховська! — Вживається як звертання до божої матері. Так звана чудотворна ікона «Ченстоховська богоматір» (XIV ст.) знаходиться у Паулінському монастирі в польському місті Ченстохові Катовіцького воєводства.