Страница 5 из 213
О. І. Білецький, аналізуючи процеси розвитку української прози в 20-ті роки, відзначав, зокрема, й внесок Ю. Смолича у становлення науково-фантастичного жанру, «майстерність розповіді, «інтерес до сюжету, до інтриги і фантазії» — це «книги, які увійшли в історію нашої літератури» [15] . У творчості митця художній пошук стає плідним тоді, коли взаємопов'язані завдання жанротворчі, стильові пошуки — з розкриттям боротьби ідей у живих взаєминах людей.
Набутий. художній досвід давав, письменникові змогу вирішувати масштабніші творчі завдання. Від умовності ситуацій, вигаданих персонажів Ю. Смолич рішуче й остаточно переходить до осмислення і художнього відтворення реальних соціальних-конфліктів, життєвої конкретики подій та образів.
Для середини 30-х років знаменним було звертання літератури до перших революційних днів, утвердження завоювань Жовтня на українській землі. Письменники на реальній основі подій революції і громадянської війни широко відтворюють епічну картину боротьби за перемогу нового ладу, формування нового героя нової дійсності: «Вершники» Ю. Яновського, «Мати» А. Головка, «Облога ночі» П. Панча, «Гроза» А. Шияна, «Чужу ниву жала» К. Гордієнка, кіноповість О. Довженка «Щорс», трагедія «Загибель ескадри» О. Корнійчука, твори С. Скляренка, Н. Рибака, О. Десняка та багатьох інших.
Серед цих творів помітне місце займає трилогія Ю. Смолича «Дитинство» (1937), «Наші тайни» (1936), «Вісімнадцятилітні» (1938). Своєрідність трилогії визначалася як специфікою життєвого матеріалу, покладеного в її основу, так і оригінальністю задуму. Послідовно заперечуючи спроби трактувати трилогію як твір автобіографічний, письменник наголошував, що головним для нього було «осмислити життя молодого покоління моїх сучасників», показати, «хто з них і з чим прийшов на барикади жовтневих боїв» (Розмова з читачем, 114–115)…
Олесь Гончар проникливо відзначав органічне злиття життєвого матеріалу з суто людською особистістю автора, що притаманне саме трилогії, де «якось особливо вільно, довірливо, невимушено вилилась душа письменника, його вдача, його юнацькі думи та чисте почуття приязні й дружби у ставленні до своїх ровесників, товаришів по гімназії. В юнацькій трилогії Смолича в інтелектуальному блиску постав перед нами письменник мислячий, дотепний, часто іронічний щодо себе й до інших… Смолич-белетрист відкрив перед нами в цікавій захоплюючій формі світ, до того не знайомий, отих провінційних гімназистів та їхніх вчителів, що почували себе органічною часткою народного життя і котрі вже з ранніх літ прагнули обрати для себе дорогу чесної праці, віддатись внутрішньому покликанню, патріотичному служінню народові» (Про Юрія Смолича, с. 50–51).
Тут цілком справедливо наголошено на відтворенні у трилогії шляхів, духовного досвіду покоління, широкого кола сучасників автора. Саме тому використання добре відомого і пережитого матеріалу, фактів і подій, що являють, за висловом С. Шаховського, «частину передтворчої біографії» Юрія Смолича, не лише надають оповіді характеру реалістичної точності й переконливості, а й стають основою широких узагальнень, передають самий глибинний зміст життя народу.
Три частини книги відтворюють у хронологічній послідовності становлення характеру героїв. Найменша за обсягом повість «Дитинство» охоплює найбільший час — до десяти років (приблизно 1902–1912 рр.), роман «Наші тайни» — три роки першої світової війни і час Жовтня (1914–1917), найбільший за обсягом роман «Вісімнадцятилітні» — лише один буремний 1918-й.
Поява творів, героєм яких виступає дитина, на думку дослідників, є свідченням високого рівня розвитку літератури, становлення реалістичного методу. Доказом цього в російській класичній літературі є славнозвісна трилогія Льва Толстого, твори Аксакова, Герцена, Гаріна-Михайловського, Короленка, Буніна. Звертання до образу дитини пов'язане з удосконаленням психологічного аналізу, що створює передумови для розкриття дитячої душі, діалектики формування особистості. У радянській літературі (трилогія М. Горького «Дитинство», «В людях», «Мої університети», «Дитинство Микити» О. Толстого, «Біліє парус одинокий» В. Катаєва) емоційний, внутрішній світ дитини розкривається у зв'язку із змалюванням впливу і оточення на її розвиток, дія розгортається в період рішучих соціальних зрушень, життя поступово зіштовхує її з контрастами, проявом суспільних суперечностей.
Ю. Смолич, використовуючи досвід попередників, про що він неодноразово згадував, уважно придивляючись до роботи сучасних йому письменників над проблемно-тематичним матеріалом, спільним для них, був першопрохідцем і в розробці цього жанрового різновиду прози в українській літературі.
У повісті «Дитинство» розповідь ведеться від імені малого, хлопчика Юри (на початку твору — трирічного), безпосереднє сприйняття якого коригується дорослим і досвідченим оповідачем. Дитинство героя характерне для родини трудового інтелігента передреволюційної доби. При цьому події не завжди належать біографії героя (чи й самого автора), вони можуть бути привнесені ззовні (чи створені уявою), проте автору завжди належить духовна історія героя, події його внутрішнього життя. Тут постає складне завдання поєднати наївність дитячого сприйняття з масштабом і вагомістю подій та фактів самої дійсності. Від того, наскільки органічно збігаються точки зору дорослого оповідача і героя-хлопчика, залежить правда, переконливість характеру. Тут є певні вікові невідповідності. Так, хлопчик, що чув уже про «бої бурських інсургентів»> чомусь з дивовижною наївністю ототожнює повідомлення про загибель «руських солдатів» у боях у Маньчжурії з можливою пропажею його олов'яних солдатиків. На часткові, та все ж відчутні прорахунки вказували вже рецензенти першого видання повісті. Вимогливий до себе, автор уважно працював над текстом, однак окремі вияви самодостатньої «мовно-стилістичної гри», на жаль, залишилися.
Життя малого Юри, спочатку обмежене родинним колом, іграми, з товаришами, книжками про індійців і благородних лицарів, одержує дедалі відчутніші імпульси «великого» світу. Суспільні події, смислу яких ще не розуміє малий Юра, стають факторами формування його характеру, визначають його симпатії до скривджених і знедолених. Він починає замислюватися, чому існують багаті і бідні, що таке «страйк», «безпорядки». Серед найсильніших вражень — погром, вчинений чорносотенцями, спогад про п'ятьох повішених страйкарів-робітників. Це стає визначальним фінальним підсумком, запорукою подальшого духовного зростання: «… Мов зблиск, мов вибух — упав на нього цей вічний жахливий образ. Білий сніг, і чорне згарище, безлад погромленого містечка і високі стовбури ярмаркової гойдалки, і п'ять мотузок, туго напнутих під страшною вагою… Юра мерщій розплющив очі, вхопив повні груди повітря і відкинувся навзнак… Ні! Жити треба було й далі. Неодмінно треба було жити далі. Жити! На злість драгунам, городовикам і губернаторам. Жити! Щоб повісити на мотузці — їх. Щоб їх не було… Юра заплакав. Гірко і радісно. Дитинство кінчилось. Починалося життя».
Так, починалося життя, коли для адекватного показу розвитку його процесів, зростання людської особистості письменник уже не може оперувати старими масштабами, виробленими зразками. Ширші завдання вимагали інших принципів організації художнього цілого. Змінюється кут зору на події, замість одного центрального героя виступає нерозчленоване (напочатку), підкреслено колективне «ми», що має уособити сучасне авторові покоління на вирішальному історичному зламі життя народу. Для нього найважливішим є розвиток самої центральної ідеї твору, заради чого функції оповідача не пов'язані з кимось одним із цих юнаків. При цьому, вказував сам Ю. Смолич, герої «мають своїх прототипів, хоча окремі персонажі і є збірними»; «кожний персонаж, навіть народжений справді з живої особи — є узагальненим» (Розмова з читачем, с. 120–121).
15
Білецький О. Зібр. праць, т. 3, с. 44, 41.