Страница 21 из 213
Юра визирає у вікно. Господи! Ну, звичайно ж! I луна, і висота, і спокійно, і сіяє… От тобі й Біла Церква! Чи ж міг Юра коли подумати?.. Юра визирає ще. Навпроти вікон — сквер, далі міський сад, а ще далі величезний парк графині Браиіцької, Олександрія[71]. Певна ж річ! Оце ж вони й були «пышных гетманов сады». А старий палац був там, де зараз костьол, це ж і Сьомка сказав…
— Мамо! — схвильовано запитує Юра. — То все правда, що Пушкін про Білу Церкву написав?
— Правда, Юрок, правда, — каже мама.
— І Мазепа був, і Кочубей?
— Ну, аякже!
— І Пушкін був з ними знайомий?
Мама сміється:
— Пушкін жив уже після того, як померли Мазепа і Кочубей.
— Як же він знав, що було до того, як він сам народився?
— Йому розповіли старші люди.
А звідки ж вони могли знати не тільки те, що було, а й те, що Кочубей тільки думав, сидівши зовсім один, ще й у замкнутій вежі?
— Цього ніхто не знав.
— Значить, Пушкін бреше і все це неправда?
— Ні, правда. Але це — художня правда.
— А що таке художня правда?
Батько відштовхує від себе задачник, шпурляє олівець і гримить, всміхаючись у бороду:
— Ти ще оболтус! Ти ще не зможеш цього зрозуміти. От виростеш, зробишся письменником, тоді й розберешся, що воно таке.
— Добре, — каже Юра. — Це як Пушкін?
Справді. На світі стільки невідомого. І ніхто нічого не знає. Дорослі здебільшого тільки прикидаються, що знають. А насправді за кожною справкою біжать до шафи і виймають енциклопедію. Все зрозуміло тільки з книжок. І все знають тільки ті, що книжки пишуть… Юра дивиться на маму знов:
— А письменники — як, спеціально родяться чи ними можна зробитися?
— Можна зробитися, — відповідає мама.
— Але треба бути талановитим, — відгукується папа.
— А я талановитий?
— Талановитий! — голубить мама Юрину голову і всміхається.
Тоді все ясно. Письменником тоді варто стати. Знати все! Це спокусливо. Вуха в Юри спалахують. Добре, він зробиться письменником. І напише багато-багато книжок. І про те, що він сам знатиме, і про те, чого розпитається в старших людей. І взагалі — про все. Художню правду. Що ж до Казимирки з Федьком, то це їм так не минеться! Сьомка обіцяв підговорити ще двох хлопців — сина кухаря і сина фельдшера — Васька і Васюту. Вчотирьох вони нападуть на Казимирку з Федьком, намнуть їм боки і відберуть зовсім череп Кочубея. Відібрати череп Кочубея конче потрібно. Без черепа Кочубея і жити не варто.
Кухарів Васько та фельдшерів Васюта згоду дали охоче. Кочубеїв череп їх не дуже зворушував, але ж Казимирка з Федьком і їм в'їлися в печінки — з-за свого паркана вони закидали грудками кожного, хто не міг їм зразу ж набити пики. Васько з Васютою переказали через Сьомку, що треба наперед зустрітися і обговорити план нападу на ворогів.
Зустріч відбулася коло греблі під млином.
Тепер уже путь на волю була Юрі відома: в найдальший закутень саду, на стару грушу, тоді на гілляку — і вулиця…
Назустріч Юрі і Сьомці з старого жорна біля самої води зводиться двоє хлопчаків. Васько — стрункий і чорнявий, Васюта — присадкуватий і блондин. Кожному з них на рік більше, як Юрі або Сьомці. То й добре! Хай тепер начуваються Казимирка з Федьком! Юра простує до нових знайомих широкими кроками і несе перед собою правицю, простягнуту для дружнього потиску. Васько і Васюта ліньки виймають і свої з глибоких кишень.
Але враз Васько непевно затримує свою.
— Рудий… — скептично спльовує він набік.
— Ги!.. — розчаровано погоджується й Васюта. — Рыжий, красный, человек опасный…
Юрі на очі навертаються сльози. Всім заважає, що він рудий! Ну, що це таке, справді!
— Так будемо бити Казимирку з Федьком? — поспішає запитати Сьомка, замазуючи незручність і почуваючи себе винним за дефекти Юриної вроди.
Але Васько з Васютою вже цього не чують. Вони хитро переморгуються.
— Його батько… — пирхає Васюта, — такий же… рудий… як огонь… а борода… немов віник… Ги!..
Зелені кола враз зринають перед Юриним поглядом. Він враз втрачає зір, він враз нічого не бачить, тільки Васюту. І нічого вже він не чує. Бо взагалі вже більше нічого й нема. Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає, і Юра, не встоявши на ногах, за ним падає теж. Тої ж секунди він відчуває, що на нього зверху впав ще хтось і, вхопивши його за чуприну, товче носом в пісок. Потім зверху плигає ще хтось — і дихати стає майже неможливо. Тоді Юра починає пацати ногами в кого попало і куди попало.
Невідомо, чим би кінчилася ця бійка, коли б не надбігли млинарські робітники. Юра отямлюється від того, що його раптом занурюють головою в річку. Він пирхає, спльовує щось солоне і відхаркує з легенів пісок. Тоді його ставлять на нош і дають доброго потиличника — великою, дорослою рукою, очевидно, для науки. Коли зір і розмисел сяк-так повертають до Юри, він нарешті бачить своїх друзів і ворогів. Сьомка лежить долічерева і реве, сорочка в нього роздерта і спина вся в саднах і синяках. Васько похмуро притискає великий мідний п'ятак до правого ока — спухлого і почорнілого. Васюта — ах, Васюта, от і він! — витирає рукавом губи, з яких аж цебенить кількома струмочками кров. Він дивиться в землю, нахиляється, копирсає босою ногою пісок і травинки. Він щось загубив і не знайде.
— Ти чого шукаєш? — питається хтось з млинарських робітників, здається, той самий, що занурював Юру у воду і дав йому потиличника: Юра пізнає його з голосу.
— Зубів!.. — похмуро відказує Васюта і знову нахиляється над травою.
Тепер Юра помічає, що справді двох передніх зубів Васюті не вистачає. Значить, це він, Юра, йому їх і висадив? Здорово!
— Щастя твоє, — похмуро зиркає Васюта, — що в мене ще зуби молочні, а то що б я ціле життя мав робити без зубів? Га?.. Я б тебе, гадину, убив би! Я б тебе ще не так розмалював.
Аж тепер Юра починає відчувати деякі дефекти й на собі. По-перше, він без штанів. Он вони, штани, лежать купою шмаття — мабуть, в бійці зсунулися і пошматувалися. Потім Юра хоч і бачить, що ліва рука в нього є, одначе це все одно, що її нема, — ні поворухнути, ні чогось іншого нею зробити не можна. Крім того, з носа в Юри тече, як з водопроводу. Юшка червона заливає йому губи, стікає з бороди і крапає на груди. Потім у лівому вусі такий дзвін і таке гудіння, немов опівночі на дзвіниці під великдень. Потім і йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг. Можливо, на обидві. Вся одежа, яка зосталася на Юрі, — мокра і холодна. Вже осінь, і купальний сезон закінчився давно. Ай-яй-яй!
Що ж тепер буде від папи й мами?
Вранці, одначе, сталася нова подія.
Під час великої перерви брат прибіг додому снідати і, захлинаючись від гордощів, сповістив, що у них двоє гімназистів втекли до Америки.
— Північної чи Південної? — схопився Юра.
Це не було відомо. Відомо було тільки, що вони вкрали в батьків двадцять п'ять карбованців, витягли револьвер у квартального городового, коли він заснув у себе в будці на посту, позичили в когось з товаришів торбину і зникли з міста невідомо яким способом. Можливо, залізницею, а може, й пішки, кіньми чи водою. В записці, яку втікачі залишили на учнівській квартирі, де вони жили, вони писали, що тікають тому, що директор-негідник, латинець мерзотник і зоставили їх на другий рік в третьому класі зовсім несправедливо! Крім того, гімназія їм і взагалі набридла, жити нудно, від батьків нічого, окрім бійки та ременя, а вони прагнуть вільного життя в преріях Техасу, хащах Дакоти[72] та на горах Невади…[73]
Юра сидів приголомшений, як ніколи.
До Америки! Північної! Техас — це ж Північна Америка. Юра може навіть заплющити очі і уявити собі Північну Америку таку, як її намальовано на німій карті, що висить на стінці над ліжком брата. Кордільєри[74], Міссурі[75], Міссісіпі, Сьєрра-Невада.
71
… парк графині Браніцької, Олександрія. — Йдеться про видатну пам'ятку садово-паркової архітектури кінця XVIII ст. «Олександрію», названу ім'ям колишньої власниці дендропарку Олександри Браніцької. Парк було створено руками кріпаків. На території «Олександрії» органічно поєднуються природні пейзажі з численними архітектурними спорудами.
72
… в преріях Техасу, в хащах Дакоти… — Техас — штат на Півдні США, Північна Дакота — штат на Півночі США.
73
Сьєрра-Невада — гірський хребет у південно-західній частині США, в системі Кордільєр.
74
Кордільєри — одна з найбільших за протяжністю гірських систем земної кулі (довжина понад 18 тис. км), яка охоплює окраїни материків Північної та Південної Америки. Діляться на Кордільєри Північної та Південної Америки, або Анди.
75
Міссурі — річка в СІНА, притока Міссісіпі, однієї з найбільших річок у світі.