Страница 18 из 213
З горішньої поперечини гойдалки — дебелої тесаної бантини — звисало сьогодні аж п'ять мотузок[51]. Мотузки були напнуті туго, немов струни, і повільно похитувалися з боку на бік — велика вага відтягала їх до землі. На мотузках, утиснуті за шиї, такі несподівано довгі й тонкі, звісивши голови неприродно далеко на груди, тісно притулившись один до одного, — висіли п'ятеро мотузярів з «Полесской канатной фабрики А. С. Перхушкова в городе Стародубе». П'ятеро забастовщиків. Драгун з гвинтівкою стояв біля гойдалки-шибениці на варті.
Вітер злегка погойдував обважнілими тілами. Натовп тупцював довкола шибениці і мовчав.
З собору чути було приглушений товстими кам'яними стінами спів. Вранішня літургія доходила кінця. Старечий соборного попика голосок проголошував «мир всем». Бас профундо Коловратського та фальцетивний перший тенор підхоплювали: «Тебе, господи…»
ЧЕРЕП КОЧУБЕЯ[52]
Човен був невеличкий, але зроблений просто і вигідно — для далеких і рискованих мандрівок. Його конструкцію, обладнання, кожну деталь обміркував Юра сам.
Це була немов звичайна шлюпка, на кшталт тієї, яку побачив Юра в журналі «Природа и люди»[53] поміж ілюстрацій до роману «Искатели жемчуга». Удовж вона мала сім метрів, уширшки — до двох. Корма опущена у воду, ніс трохи нависом — щоб, на випадок несподіваної мілини, не врізатися глибоко у пісок. На кормі — руль, перед рульовим місцем — підойми управління, — адже човен був, певна річ, моторний. Під рульовим місцем — бак з пальним. Середина човна — три метри завдовжки — перекрита від борту до борту. Таким чином, утворювалася невеличка — три метри на два — горішня палуба.
На палубі стояв невеликий човник-душогубка — щоб спускати на воду на середині річки і плисти до берега нашвидку. За палубою було трохи вільного місця і відкидна дошка для сидіння з кочетами по бортах, щоб гребти на випадок аварії мотора, витрати пального абощо. Весла були прив'язані за бортами вздовж. На носовій частині лежала котва і кінці. Під носовою частиною був влаштований «трюм» — там переховувалися харчі та всякі продукти для мандрівки. Під палубою — мало не півтора метра заввишки — була каюта. Вона мала по невеличкому ілюмінатору на кожну сторону, попід стінками в ній були дві неширокі сітки для спання долі і дві можна було підняти ще. під стелею. Таким чином, на випадок дощу в ній могли лягти і заснути відразу аж чотири чоловіки. Човен і був розрахований для подорожування вчотирьох.
Як це прекрасно! Розкішний, прозорий, сповнений сонцем ущерть літній день. Небо чисте і таке блакитне, що треба заспівати. Дзеркало ріки спокійне, закам'яніле і тільки аж під берегом видко, що вона не стоїть на місці, а неквапом і урочисто упливає вниз. Або — попід самим човном: легкі брижі схвачуються від бортів і — оглянешся назад — розбігаються віялом ледь помітних хвиль. Човен — на середині ріки. Береги далеко. Правий — гори, кучугури і переярки в лісах. Лівий — мілини, пісок, верболози і безкраї, нескінченні соковиті луки. Який величезний і прекрасний світ!
Юра стоїть на капітанському місці — стерно у нього під ліктем, перед ним дві ручки управління — він веде човна. Юра в самій сорочці, комір розстебнутий, капітанка збита на потилицю, вітер тріпає сколошканий чуб. Вітерець ударяє в груди, пірна за сорочку і холодить ребра й живіт. Юра аж сміється — лоскотно ж і… прекрасно!
Але тут прохоплюються турботи. Чи ж усе, що треба, взято? Юра перевіряє в пам'яті. Мисливські рушниці, револьвери, кулі, порох, шріт. Потім — сокири, ножі, баклаги, компас. В трюмі — крупа, цукор, кава, консерви і галети. Ах, забули свічки! Треба неодмінно в першому ж населеному пункті закупити свічки й сірники. Посуд є. Фільтр для болотної води теж. Чи обійдемося з одежею? Ковдра, дощовик, куртка, решта на собі. Досить! Не можна загромаджувати шлюп. І так вже піде й пройти. Юра сердито хмуриться і озирається по сторонах.
Де він?
Він у спальні. У власному ліжку. Давно пора спати. Ніч. Сплять всі. Тихе, рівне дихання наповнює дім. За вікном темне небо, зорі, чорні силуети дерев. До світанку вже недалеко. А Юра ще не заснув. Дитяче безсоння. Юра вже великий — йому сім, вісім, ні, дев'ятий — і він не стане будити маму і просити казку. Він лежить собі і думає. Він мріє мандрувати. Полювати на дичину. Плисти по ріках, озерах, а може, й морях. Йому так хочеться побродити в джунглях, побувати в пампасах, льяносах, гаучосах[54]… Ні, гаучоси — це зовсім інше, це не те. На край Юра згодився б, щоб мати отакий човен і тут, на річці Росі. Хай навіть і не такий, а просто — лодку. Тільки щоб самому, без мами. Ніби капітан. Ніби мандрівник. Відкривати нові землі, боротися із стихіями, плисти серед незайманих хащів. Недалеко. Ну, хоч би до Кошика. Всього кілометрів зо три. Або й тільки тут — зразу коло купалень…
В грудях аж тремтить від пристрасного бажання.
Тепер уже зовсім ясно, сумнівів не може бути ніяких — коли Юра виросте, він буде мандрівником. Дуже відомим. Таким, як Міклухо-Маклай[55], Пржевальський[56], Стенлі[57], Лівінгстон[58]… Або й невідомим, це не важно. Аби мандрувати. Німа карта всесвіту, з якої вчиться географії Юрин старший брат, спливає раптом перед очі. Дві Америки, Африка, Австралія, ну, й Азія з Європою. Європа — це нецікаво. А от Австралія, Африка, Америка… Ху, аж забиває дух!
Враз дух зовсім перехопило. Юра хапає рушницю і мертво принишкує. Крізь бамбукові хащі неквапом просуваються якісь величезні сірі громади. Одна, дві, п'ять, дев'ять… Ціле стадо слонів. Шестеро старих і трійця підслоників. Юрині пальці аж терпнуть — так міцно тиснуть вони рушничний приклад. Рушниця — «гочкіс»; «штуцер», спеціально на слонів. Треба підпустити стадо до себе кроків на сто. Ах, якби вітер не подув з Юриного боку, — слонихи такі чуйні! Поволеньки Юра підносить рушницю до плеча — слона треба влучити в око. Юра покладе зараз шістьох — на шість зарядів. Скільки кісток! І взагалі так їм і треба! Це ж слони зіпсували Юрі його солодкі дитячі мрії. Юра ніколи не забуде цього батькового «слон тобі на вухо наступив». Так і не навчився Юра грати на скрипці…
Цього року в Юриному житті відбулися деякі зміни. Старший брат вступив учитися до гімназії. Тепер Юра зостався вже зовсім один. Правда, з братом вони ніколи дуже не товаришували, але ж гратися в розвідників, в залізницю, бігати наввипередки, битися, дражнитися — все це можна здійснювати принаймні вдвох. Самому цього ніяк не здійснити.
Тепер Юра з ранку і майже до вечора зовсім сам. Брат в гімназії, сестра в гімназії, батько в гімназії. Мати Юрина теж вчителька. Годині о четвертій всі зійдуться додому і сядуть обідати. Брат захоплено брехатиме про якісь неправдоподібні випадки молодецтва і штукарства гімназистів старших класів. Сестра вихвалятиметься своїми успіхами і п'ятірками. Батько гримітиме на цілу квартиру про олухів, остолопів, обормотів, оболтусів і ослів, яким він сьогодні виставив одиниці або залишив без обіду і в карцері. Мати слухатиме всіх і нікого власне — заклопотана обідом і всякими хатніми справами. Юра сидітиме похмурий і мовчазний, сердито сьорбаючи свій суп. Він тяжко заздрить. І братові, і батькові, і сестрі. Він теж хотів би ходити до гімназії щодня.
І в цьому місті — вже третьому в Юриному ще короткому житті[59] — Юрині батьки мешкають в самому гімназичному подвір'ї. Гімназичне подвір'я — це цілий квартал, впоперек перерізаний довжелезною будівлею: учительські квартири, пансіон, мужська гімназія, жіноча гімназія. По один бік — величезний двір, в ньому плац, служби, особняки директора та інспектора. По другий — старезний парк, з широкими розчищеними алеями і плутаними, ледь протоптаними стежками, з акуратно підрізаними газонами і непролазною гущавиною дерев, хащами чагарника та таємничими проваллями. Двір належить мужській гімназії, парк — жіночій.
51
… звисало сьогодні аж п'ять мотузок. — Про ці події Ю. Смолич у книзі «Я вибираю літературу» (с. 46) писав: «Та з нас доволі було спогаду про те, що ми бачили дев'ятсот п'ятого року власними очима і чули на власні вуха і що добре вкарбувалося в пашу дитячу пам'ять. Єврейський погром, купка інтелігентів, ремісників та гімназистів старших класів, що пробували приборкати погромників, п'ятеро гімназистів, що забарикадувались у будинку гімназії і відстрілювались від нападу оскаженілої юрби бандюг, — про цих гімназистів казано в нашій родині, що то були «революціонери», і двоє з них переховувалися тієї ночі в батьковому кабінеті. А на ранок другого дня посеред базарного майдану ми побачили шибеницю і на ній п'ятеро повішених — якраз не з погромників, а з тих, хто виступав проти погромників, і драгуни, що прибули на «втихомирення» і повішали цих п'ятьох молодиків, пояснювали натовпові цікавих, що то повішено… анархістів».
52
Кочубей Василь Леонтійович (1640–1708) — один з діячів української старшини, яка орієнтувалася на Російську державу. У серпні 1707 р. Кочубей і полтавський полковник І. Іскра надіслали листа Петру І, в якому повідомляли про таємні переговори гетьмана І. Мазепи з польським королем С. Лещинським і шведським королем Карлом XII про відрив України від Росії та перехід під владу польсько-шведських загарбників. Кочубей та Іскра були видані царським урядом Мазепі, якому вдалося виправдатися перед Петром І, і незабаром страчені.
53
«Природа и люди» — щотижневий ілюстрований журнал для сімейного читання. Виходив у Петербурзі в 1889–1918 рр. Особливий успіх мав у молоді, оскільки в ньому друкувалися науково-фантастичні твори.
54
Гаучоси (гаучо) — етнічна група в Аргентині, яка склалася в XVI–XVII ст. від шлюбів іспанців з індійськими жінками. Вели бродячий спосіб життя, пасли отари. Нащадки гаучо влилися в склад аргентинської нації. Ідеалізований романтичний образ гаучо етап символом волелюбності та сміливості, оскільки гаучо неодноразово повставали проти колонізаторів-поміщиків.
55
Міклухо-Маклай Микола Миколайович (1846–1888) — російський вчений-етнограф, мандрівник. Вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Океанії, Австралії. Виступав проти расизму та колоніалізму.
56
Пржевальський Микола Михайлович (1839–1888) — російський мандрівник, дослідник Центральної Азії. Вперше описав природу Центральної Азії, відкрив багато хребтів, озер та рік. Зібрав цінні колекції тварин і рослин, уперше описав дикого верблюда, дикого коня («кінь Пржевальського»), тібетського ведмедя.
57
Стенлі Генрі Мортон (1841–1904) — американський дослідник Африки, журналіст. В 1871–1872 рр. як кореспондент газети «Нью-Йорк геральд» брав участь у пошуках Давида Лівінгстона; разом з ним дослідив озеро Танганьїка. Двічі пересік Африку, дослідив всю течію ріки Конго.
58
Лівінгстон Давид (1813–1873) — англійський дослідник Африки. Дослідив басейн річки Замбезі, відкрив водопад Вікторія, здійснив кілька тривалих подорожей по Південній та Центральній Африці.
59
І в цьому місті — вже третьому в Юриному ще короткому житті… — Йдеться про Білу Церкву, райцентр у Київській області, розташований на річці Рось. В автобіографії Ю. Смолич писав: «… гимназии на мою долю и долю брата и сестры выпали, по тем временам, исключительно захолустные: Умань, Стародуб, Белая Церковь, Глухов, Каменец-Подольск, Жмеринка. Я учился последовательно в четырех последних» (Советские писатели. Автобиографии в двух томах. М., 1959, т. 2, с. 369).