Страница 112 из 213
Цих гімназистів Козубенко добре знав. Сербин — це той, що весь час носиться з тою буржуйською спілкою середньошкільників. Макар — непоганий хлопець, але безповоротно зачитаний в Кантах і Гегелях. Туровський — ну, що з того, що знає всіх пісень, які тільки є на світі? А он і Кульчицький — цікаво, коли ж це він устиг знову зробитися гімназистом, як ще чотири дні тому Козубенко зустрічав його в формі з червоною зіркою на кашкеті. Значить, так само, як ото зимою ходив з шликом у «вільних козаках»[303]? Дезертир, перевертень, покруч! А брат його, слюсар Стаська, побіг он разом з цепом червоногвардійців. Чи не перейняли і його отам, коло містка? Адже Стаху прострелено ногу, і він шкандибає. Бідний Стах…
Лють знову зіжмакала Козубенкове серце. Скільки є сволоти, навіть поміж своїх. Він пішов прямо на гімназистів, і австрійці ледве встигали за ним.
— Гей! — закричав він, змахнувши кулаком. — Чого ж ви стоїте? Ваша бере! Біжіть ведіть по хатах австріяків — виказуйте, продавайте народ німцям і вашій Центральній зраді!
— Гальт![304] — заспішили австрійці. — Гальт! Цурюк! — Вони заклацали затворами. — Гальт!
Гімназисти збилися тісно. Полохливо вони притулилися один до одного.
— Ми не ябеди! — мало не плачучи, гукнув Сербин.
— Дурак! — аж зблід і замахав руками Макар. Він ладний був кинутися на Козубенка з кулаками за таке зухвальство й образу.
Але в цю мить вже інше відвернуло увагу австрійців. В кінці вулиці — там, коло проїзного під насипом тунелю, — враз затріщали безладні й сквапні постріли. Тоді залящали вигуки і зринув прудкий тупіт кінських копит. Секунда — і просто з тунелю, просто сюди вискочило двоє верхівців. Вони припали за кінськими шиями і гнали з усіх сил. Злива пострілів перестріла їх.
Козубенкові конвоїри не встигли прикласти гвинтівок до плечей, вони тільки вперли їх в боки — і випал за випалом вдарив назустріч втікачам.
— Гальт! Гальт! Гальт!
Передній кінь зметнувся і кинувся вбік, на Гімназичну вулицю. Але саме на розі він зразу ж і впав. Їздець перелетів через голову і схопився на рівні за три кроки попереду. Він шарпнувся геть — бігти вздовж високих парканів. Та кулі наздогнали його, і він простелився ниць — здригнувся, перевернувся горілиць і закляк.
Це врятувало другого верхівця. Він проскочив у цю мить далі по Шуазелівській, до міста на Станіславчик. То був Шумейко, Олександр Іванович. Козубенко радісно закричав — верхівець уже був за садами й будівлями, — але три багнети вперлися Козубенкові в груди. Четвертий австрієць підійшов до забитого і копнув його чоботом під ребро.
То був голова ревкому — слюсар Буцький. Козубенко затремтів дрібно і тоскно. Голова ревкому, слюсар Буцький, вже на світі не жив…
В цей час по цепу австрійців передано якийсь наказ. Австрійці спинилися, взяли гвинтівки до ноги і вийняли цигарки.
— Гімназисти? — запитав котрийсь з них.
— Йя! Йяволь!
— Пан з котрої класи?
— Аус дер лецтеи клясс…[305]
— Ми також. Тільки он Юзек, — австрієць кивнув на того, що зостався біля Козубеика, — з передостанньої. Мали сі дипльомувати сей рік. Пан палить? Перепрошую. Прошу пана…
Це не були, власне, австрійці. Це були стрільці так званої Української галицької армії[306], що її сформовано в Австрії з галицької молоді — «рятували соборну Україну від більшовиків».
І враз запанувала незручна мовчанка. Гімназистів було четверо і четверо. Четверо російських і четверо австрійських. Про Австро-Угорщину російські гімназисти з підручника Іванова[307] знали: це «лоскутна» імперія Франца-Йосифа Габсбурга[308] — країна переважно гірська, клімат у різних частинах не однаковий, флора середземноморська, чорноморська й балтійська, фауна палеарктична[309], населення вісімдесят дві і три чверті людини на квадратний кілометр. Про російських гімназистів австрійським гімназистам було відомо: вони також навчаються закону божого, історії, географії, чотирьох мов, математики, ба й філософської пропедевтики теж. Вони складають іспити, провалюються на переекзаменовках, дістають одиниці й сідають у карцер.
Розмова не зав'язувалася. Чотири гімназисти стояли з книжками під пахвами — вони йшли собі до гімназії, і, коли б не цей переворот, вони б зараз сиділи над латинським екстемпорале. Це було, безперечно, соромно, і вони почували себе пігмеями. Четверо інших гімназистів стояли в сталевих касках з гвинтівками в руках: вони ввійшли до міста з боєм і щойно забили голову ревкому, слюсаря Буцького, — он він лежить горілиць. І вони почували себе переможцями-завойовниками.
Один з австрійців поправив німецьку каску на голові і неголосно заспівав: «Не пора, не пора, не пора…»[310]
Туровський знав і цю пісню. Він же був перший співака на цілу гімназію, в церковному хорі перший бас.
— За що ви його?.. — насмілився Сербин, кивнувши на Козубенка.
Другий австрієць взяв у Макара з рук книжку і спробував прочитати перші рядки. Але по-російському язик йому не ламався. Він засміявся і віддав книжку Макарові назад.
— По-кацапський, — сердито сказав він, — тепера най пан забуває. Ниньки по-український студіюватимете!
— Більшовик! — знехотя відказав на Сербинове запитання третій австрієць. — Сі переховував, сі хоронив…
— «Довершилась Україні кривда стара…» — підтяг і Туровський.
Тоді наперед висунувся Макар. Його бліде, веснянкувате обличчя було зовсім біле, і ластовиння тепер виступало, як намальоване навмисне. Він аж зіп'явся навшпиньки і притис руки до грудей чимдуж. Та Сербин мерщій відсунув його назад і заступив. Макар міг зіпсувати все — адже він заговорить зараз по-російському, і ще не відомо, як галичани-легіонери реагуватимуть на це. При владі червоних Макар вільно розмовляв по-українському, але при Центральній раді він висловлювався принципіально тільки по-російському. За це його двічі побили сотники і хорунжі.
— Це помилка! — скрикнув Сербин.
— Дер іртум! — прохопився-таки Макар. — Ер іст кайн більшовик![311]
Бронька Кульчицький сіпнув Сербина за рукав.
— Але ж…
— Мовчи! — прошипів Сербин. — Він же з нашого міста… він залізничник… свій… Це помилка! — гукнув він до австрійців. — Він українець!
— «Най пропаде незгоди та тяжка мара…» — наспівував далі Туровський.
Козубенко випростався, губи його затремтіли. Він знову обтер чоло рукавом і зробив чорний чубик на своїй русявій голові. В грудях заскиміло тоскно і млосно. Це ж зрада! Так рятуються боягузи! То ж не він сказав, що він не більшовик.
— Доправди? — нерішуче перепитали австрійці. — Пан є українець?
Серце гупало і завмирало. Ні! Козубенко не може прийняти заступництво в такій формі. Ні, ні! Нехай розстріляють зразу ж тут, під цією стінкою бакалійної крамнички! Кров ударила в голову, і він уже розтулив уста.
Та зненацька — ніяк неждано саме тут і тепер — зовсім близько, на початку вулиці, де звертала дорога на Ставіславчик, раптом гучно сплеснули звуки духового військового оркестру. Гармати ще гупали раз у раз на київській лінії, кулемети ще гуркотіли за вокзалом, гвинтівки ще били пачками з Нового Плану[312], а несподіваний оркестр вже виконував «Ще не вмерла»[313]. Музики наближалися, мов напливали, і неквапний, але рясний тупіт сотень кінських копит линув густо сюди вслід за гучною мелодією.
Хвилина — і з-за рогу виїхали лави кіннотників. Гімназисти і всі озирнулися туди.
303
«Вільні козаки» — члени військових формувань Центральної ради.
304
Стій! (нім.) — Ред.
305
З останнього класу (нім.). — Ред.
306
Українська галицька армія (УГА) — військове формування контрреволюційної «Західноукраїнської народної республіки». Створена з частин «січових стрільців» та інших західноукраїнських підрозділів австро-угорської армії й мобілізованого населення під час розпаду Австро-Угорської імперії в кінці 1918 р. У складі військ петлюрівської Директорії УГА виступала проти Радянської влади на Україні. На початку 1920 р. залишки розформованих Червоною Армією частин УГА перейшли на бік Радянської влади. З них було сформовано три бригади Червоної української галицької армії (ЧУГА). В кінці 1920 р. під час наступу військ буржуазно-поміщицької Польщі дві бригади ЧУГА перейшли на бік інтервентів, які їх роззброїли та інтернували.
307
Підручник Іванова — підручник з географії Г. І. Іванова.
308
Франц-Йосиф Габсбург (1830–1916) — імператор Австрії, король Угорщини з 1848 р., з династії Габсбургів; у 1867 р. перетворив австрійську монархію в двоєдину монархію — Австро-Угорщину. Один з організаторів Троїстого союзу 1882 р., сприяв підготовці першої світової війни.
309
Фауна палеарктична — тобто фауна географічної області суші, яка займає всю Європу, нетропічну частину Азії і Північну Африку.
310
«Не пора, не пора, не пора…» — пісня на слова Івана Яковича Франка (1856–1916), музика композитора і диригента Ярослава Дмитровича Ярославенка (1880–1958).
311
Це помилка! Він зовсім не більшовик! (нім.) — Ред.
312
Новий План — передмістя в Жмеринці.
313
«Ще не вмерла» — слова вірша (його назва) українського поета, етнографа, фольклориста Павла Платоновича Чубинського (1839–1884), яку українські націоналісти зробили своїм «гімном».