Про славних жінок

Читаючи цей твір, написаний майже сімсот років тому, український читач, на свій подив, побачить щось не таке вже аж віддалене: виявляється, що наше сучасне українське суспільство з Римською імперією поєднують деякі спільні проблеми. Так, розповідаючи про судочинство, Боккаччо говорить, що «золото і гроші стали найкращими тлумачами закону: даремно з трибуни вимагати справедливості, якщо не заручитися підтримкою принаймні чогось одного з них». Однак того часу людське обурення взяло гору: несправедливість судді, про яку розповідає Боккаччо (58), стала причиною серйозних політичних змін у Стародавньому Римі. Але годі вже про це, як говорить сам автор.

Твір, незважаючи на свій поважний вік, усе ще актуальний і цікавий навіть сьогодні – і не лише для науковця, але й для пересічного читача. Тож вперше запрошуємо українського любителя мандрівок у часі до захоплюючої подорожі через усі віки шляхами відомих жінок – так, як провадив свого читача Джованні Боккаччо з Чертальдо ще у XIV столітті.

Павло Содомора

Про славних жінок

Присвята

Зовсім недавно, чудесна пані, відсторонивши від себе інертний натовп та позбавившись всіляких інших турбот, я написав книжечку на похвалу всьому жіноцтву – радше на втіху друзям, аніж задля розваги широкого загалу. Згодом, розважаючи над тим, кому першому маю подати цю книжечку, аби не залишилася у мене без діла і щоб вона, спонукувана чиєюсь доброю волею, певніше йшла до народу, вирішив, що краще буде присвятити її не якомусь відомому чоловікові, а визначній жінці, оскільки в ній мовиться саме про жінок. Шукаючи достойнішу, спала мені на думку окраса Італії – блиск і слава не лише жіноцтва, але й видатна особа серед правителів: Йоанна, славетна королева Єрусалима і Сицилії.

Зваживши славу її роду та знаменитість предків, а також нещодавні заслуги, здобуті власним хоробрим духом, я перейнявся прагненням покласти цю смиренну та набожну працю перед престолом Її Величності. Але оскільки блиск її королівської слави величезний, а малесеньке полум’я моєї книжечки ледве жевріє, то, боячись, аби в сильному світлі воно зовсім не зблідло, я поволі змінив свій план і, відновивши мої дослідження, врешті повністю перевів своє прагнення від славної королеви на тебе – і цілком справедливо. Адже зважаючи на твій м’який та благородний характер, на твою виняткову чесність, яка є найбільшою окрасою жіноцтва, подумки згадую вишуканість мови, а також і щирість твоєї душі та силу розуму, яким ти значно перевершуєш все жіноцтво, я бачу, що те, чим природа обділила слабшу стать, тим Бог щедро наділив твоє серце та доповнив чудесними чеснотами, прагнучи підкреслити те, що позначає твоє ім’я, – адже «аndres» грецькою те саме, що латинською «муж»,[3] – і я вважаю, що ти достойна порівнюватися з найвизначнішими жінками.

Саме тому, оскільки для нашого часу ти є блискучим взірцем колишньої слави, про що свідчать багато чудових вчинків, прагну долучитися до побільшення твоєї правдиво заслуженої слави тим, що присвячу цю книжечку тобі, вважаючи, що вона додасть твоєму імені не менше слави у прийдешніх поколіннях, аніж доля зробила тебе славною завдяки графу Монтеодорізійському, твоєму колишньому, і графу Алтавільському, твоєму теперішньому чоловікові.[4]

Отож тобі посилаю і твоєму імені присвячую все те, що досі я написав про славних жінок. Святим іменем скромності, яким ти високо возносишся над смертними, благаю тебе, велична жінко: щирою душею прийми цей невеличкий дарунок мужа-науковця. І якщо приймеш мою пораду, то почитай цю книжечку якось при нагоді: вона скрасить твоє дозвілля своїми порадами, і ти насолоджуватимешся жіночою чеснотністю та чарівністю оповідей. Адже вважаю: якщо вчинки жінок з минулого спонукатимуть твій величний дух до наслідування кращого, то недаремно про це так багато мовитиметься.

Часом помічатимеш, що нечестиве змішую з праведним, – роблю так через належну послідовність викладу, – тож не пропускай та не жахайся цього. Адже через це проходиш так, наче, увійшовши в квітник, простягаєш свою руку кольору слонової кості попри колючки терну до квіток: так, відмежувавши нечестиве, збирай похвальне. І навіть сповідуючи християнське вчення, коли читаєш про щось гідне поваги у поганських жінок, чого не знаходиш у себе, то червонієш та дорікаєш собі за те, що хоча й ощасливлена Христовим хрещенням, все ж хтось інший перевершив тебе у чесності, невинності чи мужності. Тож, мобілізуючи сили своєї доволі міцної вдачі, не лише не дозволяєш комусь тебе перевершувати, але й намагаєшся перевершити чеснотою усіх видатних жінок. Як ти вирізняєшся чудесною молодістю та квітучою привабливістю, так і всіх інших, і не лише твоїх однолітків, але й тих, що жили раніше, маєш випереджувати вивищеністю духу. Пам’ятай: не фарбами, як робить більшість жінок, повинна оздоблюватися краса, а підкреслювати її потрібно чесністю, побожністю та добрими вчинками. Так ти вмилостивиш того, хто надав тобі ці чесноти, і будеш вирізнятися з-поміж знаменитостей не лише у цьому скоро минущому житті, але й, закінчивши свій людський вік, перейдеш у вічну славу Подателя всіх чеснот.

Тому, найвизначніша з жінок, якщо ти вважаєш цю книжечку достойною, надай відвагу їй увійти поміж людей. Сподіваюся, що з твоїм благословенням її шлях буде вільний від недоброзичливих нападів, а твоє ім’я разом з іменами інших визначних жінок вона зробить відомим на устах у всіх людей. Оскільки ти разом зі своїми заслугами не можеш бути присутньою всюди, ця книжечка зробить тебе відомою для тих, хто живе нині, а також назавжди збереже про тебе пам’ять для нащадків. Прощавай.

Передмова

Деякі давні автори колись укладали біографії відомих мужів у формі довідників. У наш час написав такий твір знаний чоловік та видатний поет Франческо Петрарка,[5] наш наставник, до того ж у більшому обсязі та в доступнішому стилі – і справедливо. Адже ті, хто доклав усіх зусиль, аби перевершити інших славними вчинками, втратили здоров’я, пролили кров чи навіть поклали життя, якщо цього вимагали обставини, справді заслужили, аби їхні імена назавжди залишилися у пам’яті нащадків. Однак мене сильно дивує, як мало уваги таких письменників заслужили жінки, котрі не удостоїлися жодної згадки у подібних працях, незважаючи на те, що з безлічі досліджень чітко видно, як відважно та рішуче діяли багато з них.

І якщо прославляємо чоловіків, яким велика сила дозволяє здійснювати визначні вчинки, то чи не слід ще більше вихваляти жінок, які, хоча від природи майже всі наділені м’якшою вдачею, слабшим тілом і повільнішим розумом, коли треба, приймають чоловічий дух, виявляють блискучий розум та неабияку мужність, зважуючись на вчинки, складні навіть для чоловіків?

Тому, аби незаслужено не наговорювали на них, спало мені на думку в одному творі описати величність слави тих жінок, пам’ять про яких ще свіжа. До цього також я долучив життєписи вибраних жінок, які прославилися чи своєю хоробрістю, чи силою розуму і наполегливістю, чи своїми природними задатками, чи прихильністю або несправедливістю долі. Також долучив життєписи деяких з тих, які, хоча й нічого гідного згадки не зробили, все ж були причинами великих діянь.

1

Хоча Боккаччо родом із Флоренції, однак працював над цим твором у Чертальдо (1361–1362), на дозвіллі, як сам говорить далі.

2

Відомий флорентійський рід.

3

Грецьк. andreia – «мужність», те саме, що латинське virtus, або vir: аналогічно – в українській мові слова «муж» та «мужність» мають спільний корінь. Боккаччо писав свій твір у період, коли змінювалося середньовічне уявлення про роль і заняття жінки. Це чітко видно у багатьох біографіях.

4

Карл д’Арто, граф Монтеодорізійський, перший чоловік Андреї Аціароліс, помер у 1346 р. У 1357-у вона одружилася вдруге з Бартоломеєм ІІ з Капуї, графом Алтавільським. Однак, незважаючи на це, Боккаччо часто засуджує повторне одруження у тексті твору.

5

Петрарка Франческо (1304–1374) – перший видатний італійський гуманіст, сучасник Боккаччо. Твір Петрарки «De viris illustribus» («Про славних мужів») надихнув Боккаччо до праці над своїм твором.