Страница 56 из 188
— Може, й так,— сказав Джоуд,— але він багато знав про людей, а нас зараз цікавлять саме люди,— він розгорнув книгу десь на середині й обережно поклав її на стіл.— Під час експедицій Отман провів певний час у цьому районі. Здебільшого він вивчав Хелгрінд і дивовижні події, пов’язані з ним, але зупинявся також і в Драс-Леоні. Ось що писав Отман: «Люди в місті часто скаржаться на дивні звуки й запахи, джерело яких перебуває десь під землею. Вони звинувачують в усьому духів, але якщо це й справді духи, то зовсім не такі, про яких я чув раніше. Принаймні духи зазвичай уникають замкнутого простору».
Джоуд закрив книгу й трохи помовчав.
— На жаль, Отман не закінчив своєї праці,— продовжив учений, обвівши присутніх поглядом,— але він зробив на карті Драс-Леони спеціальні позначки в тих місцях, де було чутно звуки.; Як бачите, вони утворюють майже пряму лінію в старій частині міста.
— І ти вважаєш, що це свідчить про існування тунелю,— більше ствердила, ніж запитала Насуада.
— Еге ж,— кивнув Джоуд.
— Джоуде,— сказав король Орин, який досі майже не брав участі в розмові,— нічого з того, що ти нам тут розповів, не доводить, що тунель дійсно існує. Якщо під містом щось і є, то це, швидше за все, льохи або катакомби, що ведуть лише до будівель над ними. Та нехай навіть це буде тунель, ми все одно не знаемо, чи є в нього вихід десь за межами Драс-Леони. Припустимо, що він справді існує. Але куди він тоді веде? Невже аж до самого палацу? Зрештою, судячи з того, що я почув, будівництво цього гіпотетичного тунелю навряд чи було завершене.
— Ваша величносте, форма споруди свідчить, що це саме тунель,— сказав Джоуд.— Льохи й катакомби не можуть бути такими вузькими й довгими. А на ваше питання, чи був він завершений, чи ні, скажу лиш одне — його ніколи не використовували за призначенням. I ще: відтоді, як жив Отман, спливло чимало часу, а це означав, що туг нель так-сяк мали привести до ладу, інакше водяні потоки вже давно б його зруйнували.
— Гаразд. I де ж тоді вхід або вихід? — спитав король.
— Не можу сказати напевно,— мовив Джоуд, порпаючись у сувоях витягуючи карту Драс-Леони,— та якщо він веде з міста, то вихід має бути десь тут,— учений тицьнув пальцем на пагорб навпроти східної частини міста.
Загалом, більшість важливих споруд Драс-Леони розташовувались у західній частині міста, неподалік від озера. Це означало, що місцина, на яку показував Джоуд, була пустирищем. I все ж ймовірність зустрічі з ворожим розвідувальним загоном або звичайним патрулем була тут досить висока.
— Так чи інакше,— підсумував Джоуд,— переконатися в цьому ми зможемо тільки тоді, коли підемо туди й усе там обстежимо.
Ерагон зморщив лоба. Правду кажучи, він сподівався, що ідея Джоуда буде більш безпечною і дієвою.
— Ми дуже вдячні тобі за твої дослідження, Джоуде,— мовила Насуада.— Ти ще раз довів свою відданість варденам,— правителька звелася зі свого стільця й підійшла, щоб глянути на карту. Її сукня тихесенько зашаруділа по підлозі.— Якщо ми пошлемо розвідника, який би все вивідав, ми ризикуємо привернути увагу Імперії... Це перше. А тепер друге. Навіть коли припустити, що тунель існує, я не зовсім розумію, як він може допомогти, коли на іншому його кінці на нас неодмінно будуть чекати Мертаг і Торнак. Як ти гадаєш, наскільки широким він може бути? Скільки воїнів зможуть іти по ньому пліч-о-пліч,— глянула Насуада на Джоуда.
— Важко сказати... Можливо...
— Земля тут м'яка й глиниста,— прокашлявшись, втрутився в розмову Орик,— з тонкими прошарками мулу, а це дуже кепсько, коли мова йде про будівництво тунелю. Якщо Ерст добре на цьому тямив, то він би ніколи не прокладав один великий тунель. Він проклав би кілька вужчих, скажімо, завширшки в ярд.
— Надто вузькі,— зітхнув Джоуд,— такими тунелями зможе рухатись тільки одна людина.
— Так, вони надто вузькі навіть для одного кнурлана,— додав Орик.
Насуада повернулася на своє місце. Запала мовчанка.
— Я можу знайти тунель,— урвав її Ерагон.— Зроблю себе невидимим за допомогою магії, і вартові нізащо мене не побачать.
— Не знаю, не знаю,— прошепотіла Насуада.— Ідея послати когось під стіни Драс-Леони мені не дуже подобається. А раптом за тією місциною спостерігає Мертаг? Ти впевнений, що зможеш його надурити?..— Насуада трохи помовчала.— Ні, ми повинні діяти так, ніби ніякого тунелю не існує. Помилимось, то помилимось, нам це нічого не коштуватиме, але якщо тунель і справді існує, іде дозволить нам захопити ДрасЛеону.
— Ти вже щось вигадала? — спитав король Орин — Щось відчайдушне, щось... неочікуване?
— Може, нам слід звернутися по допомогу до Рорана? — спитав Вершник.
— Коли я обдумую свої плани, допомога Рорана мені не потрібна,— владним голосом відповіла на те Насуада, і всі в наметі замовкли, чекаючи на її рішення.
Вона провела рукою по губах, як робила завжди, коли сильно хвилювалась.
— Ми,— сказала вона нарешті,— відправимо невеличкий загін воїнів, щоб відкрити ворота зсередини.
— І хто ж це зробить? — спитав Орик.— Добре, якщо вони зустрінуться із сотнею ворожих солдатів, але ж є ще велетень-літун, який дихає вогнем. Хто-хто, а він точно не дозволить, щоб якісь бовдури відкрили ворота під його носом. Про Мертага, прошу звернути увагу, я взагалі не згадую.
— Це зроблю я,— спокійно сказав Ерагон, перш ніж устигла розгорілися суперечка.
Його слова змусили всіх принишкнути.
— Дуже добре,— мовила Насуада, неабияк здивувавши Вершника, який не думав, що правителька так легко погодиться.
Усі присутні заговорили водночас, через що в наметі стало гамірно, як на базарі.
— Насуадо, ти не можеш дозволити Ерагонові так собою ризикувати,— голосніше за всіх сказала Арія.— Це вже занадто... Пошли когось із магів Блодхгарма! Я знаю, вони вправні воїни і ніколи тобі не відмовлять.
— Ніхто з людей Галбаторікса не наважиться вбити Ерагона,— похитала головою Насуада.— Ані Мертаг, ані найкращі маги короля, ані простий солдат. І ми повинні цим скористатися. Зрозумій, Ерагон — наш найсильніший бойовий маг, а для того, щоб відкрити ворота, може знадобитися чимало сил. Серед усіх нас Ерагон має найвищі шанси на успіх.
— А що як його захоплять у полон? Що тоді? Він не зможе самотужки захищатися проти Мертага. Тобі ж це відомо!
— Ми зробимо відволікаючий маневр...
— Як? Як ти це зробиш? — розвела руками Арія.
— Ми будемо вдавати, ніби атакуємо Драс-Леону з півдня. Сапфіра кружлятиме над містом, підпалюючи будинки й скидаючи зі стін солдатів. У Торнака й Мертага не буде вибору — їм доведеться відбиватися від Сапфіри, особливо тоді, коли їм здаватиметься, що на її спині сидить Ерагон. Блодхгарм та його бойові маги подбають про те, щоб створити його подобу. Доки Мертаг триматиметься на відстані, він навряд чи здогадається про нашу хитрість.
— Ти в цьому впевнена?
— Так.
— Тоді я піду разом з Ерагоном,— роздратовано підсумувала Арія.
Ерагон полегшено зітхнув. Він дуже хотів, щоб ельфійка пішла з ним, але сам ніколи б не наважився її про це прохати.
— Ти — донька Ісланзаді,— затремтів голос Насуади.— Не годиться наражати себе на небезпеку. Якщо з тобою щось станеться... Пригадуєш, як твоя матінка зреагувала тоді, коли подумала, що тебе порішив Дурза? А підтримка вашого народу для нас надто важлива.
— Моя мати...— мовила Арія, проте міцно стисла губи, змусивши себе замовкнути. Якусь мить вона помовчала, а потім продовжила: — Можу запевнити тебе, леді Насуадо, що королева Ісланзаді не відвернеться від варденів, що б зі мною не сталося. Тобі немає чого боятися. Я піду з Ерагоном і візьму із собою двох бойових магів Блодхгарма.
— Ні. Дозволяю взяти тільки одного,— похитала головою Насуада.— Мертаг знає більшість ельфів, які захищають Ерагона, і, коли помітить, що двоє зникло, напевне запідозрить пастку. Та й Сапфірі знадобиться неабияка магічна підтримка, бо тікати від Мертага й Торнака не так уже й легко.
— Трьох не досить для такої місії,— стояла на своєму Арія.— Ми не зможемо гарантувати безпеку Ерагона, а про те, щоб відкрити ворота — годі навіть мріяти.