Страница 51 из 188
«Помірковано, але не ідеально...» — зітхнув Ерагон.
«Ясно, що не ідеально. Ти й досі надто завзятий, а твій розум — збентежений. Тримай у пам’яті все, що слід пам’ятати, та не дозволяй цьому знанню відвертати тебе від бою. Відшукай десь у собі спокійну місцину й залиш там усі земні клопоти. Ти повинен налаштувати свій розум так, як тоді, коли Оромис дозволив тобі послухати думки лісових істот. Тієї миті ти знав про все, що відбувалося навколо, але не зосереджував увагу на окремих деталях. Не прикипай до очей Арії...»
«Але ж Бром учив, що...»
«Кожен використовує очі по-своєму... У Брома був свій метод, та, правду кажучи, навряд чи він найліпший. Принаймні для великих битв він точно не годиться. Згадай, Бром усе життя бився з ворогом віч-на-віч. Йому лиш коли-не-коли випадало воювати у складі невеличких загонів, і це, звісно, вплинуло на його звички. Ліпше бачити повну картину, ніж розбивати її на фрагменти. Не крадь свій час, не дай противникові захопити тебе зненацька! Затямив?»
«Так, учителю».
«Тоді вперед! Почувайся вільніше й тримай усе в полі зору».
Ерагон укотре згадав усе, що він знав про Арію. Обмірковуючи план дій, юнак заплющив очі, уповільнив дихання й занурився глибоко в себе. Його тривоги поволі вщухли, залишивши по собі холодну порожнечу, яка притупила біль ран і прояснила розум. Вершник не втратив свого переможного запалу, проте сама перемога більше його не хвилювала.
«Що буде, те й буде,— сказав він сам собі.— Годі сперечатися з долею».
— Готовий? — спитала Арія, коли Ерагон розплющив очі.
— Готовий...
Вони зайняли позиції і якийсь час стояли нерухомо. Ніхто не наважувався завдати удару першим. Сонце було праворуч від Ерагона. Він уже кілька разів намагався розвернутися до нього спиною, так, щоб Арії засліпило очі, але ельфійка вмить розгадувала задум Вершника й починала крутитись довкола нього з неймовірною швидкістю.
Судячи з вигляду суперниці, вона була цілком переконана у своїй перемозі. Чому б і ні? Ельфійка добре знала всі сильні й слабкі сторони Вершника, а за її блискучого володіння мечем цього було навіть забагато для того, щоб узяти гору.
Принаймні саме так уявляв хід її думок Ерагон, намагаючись використати самовпевненість Арії на свою власну користь.
«Вона гадає, що володіє мечем значно краще за мене,— буркнув собі під ніс Вершник— Мабуть, так воно і є, але врешті-решт її самовпевненість таки колись зле пожартує з неї. Так чи інакше, це мій єдиний шанс на перемогу, якщо Арію взагалі можна перемогти...»
Він зробив кілька нерішучих кроків назустріч Арїї, помітивши, що та знову посміхається. За мить в її очах заграли хитрі іскринки. Невідомо як, але Вершник прочитав у них^ що ельфійка збирається стрибнути на нього й звалити з ніг.
Тоді, щоб не спокушати долю зайвий раз, Ерагон відскочив назад і розвернувся праворуч, змусивши Арію рушити слідом за ним. За кілька ярдів від нього ельфійка завмерла, мов наполохана дика тварина, і змахнула мечем, щоб убезпечити себе від несподіваного нападу. Очевидно, відтепер про гру в піддавки варто було забути. Арія прекрасно розуміла, що Глаедр спостерігає не тільки за Вершником, але й за нею, тому хотіла виглядати в його очах якнайкраще.
Уже наступної миті ельфійка м’яко, по-котячому рикнула. Схоже, вона хотіла збити Ерагона з пантелику, однак на цей раз її задум спрацював лиш наполовину — юнак був готовий до чогось подібного.
Скоротивши дистанцію одним стрибком, Арія почастувала Вершника кількома сильними чіткими ударами, які той блокував своїм щитом. Ерагон тим часом вирішив віддати ініціативу, роблячи вигляд, ніби не встигає нічого іншого, крім як захищатись.
Блокуючи удар за ударом, він дрібними кроками відступав назад, вдаючи, що насилу стримує натиск ельфійки. Його свідомість нагадувала тепер гладінь невеличкого озера в погожу безвітряну літню днину.
Вершник був переконаний, що зручна мить невдовзі настане, саме тоді він і почне атакувати, ні секунди не вагаючись, не думаючи про швидкість чи про щось інше — він просто спробує використати свій шанс, як це належить справжньому воїну.
Меч Арії описав півколо біля лівого плеча Ерагона. Юнак відсахнувся вправо й різко крутнувся, повернувшись до сонця спиною. Меч розсік повітря і на два дюйми ввійшов у землю.
«Отакої...» — роздратовано подумала Арія й зиркнула через плече, щоб тримати Вершника в полі зору.
Це була помилка. Сонце кольнуло в очі ельфійки соломою свого проміння, а її зіниці обернулися на маленькі, ледь помітні цяточки.
І доки Арія кліпала очима, Ерагон завдав їй удару під ліву руку. Якби це був справжній бій, він би неодмінно прикінчив суперника ударом у потилицю.
Відчувши різкий біль, Арія подалася назад, завмерла й притисла вільну руку до ребер. У її погляді було тільки одне почуття — подив.
«Чудово! — гукнув Глаедр.— Давай іще раз!»
Це була перша невеличка перемога, але Ерагон не поспішав радіти. Угамувавши свої емоції, він незворушно зміряв ельфійку очима. Та опустила руку й зробила кілька м'яких кроків, розвернувшись нарешті так, щоб сонце не заважало їй. У рухах Арії було вже значно більше обережності, аніж досі.
Поєдинок відновився. Попри те що ельфійка весь час трималася на дистанції, Ерагон мав на диво багато моментів для атаки.
«Мабуть, це пастка,— здогадався Вершник.— Подумаєш, якийсь там удар по ребрах! З Арією ще й не таке бувало, але вона зуміла зітнути голови десяткам ворогів».
Насторожено кружляючи довкола своєї суперниці, юнак поводився стримано, раз у раз намагаючись спровокувати напад. І ельфійка не змусила на себе чекати. Помітивши прогалину в обороні Ерагона, вона відчайдушно кинулась уперед і запрацювала мечем із потрійною швидкістю. З-під клинків посипалися снопи іскор, брязкіт не стихав ні на мить, а тіла супротивників вигинались, ніби два стовпи диму.
Урешті-решт сталося те, що й перед цим. Спритно перебираючи ногами, Ерагон подався вперед і таки здолав захист Арії, залишивши на її плечі довжелезну подряпину. Ельфійка навіть заточилася й упала на коліна. Її груди ходили ходором, а щоки вкрились якимось хворобливим і водночас сором’язним рум’янцем.
«Повторіть!» — наказав Глаедр.
Та Ерагона й Арію тепер не варто було особливо припрошувати. Здобувши дві перемоги, юнак почувався піднесено, а от ельфійка — навпаки.
У наступній сутичці суперники задовольнилися нічиєю. Арія зібрала докупи решту сил і уникла всіх пасток Вершника. А той і собі був напрочуд обережним, тож розгадав усі хитрощі ельфійки. Кидаючись одне на одного, вони билися доти, доки не втомились так, що вже не могли стояти на ногах. Вершник та ельфійка попадали на коліна й сперлися на мечі. По їхніх обличчях градом котився піт.
«Іще раз!» — тихим, проте владним голосом сказав Глаедр.
Ерагон скривився й висмикнув Брізінгр із землі. Що більше сил він втрачав, то важче було залишатися спокійним і не зважати на біль. Безмежна втома приховувала в собі й іще одну небезпеку — знесилившись, Вершник провалювався в безодню поганого настрою, видряпатися з якої було не так уже й просто.
Руки пекло пеком від плечей до кінчиків пальців... Юнак розслабив їх — і ті безвільно повисли, немовби грубі мотузки. І все ж таки Вершник не полишав надії, що зможе захищатися, тільки-но в цьому буде потреба.
Суперники наблизились одне до одного, намагаючись ступати так само граційно, як і раніше. Ніхто з них навіть не думав здаватись. Дивна річ, але це тренування обернулося для Ерагона на щось значно більше, Він не просто набув майстерності — він пройшов гарну перевірку своїх сил, своєї витримки, свого характеру...
З іншого боку, у Вершника було дивне відчуття, що насправді його випробовує не Глаедр, а ельфійка. Здавалося, ніби вона щось від нього хотіла, вимагала, щоб він довів... Що саме треба було довести, Ерагон до кінця не розумів, але одне він знав напевно — слід показати все, на що він здатен.
Велика краплина солоного поту скотилася Вершникові в кутик лівого ока. Він швидко закліпав, щоб позбутися різкого пекучого болю, проте Арія на це не зважала. Видавши бойовий клич, вона кинулася на Ерагона, і вони знов закружляли в смертельно небезпечному танці. Суперники билися так, ніби це був останній бій у їхньому житті. Втома робила їхні тіла неповороткими, та вони все рухались, рухались і рухались...