Страница 181 из 188
В Ерагона похололо всередині.
Охоронці Насуади вийшли вперед, щоб перехопити жінку, але Роран не дав цього зробити:
— Нехай вони пройдуть! — крикнув Міцний Молот.
Насуада дала знак охоронцям, і вони відійшли вбік.
Бірджит стрімкою ходою наблизилася до Рорана.
— Бірджит, будь ласка, не треба,— сказала Катріна низьким голосом, та жінка не звернула на неї жодної уваги. Арія дивилася на них, не зводячи погляду й тримаючи руку на мечі.
— Міцний Молоте,— мовила Бірджит,— я казала, що помщуся тобі за смерть мого чоловіка. І ось тепер я прийшла, щоб заявити про своє право. Ти будеш битися зі мною чи сплатиш свій борг?
Ерагон підійшов і став поруч із Рораном:
— Бірджит, навіщо ти це робиш? Чому саме зараз? Чи не могла б ти пробачити йому й дати старим ранам спокій?
«Хочеш, я її з’їм?» — спитала Сапфіра.
«Не тепер».
Бірджит не звернула уваги й на Вершника — її погляд був прикутий до Рорана.
— Мамо,— покликав Нолфаврел, смикаючи її за спідницю, та вона не озирнулась.
Тоді вперед вийшла Насуада:
— Я знаю тебе,— сказала королева.— Ти билася разом із чоловіками під час війни.
— Так, ваша величносте.
— І чим же завинив перед тобою Роран? Він не раз проявляв себе як чудовий воїн, і я була б надзвичайно засмучена, якби втратила його.
— Він та його родина винні в тому, що солдати вбили мого чоловіка... Разак з’їв їх, ваша величносте... Він з’їв їх і висмоктав мозок з їхніх кісточок... Я не можу цього пробачити...
— Але в тому не було провини Рорана,— твердо мовила Насуада.— Це безглуздо, і я забороняю тобі...
— Ні-ні,— мовив Ерагон, хоч йому й не хотілося цього казати.— За нашими звичаями, вона має право вимагати криваву ціну від будь-кого, хто винен у смерті Квимбі.
— Але це не була провина Рорана! — скрикнула Катріна.
— Була,— сказав Роран глухим голосом.— Я міг би повернутися до солдатів. Я міг би відвести їх геть. Або напасти... Але я цього не зробив. Я сховався, і Квимбі помер,— він глянув на Насуаду.— Цю справу ми повинні вирішити між собою, ваша величносте. Це справа честі, так само, як випробування довгих ножів.
Насуада насупилась і зиркнула на Ерагона. Той кивнув, і королева неохоче відступила назад.
— Що це буде, Міцний Молоте? — спитала Бірджит.
— Ерагон і я вбили разака в Хелгрінді,— сказав Роран.— Хіба цього не досить?
Бірджит заперечно похитала головою:
— Ні.
Роран помовчав, м’язи на його шиї напружились:
— Це справді те, чого ти хочеш, Бірджит?
— Так, справді.
— Гаразд, тоді я віддам свій борг.
Роран іще не встиг договорити, як Катріна скрикнула й кинулась між ним і Бірджит, усе ще тримаючи на руках маля:
— Я не дозволю! Ти його не отримаєш! Не зараз! Не після всього, через що ми пройшли разом!
Обличчя Бірджит було, мов кам’яне, і вона не зробила жодного руху, щоб відступити. На лиці Рорана так само не здригнувся жоден м’яз, коли він легенько схопив Катріну за талію й, піднявши без видимих зусиль, поставив її вбік.
— Потримай її, гаразд? — сказав він Ерагону холодним голосом.
— Роране...
Міцний Молот байдуже глянув на нього й повернувся назад до Бірджит.
Ерагон схопив Катріну за плечі, щоб вона не побігла за Рораном, і безпорадно зиркнув на Арію." Вона поглядом показала на свій меч, але Вершник заперечно похитав головою.
— Пусти мене! Пусти! — кричала Катріна. Дитя на її руках заплакало.
Не зводячи погляду з жінки, що стояла перед ним, Роран розстебнув пояс і кинув його на землю разом із кинджалом та своїм молотом, що його один з варденів знайшов на вулицях Іліреї невдовзі після смерті Галбаторікса. Потім Роран розстебнув сорочку й оголив волохаті груди.
— Ерагоне, зніми з мене охоронні чари,— сказав він.
— Я...
— Зніми їх!
— Роране, ні! — знов закричала Катріна.— Захисти себе!
«Він божевільний»,— подумав Ерагон, але не наважився втручатися. Якби він зупинив зараз Бірджит, то осоромив би Рорана й народ Паланкарської долини втратив би всяку повагу до його двоюрідного брата. А Роран, як добре знав Ерагон, радше помре, ніж дозволить такому статися.
Та, з другого боку, Ерагон не мав жодного наміру дозволити Бірджит убити Рорана. Тихо проказуючи слова прадавньої мови, він зробив так, як і просив Роран, але при цьому наклав на свого кузена три нові закляття: одне, яке мало захистити його хребет, друге — берегти голову, а третє — внутрішні органи. Інші рани Ерагон при потребі міг би загоїти.
— Усе готово,— гукнув Вершник. Роран кивнув.
— Ну, що ж,— сказав він, звертаючись до Бірджит,— візьми свою ціну, і нехай це буде кінець суперечки між нами.
— Ти не будеш зі мною битися?
— Ні.
Якусь мить Бірджит пильно дивилася на нього, потім кинула свій щит на землю, підійшла до Рорана впритул і приклала вістря меча йому до грудей. Тихо-тихо, так, щоб її міг чути тільки Роран, вона сказала:
— Я кохала Квимбі. Він був моїм життям... і він загинув через тебе.
— Мені жаль,— прошепотів Роран.
— Бірджит,— благала здаля Катріна.— Будь ласка... Ніхто не ворухнувся, навіть дракони. Ерагон теж затамував подих. Плач дитини — ось єдине, що було чути.
Бірджит прибрала меч від грудей Рорана, взяла його за праву руку й провела лезом йому по долоні. Роран лише моргнув, коли лезо вп’ялося в його тіло, але руки не прибрав.
Темно-червона смуга пролягла через його долоню. Кров потекла й почала крапати на витоптану землю, залишаючи по собі бурі плями.
Бірджит іще трохи потримала меч із яскравочервоним лезом на долоні Рорана, а потім відійшла назад і опустила його вниз. Роран стиснув пальці. Кров струменіла крізь них.
— Я взяла свою ціну,— сказала Бірджит.— Тепер ми квити.
Вона повернулась, підняла свій щит і пішла назад до міста, а вслід за нею потупцяв Нолфаврел.
Ерагон відпустив Катріну, і вона кинулася до Рорана.
— Ти дурень! — скрикнула вона з гіркотою в голосі.— Ти впертий старий дурень! Дай я гляну...
— Це був єдиний спосіб,— якось відсторонено сказав Роран.
Катріна глянула на рану, і її обличчя враз стало суворим і напруженим:
— Ерагоне, ти повинен загоїти це.
— Ні,— різко сказав Роран і знову стиснув руку.— Ні. Це той шрам, який я збережу,— він роззирнувся навколо.— Чи є якась ганчірка? Мені треба перев’язати руку.
— Відріж поділ сорочки й віддай йому,— наказала Насуада одному зі своїх охоронців.
— Стривай-стривай,— сказав Ерагон, коли Роран почав замотувати тканиною собі руку.— До зволь мені накласти закляття, щоб не занести в рану якої зарази.
Роран трохи повагався, але таки кивнув і простяг руку Ерагонові.
— Ось так,— мовив Вершник, прошепотівши кілька слів.— Тепер вона не позеленіє, не почервоніє і не напухне, мов свинячий міхур.
Роран тільки буркнув щось, а Катріна сказала:
— Дякую тобі, Ерагоне.
— Тепер ми можемо летіти? — спитала Арія. Усі п’ятеро залізли на драконів. Арія допомогла Роранові й Катріні зручно розміститися в сідлі Фірнена, яке було спеціально обладнане петлями й ременями, щоб тримати додаткових пасажирів. Тількино вони як слід умостилися на зеленому драконі, Арія підняла руку:
— Прощавай, Насуадо! Прощавайте, Ерагоне й Сапфіро! Чекаємо на всіх вас в Елесмері!
«Прощавайте!» — сказав Фірнен глибоким голосом.
Він розправив крила й злетів у небо, швидко набираючи висоту. Нести чотирьох пасажирів йому допомагали два Елдунарі, що їх Арія взяла із собою.
Сапфіра заревла їм услід, Фірнен просурмив у відповідь, а потім повернув на північний схід, до далеких Беорських гір.
Ерагон повернувся у своєму сідлі й помахав рукою Насуаді, Елві, Джормандеру й Джоуду. Вони помахали йому у відповідь.
— Нехай вам обом щастить! — крикнув Джормандер.
— До побачення,— додала Елва.
— До побачення! — луною відгукнулась Насуада.— Бережіть себе!
Сапфіра присіла й здійнялася в небо — їхня довга-предовга подорож почалася. Дракон описав коло, поки набирав висоту. Внизу Ерагон бачив Насуаду й усіх інших. Вони стояли, збившись у купку, біля стін міста. Елва тримала в руці маленьку білу хустинку, яка тремтіла під поривами вітру, що його здійняли крила Сапфіри.