Страница 150 из 188
Коло ельфійських вершників умить розсипалось. їхні коні поскакали в різні боки, і вершникам коштувало чималих зусиль заспокоїти їх і повернути назад. Навперейми Барстові кинулось із півдюжини піших ельфів. Вони оточили лорда, із шаленою швидкістю завдаючи йому ударів. Якусь мить Барста не було видно за ними, та вже невдовзі його булава засвистіла в повітрі і троє ельфів, перекинувшись, відлетіли від нього. Потім іще двоє... Барст ішов уперед, залишаючи кров на шипах своєї чорної зброї.
— До бою! — громовим голосом скомандував Барст, і з усієї площі сотні солдатів у червоних плащах рушили на ельфів, змушуючи їх відступати.
— Ні,— застогнав Роран. Він зі своїми воїнами радо прийшов би на допомогу, але між ними та Барстом і ельфами було надто багато тіл — і живих, і мертвих. Міцний Молот збентежено зиркнув на знахарку. Вона теж була дуже стурбована.
— Ти можеш щось зробити? — з надією спитав Роран.
— Я б спробувала... Але це може коштувати життя і мені, і всім, хто тут є.
— І Галбаторіксу теж?
— На жаль, ні. Він надто добре захищений. А от наша армія може загинути. Та й не тільки вона. Загинуть майже всі, хто зараз в Урубейні. І навіть ті, хто в нашому таборі... Ти хочеш цього?
Тим часом Барст із моторошною швидкістю вбивав ельфів одного за одним. Ось він зачепив плече ельфійської жінки з червоною стрічкою на плечі, і вона незграбно впала на спину. Жінка звела руку вбік лорда й закричала щось прадавньою мовою. Але закляття спрацювало зовсім не так як слід — один з ельфів-вершників раптом похитнувсь у сідлі й упав, розсічений ледь не навпіл. Більше вона не встигла зробити нічого. Блискавичний удар булави забрав її життя... А лорд Барст усе вбивав і вбивав, аж доки не опинився біля королеви Ісланзаді.
Королева ельфів не стала чекати, доки Барст уб’є її білу кобилу. Вона миттю вистрибнула із сідла. Червоний плащ королеви замайорів у повітрі, а її вірний товариш, білий ворон, розправив крила, злітаючи з плеча володарки. Ще навіть не приземлившись, Ісланзаді вдарила Барста мечем. Вона зробила це так блискавично, що на мить меч перетворився на смужку осяйної сталі. Клинок лунко задзвенів, ударившись об захист лорда. Барст і собі відповів ударом. Ісланзаді парирувала його швидким рухом зап’ястка, відбивши шиповану кулю булави з такою силою, що вона вдарилась об бруківку. Воїни довкола них розступилися. І друзі, і вороги водночас завмерли, щоб подивитись на цей двобій. А над ними, каркаючи, кружляв ворон. Мабуть, він сипав прокляття на свій лад. Роранові ще ніколи не доводилось бачити такого бою. Устежити за ударами Ісланзаді й Барста було просто несила — коли вони билися, у повітрі з’являвся лиш ледь помітний слід, а звуки від ударів було чутно в усьому місті.
Барст знов і знов намагався дістати Ісланзаді своєю булавою, водночас нападаючи й на інших ельфів. Та королева була надто спритна, і він ніяк не міг її впіймати. Здавалося, що Ісланзаді якщо й не рівна лорду за силою, то принаймні достатньо сильна для того, щоб без проблем відбивати його удари. Роран подумав, що інші ельфи, мабуть, допомагають своїй володарці, бо, попри всю напругу поєдинку, вона анітрохи не втомлювалась.
Кулл та ще двоє ельфів приєднались до Ісланзаді. Утім Барст навіть не глянув на них. Він просто вбив їх одного за одним, коли вони опинялись у межах його досяжності. Бій тривав...
Роран аж тепер помітив, що стискає колону так міцно, що його руки почало судомити.
Хвилина спливала за хвилиною, а Ісланзаді та Барст усе билися й билися, пересуваючись вулицею туди-сюди. Королева ельфів була просто прекрасна — швидка, гнучка й сильна. Та на відміну від Барста, вона не могла собі дозволити жодної помилки, бо в неї не було такого сильного магічного захисту. Роран із захватом дивився на Ісланзаді. Щось підказувало йому, що він став свідком битви, яку оспівуватимуть у піснях багато-багато віків.
Час від часу на Барста кидався ворон, намагаючись відволікти його від Ісланзаді. Щоправда, зовсім скоро Барст перестав звертати на нього увагу, тому що птах не міг його дістати, не отримавши удару смертоносної булави.
Тоді ворон почав не на жарт дратуватися. Принаймні він кричав дедалі голосніше й частіше, а його атаки ставали все більш настирними. З кожним нападом він усе ближче й ближче добирався до Барстової голови.
Нарешті, коли птах знов налетів на Барста, той підняв свою булаву вгору, раптово змінивши напрям її руху, і вдарив ворона в праве крило. Птах каркнув від болю й сів на землю перед тим, як знову здійнятися в небо. Барст хотів добити ворона, але Ісланзаді зупинила його булаву своїм мечем. Вони опинилися віч-на-віч, схрестивши зброю. Клинок її меча завмер між шипами його булави.
Ельф і людина хитались туди-сюди, щосили тиснучи одне на одного. Ніхто не міг переважити. Тоді королева Ісланзаді викрикнула якесь слово прадавньою мовою, і там, де схрестилася їхня зброя, спалахнуло різке яскраве світло.
Роран мимоволі примружився й прикрив очі рукою.
Якусь мить було чути лише крики поранених та звук, що лунав, мов дзвін, і все гучнішав і гучнішав, аж доки не став майже нестерпний. Збоку від себе Роран побачив Анжелу й кота-перевертня. Той зіщулився і закрив лапами прикрашені китичками вуха.
Коли цей звук набув, мабуть, найбільшої сили, клинок меча Ісланзаді раптом тріснув. І світло, і звук умить зникли. Королева мовчки глянула на меч і кинула в обличчя Барста його уламок.
— Я проклинаю тебе, Барсте, сину Беренгара! — сказала вона.
Барст дозволив мечу королеви вдаритись об його захист. А потім він підняв свою булаву й ударив королеву Ісланзаді десь між шиєю і плечем. Вона впала на землю. Кров залила нагрудник її зробленої із золотих пластинок кольчуги.
Усе було скінчено.
Білий ворон зі скорботним криком покружляв над мертвим тілом Ісланзаді й полетів до пролому в зовнішній стіні. Пір’я його пораненого крила було червоне й зім’яте.
Варденів охопила паніка. Люди почали кидати зброю й тікати. Ельфи кричали від гніву й горя. Вони вийняли свої луки й випустили в Барста хмару стріл. Але стріли згорали в полум’ї, не долітаючи до нього. Десяток ельфів пішли на лорда в атаку, та він легко відкинув їх назад, так, наче це були якісь дітлахи. Минуло ще трохи часу. П’ятеро ельфів обережно підняли тіло Ісланзаді й понесли його геть на своїх щитах у формі листків.
Роран не вірив своїм очам. Він навіть подумати не міг, що Ісланзаді може загинути. Міцний Молот дививсь на людей, які тікали, і тихо проклинав їх за зраду й боягузтво. Потім він знову глянув на Барста. Той збирав свої загони, щоб витіснити варденів та їхніх союзників з Урубейна.
На душі в Рорана похололо. Ельфи могли продовжувати бій, але люди, гноми й ургали більше не хотіли битися. Це було написано на їхніх обличчях. Вони зламались і відступали. Тепер Барст може сотнями вбивати їх у спину. І Роран не мав сумніву в тому, що Барст не зупиниться біля стін міста. Ні. Він неодмінно піде далі, у поля. Він гнатиме варденів назад у табір, убиваючи всіх, кого зможе.
Принаймні на його місці Роран вчинив би саме так.
Більше того, якщо Барст дійде до табору, Катріна опиниться в смертельній небезпеці. Роран не мав жодних ілюзій стосовно того, що буде, коли солдати Імперії впіймають її.
Він глянув на свої закривавлені руки. Барста треба зупинити. Але як? Роран думав і думав, перебираючи в пам’яті все, що знав про магію, аж доки нарешті не згадав, що він відчував, коли його тримали й били солдати. Роран здригнувся й глибоко вдихнув.
Так, є одна можливість, хоч вона небезпечна, надзвичайно небезпечна. Міцний Молот знав: якщо він зробить те, що задумав, то, може, ніколи більше не побачить Катріну, а тим паче їхнє немовля. Але це знання дивним робом і заспокоювало. Його життя в обмін на їхні було справедливою ціною, а якщо він водночас міг урятувати ще й варденів, то він був радий сплатити таку ціну.
«Катріна...» Які можуть бути сумніви?!
Роран підвів голову й рушив до знахарки. Анжела була вбита горем, як і будь-який інший ельф. Він легенько торкнувся її плеча краєм свого щита: