Страница 137 из 188
Раптом Міцний Молот відчув якийсь поштовх — то стріла вдарила в щит, яким він прикривав голову... Ще кілька хвилин, і воїни опинилися, нарешті, прямо біля стіни.
— Драбини! Пропустіть тих, хто з драбинами! — крикнув ватажок.
Люди розступилися, даючи ургалам, які несли драбини, пробратися вперед. Драбини були надзвичайно довгі, і куллам довелося добряче поморочитись, щоб поставити їх вертикально. Але, щойно торкнувшись стіни, драбини під своєю власного вагою провисли всередину так, що їхні верхні дві третини плиском лежали на обтесаному камені й ковзали туди-сюди, щомиті загрожуючи впасти.
Тоді Роран кинувся назад, розштовхуючи по дорозі вояків. За якусь мить він уже пробився до ельфійки Отіари й схопив її за руку. Вона гнівно зиркнула на нього, та Роран навряд чи це помітив.
— Зробіть усе, щоб драбини стояли на місці! — наказав він.— І ще: не дозволяйте солдатам відштовхувати їх! Ельфійка мовчки кивнула й почала промовляти заклинання прадавньою мовою. Услід за нею щось забубоніли й решта ельфів.
А поки все це відбувалося, Роран уже встиг добігти назад до стіни. Якраз у цю мить один із воїнів почав здиратися по найближчій драбині вгору. Міцний Молот ухопив його за пояс і стягнув додолу.
— Ні! — сказав він.— Першим піду я.
— Стронгхамере!..— хотів щось заперечити воїн, та Роран уже закинув за спину щит і, тримаючи молот у руці, поліз угору. Слід сказати, він ніколи не був у захваті від висоти, і що меншими й меншими ставали внизу люди й ургали, то більше й більше зростало в ньому відчуття якоїсь непевності. А коли ватажок дістався до того відрізка драбини, що плиском лежав на стіні, це відчуття тільки посилилось, бо він більше не міг обхопити драбину руками. Крім того, під ногами в нього тепер не було належної опори — край його чобіт ледь-ледь вміщався на вкритих корою гілках, і, щоб не зісковзнути, Роранові доводилось рухатися дуже й дуже обережно.
Раптом повз нього пролетів спис, та так близько, що він відчув щокою подув вітру. Лайнувшись, Міцний Молот уперто продовжував дертися вгору. До бійниці залишалося вже зовсім близько. Роран підвів голову — прямо на нього, перехилившись через край стіни, дивився блакитноокий ворожий вояк.
— Гей! — на весь голос крикнув Роран.
Солдат здригнувся від несподіванки й відступив на крок назад. І доки він приходив до тями, Міцний Молот миттю подолав останні сходинки, перестрибнув через бійницю й приземлився на переході, що тягнувся вздовж вершини стіни.
Переляканий вояк так і стояв за кілька футів від нього, тримаючи в руках короткий меч. Здається, він крикнув щось солдатам, які перебували далі на стіні.
Щит Рорана все ще був на спині, тому він не став чекати, а широко розмахнувся й ударив чоловіка молотом, влучивши йому в зап’ясток. Роран добре знав, що без щита буде дуже важко відбивати удари вправного фехтувальника, тому хотів якомога швидше обеззброїти свого супротивника. Утім зробити це було не так просто. Солдат відчайдушно відбивався. Ще хвилина — і він напевно поранив би Рорана в живіт, якби той вчасно не скористався закляттям і не зупинив вістря меча за чверть дюйма від свого тіла. Здивовано буркнувши, Міцний Молот відбив клинок і трьома стрімкими ударами розтрощив чоловікові голову. Потім якусь хвильку постояв і вилаявся: початок був поганий.
** *
Тим часом у різних кінцях стіни вардени намагалися перелізти через бійниці. Щоправда, вдавалося це не всім надто вже багато ворожих солдатів чекало на них на вершині стіни. Невдовзі до Рорана приєднався Бальдор. Скориставшись тією самою драбиною, що й ватажок, він видерся нагору. Разом вони побігли до балісти, біля якої поралося восьмеро солдатів. Баліста була встановлена біля основи однієї з багатьох веж, що здіймалися над стіною через кожні двісті футів. Позаду солдатів і вежі Роран помітив створену ельфами подобу Сапфіри, яка літала над стіною й довкола неї, вивергаючи вогонь.
Побачивши варденів, солдати Імперії взяли в руки списи й без особливих зусиль відбили атаку Рорана й Бальдора. Роран спробував був ухопитись за один зі списів, але вояк орудував ним дуже вправно, і Міцному Молоту дивом удалося уникнути поранення. Він розумів, що ще мить, і їм з Бальдором буде кінець.
Аж раптом позаду солдатів через край стіни переліз ургал. Він пригнув голову й почав стрімко атакувати супротивників, щось викрикуючи й розмахуючи кутою залізом палицею.
Спершу ургал ударив одного із солдатів у груди, ламаючи йому ребра, а іншого в стегно. Поранені солдати попадали, та ургал ще не встиг зробити й кількох кроків, як обидва вони підвелися на ноги, так, наче і не було нічого, й спробували завдати ургалові удару в спину.
На душі в Рорана похололо.
— Нам доведеться проломити їм черепи або повідрубувати голови, якщо ми хочемо їх зупинити,— тихо сказав він Бальдору й, не зводячи очей із солдатів, крикнув варденам: — Вони не відчувають болю!
Десь над містом ілюзорна Сапфіра врізалась у вежу. Всі на мить зупинились. Натомість Роран стрибнув уперед, ударив одного із солдатів у скроню й убив його. Щитом він штовхнув наступного солдата в бік. Тепер він був від них так близько, що від їхніх списів не було пуття, а от у нього з’явилася можливість швидко орудувати молотом.
Не пройшло й кількох хвилин, як солдати біля балісти були вже мертві. Можна було хоч трохи перепочити.
— Ти бачив? — з розпачем скрикнув Бальдор.— Сапфіра...
— З нею все гаразд.
— Але...
— Кажу ж тобі, з нею все гаразд.
Бальдор недовірливо глянув на Рорана, але часу на розмови не було. Та не встигли вони рушити далі по стіні, як над її південною частиною знову з’явилася Сапфіра — на цей раз справжня Сапфіра. Вона летіла вбік фортеці, й вардени зустріли її радісними вигуками. Роран натомість спохмурнів, адже була домовленість про те, що вона залишатиметься невидимою впродовж усього свого польоту.
— Фретія, фретія! — швидко промовив Міцний Молот, але нічого не змінилось.— «От прокляття!» — подумки вилаявся він, а вголос сказав: — Вертаймося до драбин!
— Навіщо? — спитав Бальдор, який у цей час якраз відбивався від ворожого солдата й таки зумів зіштовхнути свого супротивника зі стіни.
— Досить запитань! Роби, що тобі сказано! — крикнув Роран.
Пліч-о-пліч вони почали пробиватися крізь стрій солдатів Імперії до драбин. Це було важко. Бальдора вже встигли поранити в ногу, а його плече в тому місці, де спис мало не пробив кольчугу, дуже боліло. Тим часом солдати Імперії не відчували болю, а це означало, що зупинити їх можна було тільки однимєдиним способом — убити. Доводилося бути нещадним. Але тут, на вершині стіни, було так багато солдатів Імперії, що Міцний Молот почав побоюватися, що їм з Бальдором ніколи не вдасться покінчити з ними.
Урешті-решт, вони таки дібралися до найближчої драбини.
— Тут! Залишайся тут! — крикнув Роран. Судячи з усього, Бальдор був спантеличений, хоч і не подав виду. Якийсь час вони стримували солдатів самотужки, аж доки на вершину стіни не здерлося ще двоє вояків, потім третій, і Роран відчув, що в них є непоганий шанс відкинути супротивників з їхніх позицій і захопити принаймні цей відрізок стіни.
Звісно, їхній напад від самого початку було задумано лише як відволікаючий маневр, та тепер Роран не міг погодитися із цим. Якщо вже вони ризикували життям, то не просто ж так! У всякому разі, чому б не спробувати захопити бодай частину стіни.
Невдовзі звідкись згори долинув лютий рев Торнака. Червоний дракон здійнявся над дахами будинків і стрімко полетів убік фортеці. На його спині Роран побачив схожу на Мертага постать з багряним мечем у руці.
— Що це означає? — крикнув Бальдор, щосили відбиваючись мечем.
— Це означає, що треба протриматись іще трохи!
— відповів Роран.— На цих покидьків чекає сюрприз!
І тільки-но він це сказав, як крізь шум битви долинули слова прадавньою мовою. То співали ельфи своїми дивними голосами.
У цей час якийсь ворожий солдат замахнувся на Рорана списом. Той ухилився від атаки й у відповідь ударив бідолаху молотом у живіт. Можливо, солдат і не відчув болю, але дихати він не міг. І доки він намагався сяк-так оговтатись, Роран завдав йому смертельного удару щитом у горло.