Страница 32 из 39
3. Rolling Stones. Sister Morphine.
Я сидів і слухав свої платівки. Весь час одні й ті самі платівки. Я прокручував їх десятки разів, заїжджаючи до дір, за якийсь час вони починали тріщати, голка перестрибувала з доріжки на доріжку, але я не зважав — я не збирався слухати їх протягом усього життя, мені важливо було підтримувати в собі цей постійний шум саме тепер — цього літа і в цьому місці, до якого я випадково потрапив. Я приїхав до знайомого, він давно кликав, говорив, приїзди, у нас тут річка, будемо ходити на річку. Добре, говорив я, обов'язково приїду. В якийсь момент я залишився зовсім один, без бабок і жодних занять і подумав — дійсно, чому б не з'їздити, може, там справді є якась річка. Я зателефонував знайомому, я приїду, кажу, угу, відповів він, приїжджай, звичайно, на річку підемо. Що привезти? запитався я на всяк випадок — бабки закінчувались, і я розраховував, що він скаже «нічого». Нічого, сказав він, їду, сказав у свою чергу я і повісив слухавку. Я взяв із собою повен пакет платівок. Щодо річки я мав певні сумніви, але без платівок іхати не наважився. Пасажири затонулих трансатлантичних пароплавів, йдучи на дно в холодному океані, хапають, наскільки можна зрозуміти з кіно, дітей, домашніх тварин і ювелірні вироби. Я схопив свою музику, я впевнено і незворотньо йшов на дно і хотів у разі цілковитої невдачі тримати на руках щось відповідне. Домашніх тварин у мене не було. Домашніх тварин я ненавидів, вони викликали в мені тривогу. Ювелірні вироби я бачив лише в тому ж таки кіно. Про дітей мови не було. Я взяв платівки, сів у потяг і через пару годин вийшов на пероні маленького сонячного містечка.
Привіт, зрадів мені знайомий, що це ти привіз? Це платівки, відповів я. Знайомий розчаровано, але ретельно оглянув мої платівки і показав, де в нього програвач. Програвач був страшний, але мої платівки бачили й не таке. Я не був фанатичним колекціонером, власне, я не був колекціонером взагалі. Я не дрижав над кожним диском, для мене головне було мати ту чи іншу музику, коли диск затирався до дір, я викидав його і йшов купувати такий самий. Я ставив на свої платівки горнята з чаєм, різав на них рибу, сушив драп і записував номери телефонів — музика від цього не страждала. Я теж. Я підійшов до програвача і поставив свою платівку.
Слухай, сказав мені знайомий наступного ранку, тут така ситуація — маю з'їздити на кілька днів до мами. А як же річка? запитав я. Ну, ти лишайся, сказав знайомий, сходи на річку, живи тут, квартира вільна, а я за кілька днів повернусь. Добре, сказав я, я залишусь. Домовились, заспокоївся він, тільки не втопися на цій чортовій річці, і не води сюда блядєй!
Увечорі я вийшов за пивом. Вона сиділа на лавочці й пила колу. В неї була засмагла шкіра, темне волосся і невміло пофарбовані нігті. Я повернувся додому і став слухати свої платівки.
Привіт, сказав я їй наступного ранку, вона сиділа на тійтаки лавочці і жувала гумку, пішли на річку. Ну, да, відповіла вона, ти на себе подивись. Я ображено пішов. Вода була холодною. Я повернувся додому. її ніде не було.
Ну, що там? запитав знайомий. Все нормально, сказав я, як мама? Заїбала мене мама, чесно відповів знайомий, але потрібно їй допомогти. Побуду тут ще кілька днів. На річку ходиш? Ходжу, збрехав я. Дивись не втопися, порадив він. I з блядями там обережно! Я обережно, запевнив я його. Я стояв біля вікна і чекав, коли вона з'явиться. Вона прийшла годині о сьомій вечора. Я вибіг на сходи і пішов униз. Привіт, знову сказав їй. Вона зняла сонцезахисні окуляри в рожевій оправі і уважно подивилась на мене. Мені стало незручно. Давай вина вип'ємо, запропонував я. Ти що — дурак? поцікавилась вона і пішла нагору. Я чув, як вона дістала ключі й відчинила двері. її двері були якраз напроти моїх. Я піднявся додому і увімкнув програвач. Колонки глючили, звук весь час пропадав, потім з'являвся знову, потім знову зникав. Таке враження, що це билось чиєсь серце.
Зранку пішов дощ. Добре, подумав я, піду на річку. Я вийшов на сходи. Вона сиділа під дверима і крутила в руках свої окуляри. Привіт, сказав я. Вона подивилась на мене з ненавистю. Що сталось? спитався я. Двері зсередини зачинились, відповіла вона, а вдома нікого немає, сиджу тут уже півгодини. Покликати треба було, сказав я і присів біля замка. За двадцять хвилин я приніс викрутку і зламав двері, вона подякувала і зачинилась зсередини на ланцюжок. Я пішов додому і тією ж таки викруткою взявся ремонтувати програвач. Платівки лежали на столі, як невідіслана кореспонденція.
Увечорі вона подзвонила в двері. Привіт, сказала, можна до тебе? Давай, заходь, зрадів я, хоча чого радіти? В тебе завжди голосно грає музика, сказала вона. Що, вимкнути? Та ні, мені все одно. Ти з батьками тут живеш? запитав я. Я тут не живу, тут живе моя бабуся, я її провідую. А ти до когось приїхав? Так, кажу, до друга, знаєш його? Знаю, сказала вона мудак рідкісний. Внутрішньо я з нею не погодився. Тобі подобається така музика? знову запитала вона. Так, кажу, подобається, але якщо хочеш, можу поставити щось інше. Та мені все одно, сказала вона. В тебе є вино? Є, кажу, тільхи погане. А що в тебе взагалі є хорошого?
Це Sticky Fingers, заговорив я до неї, коли вже вино закінчувалось, я слухаю його завжди, коли в мене гарний настрій, мені від цієї музики хочеться плакати. Угу, сказала вона, на тебе це схоже. В тебе такий голос, сказала вона мені, я коли вперше почула, як ти говориш, тільки ти не ображайся, подумала, що ти дебіл. Це від застуди, сказав я, я просто застуджений. Хочеш ще вина? Вона кивнула.
Після другої пляшки їй стало погано, вона швидко сп'яніла і весь час мовчала, потім сказала — мені погано, я відвів її до ванної і перекинув Sticky Fingers зі сторони А на сторону В. Через півгодини я знайшов її у ванні, вона вмивалась, була мокра і змучена і дозволила себе цілувати.
На ній була дитяча білизна, білого кольору. Вона довго не дозволяла з себе нічого знімати, разом із тим не відпускаючи мене ні на мить, навіть щоби перекинути платівку. Тільки не кінчай у мене, попросила вона нарешті. Що ти, сказав я, я не можу кінчити під таку музику, це те саме, що кінчати під мамину колискову. Дурак, сказала вона. I не чіпай мого волося, заборонила вона, і загалом — не чіпай мене. Вона весь час щось мені забороняла, тримаючись за мене і не відпускаючи ні на мить, навіть, курва, щоби переставити цю довбану платівку, цей йобаний Sticky Fingers, зі сторони А на сторону В, платівка давно дограла до кінця, моя музика скінчилась, я цього хотів як-раз найменше, але платівка лише прокручувалась і скрипіла на поворотах, намотуючи на своі чорні вінілові доріжки навколишню темряву, тужливо й монотонно, аж я не витримав і, дотягнувшись до програвача, потягнув голку на себе. Голка проїхалась поверхнею Sticky Fingers'a, глибоко в неї вдираючись, ну, і власне, все скінчилось. Я втратив ще один запис. Вранці вона заснула, але всього лише на якусь мить, прокинулась і почала збирати свої дитячі речі. Окуляри вона одягла на мене. Світ видався мені теплим і вініловим.
Потім я відвів її додому, ми йшли порожніми вулицями, коли повз нас проїжджало випадкове авто, вона відступала в тінь, вона не хотіла, аби нас бачили разом. Мені було 17, їй було 14, вона мені не вірила, вона думала, що я її кину. Так воно і сталось.
4. Creedence Clearwater Revival. Up Around The Bend.
Нашого друга Романа відправили в експедицію. Він був істориком, раз на рік, влітку, вони всі їздили в експедицію, жили в польових умовах і намагались щось викопати. Зазвичай, керівництво намагалось нашого друга в експедицію не брати — вже в перші дні він випивав усі доступні йому запаси алкоголкьі переходив на парфумерію, але тут справи склались зовсім погано, очевидно, копати взагалі не було кому, тому його теж узяли. Він зателефонував через тиждень і попросив приїхати на вихідні. Добре, сказав я, чекай нас на вікенд. Привезіть що-небудь, попросив він насамкінець, хоча б одеколону. Добре, сказав я, тобі якого? Про що я зрештою говорю, подумав я, і на цьому розмова закінчилась.