Страница 114 из 390
“Милостивий пане гетьмане війська Запорозького! Як тільки вернувся писар пана Антона, післаний до вашої мил., посилаю його назад до в. мил., бо Антона він у мене не застав-я його лишив у себе в Борисові 15). Отже я не задоволений, що не осягнув того чого сподівався, а ще більше-що в. м. не прислав до мене когось доброго для договору. Се правда, що ні з ким краще, як з п. Антоном не можна сього робити, але поки б він приїхав одержавши відомість, пройшло б богато часу, доки могло б щось зробитися. Я його не для того на свої руки взяв, щоб увільнивши з одного вязнення, мав би його давати до другого, знаючи се непристойне діло, що його спіткало против усіх прав і звичаїв всіх народів, і боронь боже, аби його щось таке постигло 16). На те я його у короля, й. м. випросив, аби яко невинного і не зброєю взятого, а в посольстві затриманого, ціло до дому відіслати, і через нього з в. милостю списатися. Тому і досі він у мене знаходиться-не у вязненю, а на волі, в добрім пробутку, і я готов його звільнити негайно. Але що мині головно йде про час, і так скоро се не може бути, я знову посилаю до в. м. того ж писаря, і знову прошу, щоб уже більше не проливалася християнська кров, котрої вже повно напилася земля наша 17), і щоб ти, вважаючи на добро своє і військо свого, не стягав на неї і на себе тягару гіршого від поганської неволі! 18). Бо вони 19), як що з початку б і попускали, пізніше стали б тяжкі і незносні, і ніколи б їх не можна було позбутись і прогнати.
“Подумай в. м. про се нарешті, і вернися до давнішої служби Річипосполитій, матери своїй, від котрої й життє своє взяв. Я ж богом присягаю, що правдою, а не обманом веду сі переговори. Все що я і в. м. з військом Запорозьким постановимо, Річпосполита прийме певно-бо я й не насмілився б такого договорювати, що не годилося б королеві й Річипосполитій... А коли б уже в. м. так далеко зайшов, що з того вийти не можна, і способу не знайдеш (хоч я певен, що сам бог подасть в. м. такий спосіб)-то будь в. м. милость між нами й їми хоч посередником-тим собі вічну славу і Річиспополитій несогіршу вчиниш прислугу”.
Просить нарешті прислати з сим писарем Іваном когось певного з достаточним уповаженнєм, і обіцяє або з ним же-сим гетьманським післанцем, або ще й скорше, в інтересах справи, виправити самого Ждановича.
В дійсности він його вислав тільки в вересні, після повного свого розриву з королем, як побачимо далі. Перед тим, під. 24 с. с. серпня московський посол записує приїзд до гетьманського табору козака з посольства Ждановича, що був присланий від Радивила до Золотаренка з листом. Радивил, мовляв, в листах писав і устно через того козака передавав свою пораду, щоб гетьман і козаки на коронне і литовське військо не наступали, а замирилися з королем. Писав окремо Виговському, щоб він гетьмана до того приводив,-обіцяв за те Виговському київське воєводство. Виговський сі листи обіцяв переслати в скорім часі цареві з братом Данилом 20).
Очевидно, се було Радивилове посольство, післане ним два місяці перед тим, при кінці червня. Зносини з гетьманом ішли мляво.
Примітки
1) Акты Х с. 559-561.
2) Акты X с. 405; лист Мазепи був писаний коло 5 квітня н. с., польске військо приступило під Умань 3-го.
3) Тамже с. 407-8, коло 25 квітня н. с.
4) Малор. переп. Оруж. пал. ч. 21.
5) Акты X с. 586 і 677.
6) С. 680.
7) Зате Величко, вичитавши у Твардовеького історію, як то Богун вивабив в похід старого Потоцкого, постарався, росписати Богунів “фортель”, польське “тиранство” і остаточний конфуз. “Гетман заятрений в-тропи за Богуном до Умани простуючи, великую в людях тамошніх українських починив шкоду, згола нікому не пробачаючи: рубав у-пень, хто тільки навинувся перед ним-якож того часу і два городки Уманського уїзду: Єгупець і Христинівку до-щенту, малих і великих, без жадного респекту на самоє світлоє воскресеніє господнє тирансько вибив і вирубав, вшедши до них через обману і присягу. Потім і до самої Умани прибувши і нашого Богуна в ній заставши, значний штурм приступив до міста, но за єдну годину стративши в оном до 7 тисяч війська польського, одвернув зо встидом од Умани, і поворочаючи до обозу свого к Межибожу, з гніву і ярости своєї мало не всю Браславщину зруйнував, огню і мечу предавши” (с. 97). За Величком іде й Грабянка,-більше ніж за Коховским.
8) Сівського столу ст. 253 л. 108.
9) ркп. Чорторийських 384 л. 61-3, копія несправна, так що Кубаля тільки дещо повиймав з неї-III с. 397; стараюся взяти з ркп. як найбільше.
10) Се таки справді могло бути одним з мотивів, чому король так нахиляв гетьмана до сього походу на Україну,-вивести військо в похід, щоб воно не вчинило конфедерації за неодержаннє платні.
11) Се незвичайно цікавий натяк на якусь умову, зложену з котримсь старшиною козацьким і його гуртком. Могильницький був відряджений від короля в жовтні з сучавськими козаками, щоб орґанізувати змову против Хмельницького-тепер виринають якісь результати його роботи. На жаль ми не маємо змоги доповнити сеї звістки иншими-крім такої згадки в иншому листі того ж Лєщиньского, писанім другого дня по тім: “Лист п. Могильницького напевно писаний з намови козаків; його треба прийняти і дати гетьманові як найповнішу повновласть трактувати з ним, і видати нові універсали”.-ркп. бібл. Чорторийських 384 л. 64 (у Кубалі с. 397).
12) Сівського столу стовб. 153 л. 15 дд.
13) Акты X с. 679, пор. 598. Саме тоді Рафаїл подав воєводам свого доноса на митрополита й архимандритів-про їx зносини з Радивилом, але пришити їx до сеї справи видимо не вдалося.
14) Листа сього видимо Виговський видав московським послам, і ми маємо його в московськім перекладі-Акты XIV с. 131.
15) Тут пропускаю кілька слів, настільки покалічених в московськім перекладі, що трудно вгадати, що хотів Радивил сказати.
16) Текст тут теж не дуже прозорий; очевидно, Хмельницький настоював, щоб Радивил прислав самого Ждановича, а не держав його довше в неволі. Радивил виправдується, що він Ждановича ніскільки в неволі не тримає.
17) Я тут і далі покорочую риторичну фразеольоґію, що не дає нічого конкретного.
18) Мова про московський протекторат.
19) Москалі.
20) Акты XIV с. 42-3.
ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ ВЕСНИ І ЛІТА 1654: ЗАХОДИ В КРИМУ, ПОСОЛЬСТВО САВИЧА, ЛИСТ ГЕТЬМАНА 16 КВІТНЯ, ЛИСТ ДО ВІЗИРЯ, ХАН ДОМАГАЄТЬСЯ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ, ГЕТЬМАН ДОМАГАЄТЬСЯ ПОМОЧИ ХАНИ ПРОТИ ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЯСКУЛЬСКОГО.
Очі Східньої Европи, чи східнєевропейських політиків у сім моменті-на весну 1654 року (місяць квітень-ближче означивши) буди звернені на Крим. Чекали, яку позицію хан, ставши польським союзником і не переставши бути союзником козацьким, займе супроти сього нового факту-переходу козацтва під протекторат московського царя, котрого він умовився з королем воювати на спілку з козаками?
В лютім, майже одночасно, як ми знаємо, король і гетьман козацький вислали своїх послів до хана, щоб вплинути на нього в бажанім для себе напрямі. Польський посол Яскульский “через лихі дороги” поспів до Бахчісараю на 7 квітня, другого дня мав розмову з візиром, і третього-авдієнцію у хана; про сі авдієнції він сам доволі широко і хвалькувато росповів в реляції висланій на кілька адрес: канцлєрові, гетьманові, його помічникові Стан Лянцкороньскому (слідом призначеному польним гетьманом) й ин. 1). Від козацьких послів, на жаль, не маю докладних реляцій-тільки те що розвідали про се в Криму московські посли, і те що переказав потім, в травні, після свого повороту посол Савич. Загальна лінія ясна, хоча ми не знаємо, скільки козацьких послів і гінців за той час перемінилось: маю вражіннє, що було їх чимало.