Страница 20 из 88
— ДЕРЕВО! — заволав Гаррі, хапаючись за кермо, але було вже пізно.
ХРРУСЬ!!! Машина, оглушливо скреготнувши металом, зіткнулася з грубезним стовбуром і важко гепнулася на землю. З-під зіжмаканого капота струменіла пара; Гедвіґа нажахано кричала, а в Гаррі. що лупнувся головою у вітрове скло, вискочила ґуля завбільшки як м'ячик для гольфу. Праворуч від нього стогнав у відчаї Рон.
— Ти цілий? — занепокоївся Гаррі.
— Моя паличка! — тремтячим голосом вимовив Рон. — Поглянь.
Паличка переламалася майже навпіл; її кінчик розколовся і звисав, погойдуючись у повітрі.
Гаррі відкрив був рота, щоб запевнити Рона, що в школі її відреставрують, але не встиг нічого сказати. Саме тієї миті з його боку щось лупнуло машину з такою силою, мовби її брав на роги розлючений бик. Гаррі впав на Рона, і тут другий, ще важчий удар прибив дах машини.
— Що трапилося?
Рон аж задихнувся, дивлячись у вітрове скло. Гаррі озирнувся — у скло гупнула товста, наче пітон, гілка. Дерево, з яким вони зіткнулися, на них нападало. Його стовбур зігнувся мало не вдвоє, а вузлуваті гілляки лупцювали машину, куди попало.
— Ой! — зіщулився Рон, коли якась покручена гілка прогнула двері з його боку. Вітрове скло аж двигтіло від граду ударів кулакоподібних гілок, а товста, мов колода, гілляка люто гатила в дах, що вже почав просідати.
— Тікаймо! — крикнув Рон, налягаючи на двері всім тілом, але наступної миті полетів просто на Гаррі після тяжкого удару ще однієї гілляки.
— Ми пропали! — простогнав він, дивлячись, як прогинається дах. Зненацька машина завібрувала — знову завівся двигун.
— Задній хід! — крикнув Рон, і машина рвонула назад. Дерево й далі намагалося їх атакувати. Хлопці чули, як воно затріщало, мало не вирвавши себе з корінням, щоб дістати до них, але вони були вже в безпеці.
— Ще б трохи, — відсапувався Рон, — і все. Класна машина!
Вона, однак, уже випускала дух. Двічі різко клацнувши, відчинилися двері, і Гаррі відчув, як перекидається його сидіння. Наступної миті він уже лежав на вологій землі. Гучні й важкі удари означали, що машина викидає з багажника їхні валізи. Клітка з Гедвіґою злетіла в повітря й відчинилася навстіж — сова визволилася з неї, голосно й сердито заухкала й полетіла до замку, навіть не озираючись. А тоді зім'ята, подряпана й огорнена димом машина загуркотіла кудись у темряву, сердито блимаючи задніми вогнями.
— Назад! — закричав Рон, розмахуючи поламаною паличкою. — Тато мене вб'є!
Але машина щезла в пітьмі, востаннє пирхнувши вихлопною трубою.
— Ти бачиш, як нам щастить? — мало не плакав Рон, нахиляючись і підбираючи пацюка Скеберса. — 3 усіх дерев, з якими можна зіткнутися, ми врізалися в те, яке й нам добряче врізало.
Він глянув через плече на старезне дерево, що й досі загрозливо розмахувало гіллям.
— Давай, — знесилено сказав Гаррі, — ходімо вже краще до школи.
Їхнє прибуття виявилося зовсім не таким тріумфальним, як гадалося. Замерзлі, виснажені й побиті, вони вхопили свої валізи й поволокли їх трав'янистим схилом угору до величезних дубових вхідних дверей.
— Бенкет, мабуть, уже розпочався, — зітхнув Рон. Він лишив свою валізу біля підніжжя сходів і обережно наблизився до яскраво освітленого вікна. — Гей, Гаррі, ходи глянь — іде Сортування!
Гаррі підбіг до вікна, й вони разом зазирнули до Великої зали.
Незліченні свічки, від яких аж іскрилися золоті тарелі й келихи, плавали в повітрі над чотирма довгими столами, за якими сиділи учні. Зверху сяяла зірками зачарована стеля, що завжди віддзеркалювала справжнє небо.
Серед моря гостроверхих чорних гоґвортських капелюхів Гаррі побачив переляканих першокласників, які довгим ланцюжком заповнювали залу. Там була й Джіні, яку відразу можна було помітити за яскравим візлівським волоссям.
Тим часом професорка Макґонеґел, чарівниця в окулярах і зі стягненим у тугий вузол волоссям, поставила перед новачками на ослінчик знаменитий гоґвортський Сортувальний капелюх.
Щороку цей старезний капелюх — полатаний, обшарпаний і брудний, розподіляв нових учнів по чотирьох гоґвортських гуртожитках (Ґрифіндор, Гафелпаф, Рейвенклов і Слизерин). Гаррі добре пам'ятав, як рівно рік тому він натягнув цього капелюха й чекав, ні живий ні мертвий, поки той щось довго бурмотів йому на вухо. Декілька жахливих секунд він зі страхом очікував, що капелюх призначить його у Слизерин — гуртожиток, з якого вийшло найбільше чорних чаклунів і відьом, але зрештою опинився таки у Ґрифіндорі, разом із Герміоною, Роном та іншими братами Візлі. Минулого року Гаррі й Рон допомогли Ґрифіндору виграти чемпіонат гуртожитків — уперше за останні сім років вони випередили Слизерин…
До ослінчика з капелюхом покликали дуже маленького хлопчика з волоссям мишачого кольору. Гаррі глянув повз нього туди, де за вчительським столом стежив за церемонією Сортування директор школи професор Дамблдор. Його довжелезна сива борода й окуляри, що скидалися на два півмісяці, яскраво виблискували у сяєві свічок.
Неподалік від нього Гаррі побачив Ґільдероя Локарта, вбраного в зеленувато-блакитну мантію. А в кінці столу сидів, раз по раз прикладаючись до келиха, великий і кошлатий Геґрід.
— Стривай! — пробурмотів Ронові Гаррі. — За вчительським столом одне місце порожнє. Де Снейп?
З усіх учителів Гаррі найдужче не любив професора Северуса Снейпа. А Снейп з усіх учнів найдужче не любив Гаррі. Нещадний і в'їдливий Снейп, який не подобався нікому, окрім учнів свого гуртожитку (Слизерину), викладав предмет "зілля і настійки".
— Може, він захворів! — з надією вигукнув Рон.
— Або звільнився, — припустив Гаррі, — бо знову не став викладачем захисту від темних мистецтв!
— Або його вигнали! — захоплено вигукнув Рон. — Його ж усі ненавидять!
— Або… — пролунав за їхніми спинами неймовірно холодний голос, — він чекає, щоб довідатись, чому це ви не прибули на шкільному поїзді!
Гаррі рвучко озирнувся. Позад них у чорній мантії, яку розвівав прохолодний вітерець, стояв Северус Снейп. Це був худорлявий блідий чоловік із гачкуватим носом і масним чорним волоссям, яке сягало йому плечей, а його посмішка свідчила, що Гаррі з Роном вскочили у велику халепу.