Страница 47 из 187
— Авжеж, особливо, якщо ти мертвий, — пирхнув Рон.
— Сподіваюся, нові ґрифіндорці будуть на висоті, — заплескав Майже-Безголовий Нік Наталі Макдональд, яку скерували до Ґрифіндору. — Ми ж не хочемо, щоб перервалася смуга наших перемог?
Ґрифіндор ось уже третій рік поспіль вигравав чемпіонат гуртожитків.
— Ґрем Прічард!
— Слизерин!
— Орла Кверк!
— Рейвенклов!
І ось, після того, як Кевіна Вітбі направили до Гафелпафу, церемонія Сортування закінчилася.
Професорка Макґонеґел взяла ослінчик з Капелюхом і винесла із зали.
— Нарешті, — зрадів Рон, хапаючи ножа з виделкою й очікувально зиркаючи на золотий таріль.
Професор Дамблдор звівся на ноги і всміхнувся учням, широко розвівши руки.
— Я хочу вам сказати всього два слова, — пролунав у залі його низький голос. — Напихайте кендюхи!
— Мудрі слова! — погодилися Рон і Гаррі, а тарелі в них на очах наповнилися їжею.
Майже-Безголовий Нік сумно поглядав на Гаррі, Рона й Герміону, що накладали собі всіляких наїдків.
— 'овний 'айф, — тішився Рон, набивши рота картопляним пюре.
— Вам іще пощастило з бенкетом, — озвався Майже-Безголовий Нік. — Бо сьогодні на кухні зчинився такий гармидер!
— А 'о 'ам с'алося? — поцікавився Гаррі, пережовуючи великий кусень м'яса.
— Та знову Півз, — пояснив Майже-Безголовий Нік, хитнувши головою так, що вона ледве втрималася йому на плечах. Він поправив коміра й вів далі. — Сварка, як завжди. Півз хотів відвідати бенкет, але про це не може бути й мови. Ви ж його знаєте — ніякого виховання, не може минути тарілки з їжею, щоб її не перекинути. Ми, привиди, зібралися на нараду. Гладкий Чернець запропонував дати йому останній шанс виправитися, але Кривавий Барон, на щастя, був категорично проти.
Кривавий Барон — слизеринський привид, був кощавий, неговіркий і вкритий плямами сріблястої крові. У всьому Гоґвортсі Півз побоювався лише його.
— Півз і справді здавався чимось роздратованим, — похмуро буркнув Рон. — А що він накоїв на кухні?
— Та як завжди, — знизав плечима Майже-Безголовий Нік. — Зчинив гармидер і розгардіяш. Порозкидав баняки й горщики. Залив усе супом. До смерті налякав ельфів-домовиків...
Дзинь! — Герміона перекинула золотого келиха. Гарбузовий сік вилився на скатертину, та Герміона навіть не помітила.
— Ельфів-домовиків? — ошелешено втупилася вона в Майже-Безголового Ніка. — Вони є тут, у Гоґвортсі?
— Аякже, — здивовано глянув на неї Майже-Безголовий Нік. — Їх тут повно. Понад сто.
— Але я жодного не бачила! — вигукнула Герміона.
— Вони ж серед білого дня не виходять з кухні, — пояснив Майже-Безголовий Нік. — Тільки вночі, щоб поприбирати в замку... почистити каміни і все таке... тобто, ви й не повинні їх бачити. Ельф-домовик тоді гарний, коли його ніхто не помічає, правда?
Герміона не зводила з нього очей.
— Але ж їм за це платять? — спитала вона. — Вони ж не працюють у вихідні? Мають відпустки у зв'язку з хворобою, отримують пенсії і так далі?
Майже-Безголовий Нік так зареготав, що аж комір збився набік, голова впала донизу й повисла на клаптику шкіри та м'язів, що з'єднували її з шиєю.
— Пенсії й відпустки? — він поставив голову на місце і знову підпер її коміром. — Та ельфам-домовикам не потрібні пенсії й відпустки!
Герміона відштовхнула від себе тарілку з їжею, до якої майже не торкалася.
— Та 'осить тобі, 'ерміоно, — пирхнув Рон, обсипавши Гаррі крихтами пирога з м'ясом. — Ой, 'аррі, 'ибач... — Він проковтнув шматок. — Голодуванням ти їм пенсії не здобудеш!
— Рабська праця! — люто засопіла носом Герміона. — Ось звідки взялася ця вечеря. Завдяки рабській праці
І вона відмовилася з'їсти бодай шматочок.
Дощ і далі періщив у темні високі вікна. Шибки забряжчали від чергового розкоту грому, а на захмареній стелі спалахнула блискавка, освітивши золоті тарелі, на яких з'явилися нові страви.
— Герміоно, домашній торт з мелясою! — спокушав її Рон. — Смородиновий пиріг, дивись! Шоколадне печиво!
Але Герміона глянула на нього поглядом професорки Макґонеґел, і Рон замовк.
Коли з тарелів пощезали навіть крихти від тортів, Албус Дамблдор знову звівся на ноги. Усі розмови відразу стихли, було чути лише завивання вітру та барабанний дріб дощу.
— Отже, — всміхнувся до учнів Дамблдор, — ми вже наїлися й напилися (тут Герміона обурено пирхнула), тож прошу вашої уваги для деяких оголошень.
Наш сторож, містер Філч, попросив мене повідомити, що цього року до списку заборонених у замку предметів долучено верескливі йо-йо, пазуристі літальні тарілки та навіжені бумеранги. Повний список складається, якщо не помиляюся, з чотирьохсот тридцяти семи пунктів. Усі, кого це зацікавить, можуть прочитати його в кабінеті містера Філча.
Куточки Дамблдорових вуст смикнулися.
— Як завжди, — далі вів він, — хочу нагадати, що всім учням заборонено доступ до лісу на території школи, а село Гоґсмід можна відвідувати тільки старшокласникам, починаючи з третього класу. З превеликим жалем мушу також повідомити, що цього року не розігруватиметься кубок гуртожитків з квідичу.
— Що?! — вигукнув Гаррі. Він зиркнув на Фреда і Джорджа, своїх товаришів по квідичній команді. Вони приголомшено хапали ротом повітря.
Дамблдор провадив далі:
— Річ у тім, що в жовтні почнуться змагання, які триватимуть цілий навчальний рік, і вчителі будуть присвячувати їм майже весь свій час і майже всю енергію — я впевнений, що ви отримаєте від цього неабияке задоволення. З великою приємністю хочу оголосити, що цього року в Гоґвортсі...
Але тут оглушливо прогуркотів грім, а двері Великої зали раптом розчахнулися.
У них з'явився чоловік, закутаний у чорну дорожню мантію, який спирався на довгий ціпок. Усі присутні в залі повернулися до незнайомця, котрого раптом освітила блискавка, що яскраво спалахнула на стелі. Він відкинув з голови каптур, струснув довжелезною гривою сивого волосся й рушив до вчительського столу.
Кожен його крок глухо відлунював у Великій Залі. Він наблизився до вчительського столу, повернув праворуч і важко пошкутильгав до Дамблдора. На стелі знову спалахнула блискавка. Герміона зойкнула.