Страница 186 из 187
Спокійно всміхаючись, Герміона поклала жука назад у портфель.
Двері купе відчинилися.
— Дуже мудро, Ґрейнджер, — сказав Драко Мелфой.
За ним стояли Креб і Ґойл. Своїми самовдоволеними, пихатими й погрозливими пиками трійця перевершила саму себе.
— Отож, — повільно проказав Мелфой і трохи просунувся в купе, розглядаючи друзів і підло посміхаючись. — Ви спіймали якусь жалюгідну репортерку, і Поттер знову став Дамблдоровим улюбленцем. Карочє, кльово придумано.
Його посмішка стала ще ширша. Креб та Ґойл хитро зазирали в купе.
— Намагаємося, тіпа, про це не думати? — м'яко вимовив Мелфой, обмацуючи очима друзів. — Тіпа, нічого не сталося?
— Вимітайся, — сказав Гаррі.
Після того, як Мелфой шепотівся з Кребом та Ґойлом під час Дамблдорової промови, Гаррі ще з ним не стикався. Він відчув у вухах якесь подзвонювання. Намацав під мантією чарівну паличку.
— Поттер, ти обрав слабшу сторону! Я тебе попереджав! Пам'ятаєш, я тобі казав, щоб ти уважніше вибирав собі компанію? У перший день, у поїзді, коли ми їхали до Гоґвортсу? Я тобі казав, щоб ти не водився з такими нікчемами! — Він кивнув головою на Рона та Герміону. — А тепер пізно, Поттер! Темний Лорд повернувся, і вони загримлять першими! Бруднокровці і любителі маґлів — перші! Хоча, ні — другі... Першим був Діґор...
У купе наче вибухнув цілий ящик феєрверків. Засліплений миготінням заклять, що вистрілювали зусібіч, оглушений тріщанням і бахканням, Гаррі закліпав і глянув на підлогу.
Там лежали непритомні Мелфой, Креб та Ґойл.
Гаррі, Рон і Герміона застосували кілька різних заклять. До того ж, не лише вони.
— Ми вирішили подивитися, що ця трійця задумала, — наче нічого й не сталося, сказав Фред, наступаючи на Ґойла, щоб зайти в купе. У руці він тримав чарівну паличку — так само, як і Джордж, який зайшов за ним, старанно наступивши на Мелфоя.
— Цікавий ефект, — мовив Джордж, розглядаючи Креба. — Хто застосував закляття "фурункулус"?
— Я, — відповів Гаррі.
— Дивно, — весело сказав Джордж. — Я застосував "желейні ноги". Ці два закляття ніби й не поєднуються. А в нього на пиці повиростали маленькі щупальця. Але не залишаймо їх тут — вони не надто прикрашають купе.
Рон, Гаррі і Джордж почали штурхати, котити й виштовхувати непритомних Мелфоя, Креба і Ґойла в коридор — через суміш заклять, якими їх ударили, вони мали жахливий вигляд. Залишивши трійцю в коридорі, усі повернулися в купе і зачинили за собою двері.
— Хтось бажає зіграти партійку у вибухові карти? — спитав Фред, витягуючи колоду.
Аж на середині п'ятої партії Гаррі наважився спитати:
— То ви нам розкажете? — звернувся він до Джорджа. — Кого ви шантажували?
— А-а-а, — похмуро протяг Джордж. — Ти про те.
— Це не має значення, — захитав головою Фред. — Це зовсім неважливо. Принаймні зараз.
— Ми передумали, — знизуючи плечима, сказав Джордж.
Однак Гаррі, Рон і Герміона не переставали розпитувати, тож нарешті Фред не витримав:
— Ну, добре, добре, якщо вам так цікаво... то був Лудо Беґмен.
— Беґмен? — Гаррі аж підскочив. — Ви хочете сказати, що він був причетний до...
— Та ні, — насуплено сказав Джордж. — Аж ніяк. Він Лудко-дурко. Йому не вистачило б кебети.
— То що тоді? — запитав Рон.
Фред якусь мить помовчав, і тоді промовив:
— Пам'ятаєте, як ми побилися з ним об заклад на Кубку світу з квідичу? Про те, що виграє Ірландія, але Крум зловить снича?
— Так, — підвердили Рон та Гаррі.
— Той бовдур заплатив нам золотом леприконів, яке розкидали ірландські талісмани.
— І що?
— А те, — буркнув Фред, — що воно зникло! На ранок золота мов і не було!
— Але... це, мабуть, випадково? — спитала Герміона.
Джордж гірко засміявся.
— Авжеж, спершу і ми так думали. Вирішили, що коли йому напишемо й повідомимо про помилку, то він її виправить. Але він нічого не робив. Не звертав уваги на наші листи. Ми намагалися поговорити з ним про це у Гоґвортсі, та він завжди вигадував якісь причини, щоб від нас відкараскатися.
— Врешті-решт він розізлився, — докинув Фред. — Сказав, що ми ще замолоді, щоб грати в азартні ігри, і що він нічого нам не дасть.
— І тоді ми попросили, щоб він хоч віддав наші гроші, — підхопив Джордж.
— Він не міг відмовити! — вигукнула Герміона.
— Ще й як зміг! — буркнув Фред.
— Але ж то були всі ваші заначки! — не вірив Рон.
— Не нагадуй мені про це, — сказав Джордж. — Врешті-решт ми з'ясували, що й до чого. Беґмен так само не повертав гроші батькові Лі Джордана. Виявилося, що він вляпався в халепу з ґоблінами. Він позичив у них купу грошви. Банда ґоблінів підстерегла його в лісі після матчу на Кубку світу і забрала все золото, яке було при ньому, — але цього не вистачило, щоб покрити всі борги. Ґобліни гналися за ним аж до Гоґвортсу. Він робив ставки в азартних іграх і процвиндрив геть усе. Не мав більше чим бряжчати в кишенях. І знаєте, як цей ідіот вирішив розплатитися з ґоблінами?
— Як? — запитав Гаррі.
— Він зробив ставку на тебе, — сказав Фред. — Поставив велику суму, що ти виграєш турнір. А грав він з ґоблінами.
— То он чому він весь час намагався допомогти мені виграти! — зрозумів Гаррі. — Що ж, я виграв — тепер він поверне вам ваше золото!
— Нє-а, — заперечно похитав головою Джордж. — Ґобліни грали так само підступно, як і він. Вони сказали, що ви з Діґорі розділили перемогу, а Беґмен ставив, що виграєш ти сам. Тому Беґменові довелося тікати. Він змився відразу після третього завдання. — Джордж глибоко зітхнув і знову почав роздавати карти.
Решта подорожі минула доволі приємно. Гаррі волів би, щоб вона тривала ціле літо, щоб потяг ніколи не доїхав до Кінґс-Кросу... але ж він цього року відчув на власному досвіді, що час, на жаль, не сповільнюється, коли попереду чекає щось неприємне. Тож Гоґвортський експрес прибув на платформу дев'ять і три чверті надто швидко. Потяг наповнився галасом і метушнею, учні почали вивантажувати речі й виходити самі. Рон та Герміона, тягнучи свої валізи, перелізли через Мелфоя, Креба та Ґойла.
Але Гаррі не поспішав.
— Фред, Джордж! Почекайте!
Близнюки озирнулися. Гаррі відчинив валізу і вийняв свій приз.