Страница 64 из 79
— Га-га-разд, га-га-разд! — почулося хлипання Квірела.
Наступної миті Квірел вибіг з класу, поправляючи свій тюрбан. Він був блідий, і, здавалося, от-от заплаче. Квірел зник з очей, і навіть не помітив Гаррі. Зачекавши, поки затихнуть його кроки, Гаррі зазирнув до кімнати. Вона була порожня, але з протилежного боку видніли прочинені двері. Гаррі вже рушив до них, але тоді пригадав про свою обіцянку нікуди не втручатися.
І все ж Гаррі міг би посперечатися й на десять філософських каменів, що кімнату щойно покинув Снейп, а з почутого можна було припустити, що той здобув важливу перемогу: Квірел йому піддався.
Гаррі вернувся до бібліотеки, де Герміона перевіряла Ронові знання з астрономії, і розповів про почуте.
— Значить Снейп уже домігся свого! — вигукнув Рон. — І тепер він, мабуть, знає, як зняти Квірелове закляття від темних сил…
— Але ж є ще Флафі, — нагадала Герміона.
— Може, Снейп уже довідався, як повз нього пройти, навіть не питаючи Геґріда, — припустив Рон, поглядаючи на тисячі книжок навколо них. — Б'юся об заклад, що десь тут є книжка, де пояснюють, як пройти повз велетенського триголового пса… То що нам робити, Гаррі?
У Рона заблищали очі — йому забажалося нових пригод, але Герміона виявилася проворнішою від Гаррі.
— Треба йти до Дамблдора. Ми вже давно мусили це зробити. Якщо ми спробуємо діяти самі, нас тоді точно звідси виженуть!
— Але ж ми не маємо жодних доказів! — заперечив Гаррі. — Квірел надто заляканий, він не підтвердить наші слова. А Снейпові досить сказати, що він не знає, як опинився тут троль під час Гелловіну і що він навіть не підходив тоді до четвертого поверху. І все. І кому тоді швидше повірять: йому чи нам? Всі знають, що ми його ненавидимо, і Дамблдор подумає, що ми все це вигадали, щоб домогтися звільнення Снейпа. Філч нас не підтримає. Він надто близький зі Снейпом, до того ж, на його думку, чим більше учнів виженуть, тим краще. І ще не забувайте, що нам взагалі не можна нічого знати ні про камінь, ні про Флафі! Бо інакше нам доведеться дуже довго все пояснювати.
Герміону це переконало, але Рона — ні.
— Якби ми ще трошки все порознюхували…
— Ні, — рішуче заперечив Гаррі, — ми вже й так забагато нанюхались.
Він підсунув до себе карту Юпітера й почав зазубрювати назви його місяців.
Наступного ранку за сніданком Гаррі, Герміона й Невіл отримали записки. Усі вони були однакового змісту:
Ваше покарання відбудеться об одинадцятій годині вечора. Зустрінете містера Філча у вестибюлі.
Проф. М. Макґонеґел
Перейнявшись утраченими очками, Гаррі й забув, що вони ще мали відбути покарання. Боявся, що Герміона почне нарікати на втрачену для повторювання ніч, але вона не вимовила й слова. Вона, як і Гаррі, відчувала, що заслужила кару.
Об одинадцятій годині вечора, попрощавшись з Роном у вітальні, вони попрямували разом з Невілом до вестибюлю. Там уже був Філч, а також Мелфой. Гаррі й забув, що Мелфой теж мав відбути покарання.
— Ходіть за мною! — звелів Філч, запаливши лампу й виводячи їх надвір.
— Тепер ви не раз подумаєте перед тим, як порушувати шкільні правила, еге ж? — вишкірився він до них. — Атож, якщо хочете знати, тяжка праця і біль — ось найкращі вчителі. Як жаль, що скасували колишні покарання! Тоді б вас на кілька днів підвісили за руки до стелі!.. Я ще й досі зберігаю в кабінеті ланцюги і постійно змащую їх: а раптом знову знадобляться? Ну, гаразд, ходімо, і не думайте втікати, бо буде ще гірше!
Вони йшли в темряві. Невіл шморгав носом. Гаррі уявляв собі, яким може бути покарання. Мабуть, щось жахливе, інакше Філч так би не радів.
Місяць світив яскраво, але хмари постійно його закривали, і все повивалося пітьмою. Раптом попереду Гаррі зауважив освітлені вікна Геґрідової хатини, а тоді почувся й голос.
— Це ти, Філч? Швиденько, бо я си хочу вже починати!
У Гаррі аж стрепенулося серце: якщо їм доведеться робити щось разом з Геґрідом, то це ще зовсім не біда. Його обличчя, мабуть, проясніло, бо Філч сказав:
— Думаєш, вам буде легше з тим телепнем? Ні хлопче: ви йдете до лісу, і я дуже сумніваюся, що ви звідти виберетеся цілими.
Почувши таке, Невіл скрикнув, а Мелфой завмер на місці.
— До лісу? — перепитав Мелфой, і його голос уже не був таким самовпевненим. — Нам не можна ходити туди вночі!.. Там усіляке водиться!.. Вовкулаки, наприклад!..
Невіл ухопився за рукав Гарріної мантії і мало не задихнувся.
— Це вже мене не стосується! — зловтішно крякнув Філч. — Раніше треба було думати про вовкулаків! Хіба не так?
З темряви до них підступив Геґрід разом з Ікланем. Він тримав великий арбалет, а з його плеча звисав сагайдак зі стрілами.
— Пора! — сказав він. — Я вже тут си чекаю майже півгодини. Гаррі, Герміоно — всьо файно?..
— Я б не був з ними надто люб'язним, Геґріде, — холодно зауважив Філч. — Зрештою, вони прийшли відбути покарання.
— А-а… То ось чого ти си запізнив!.. — похмуро сказав Геґрід. — Читав їм лекцію, га? Це вже не твоя парафія. Ти си своє зробив, а тепер іди…
— Я повернуся на світанку, — мовив Філч. — Позбираю, що там від них залишиться, — додав він лиховісно, а тоді повернувся й попрямував назад до замку, похитуючи в темряві лампою.
Мелфой тепер звернувся до Геґріда:
— Я не піду, блін, до цього лісу!
Гаррі втішено почув у його голосі панічні нотки.
— Підеш, якщо хочеш си лишити в Гоґвортсі! — сердито озвався Геґрід. — Нашкодив — плати!
— Але це мають робити слуги, а не учні! Я думав, ми будемо писати якісь вправи, чи що… Якби мій батько довідався, що я тут повинен робити, він би…
— …а я кажу, що це є Гоґвортс! — гаркнув Геґрід. — Писати вправи!.. Яка з того користь? Ти си зробиш щось корисного або тебе виженут! Коли думаєш, що твій батько хоче, аби тебе вигнали, то вертай до замку і пакуй речі! Гайда!..
Мелфой не ворухнувся. Розлючено зиркнув на Геґріда, а тоді опустив очі.
— Отож бо! — сказав Геґрід, — а тепер уважно слухайте. Те, що ми будемо зараз робити, є дуже небезпечним, а я не хочу, щоб ви даремно ризикували. Ходіть за мною.
Геґрід підвів їх до самого узлісся. Піднявши вгору лампу, показав на вузеньку звивисту стежину, що ховалася між чорних густих дерев. Легенький вітерець розвіював дітям волосся, й вони вдивлялися в темряву лісу.