Коли впаде темрява

Муха сіла Кертісу на ліву руку. Він її здмухнув. Вона перелетіла на кавалок лайна і почала снідати. Раптом сморід розтривоженого туалетного баку здався Кертісу живою істотою, яка тягнула до його горла свою чорно-коричневу лапу. Але не запах старого гниючого лайна був тут найгіршим; гіршим був запах дезінфектанта. Отого, синенького. Він пам’ятав, що той має синій колір.

Він сів — не так і було там місця — і зблював між розставлених колін у калюжу, де плавали шматки туалетного паперу. Після його недавніх вправ з відригування у шлунку не залишилось нічого, крім жовчі. Похиливши голову, він важко дихав, вчепившись руками у двері, на яких тепер сидів, у місці порізу на підборідді йому щемило й смикало. Новий позив видобув з нього лише відрижку, що звуком нагадувала дзижчання цикади.

І, як не дивно, йому покращало. Він почав відчувати себе якось правдивіше. Це його блювання було природним. Не потребувало ніяких пальців до горла. Хтозна, може, таким чином і лупа в нього зникне? Може, він подарує світу новий цілющий метод — Омивання Витриманою Сечею. Треба не забути перевірити, як там справи на голові з лупою, коли він вибереться звідси. Якщо він вибереться звідси.

Принаймні тут можна сидіти. Хоча тут нестерпно душно і сморід жахливий (він намагався не думати про те, що там намішано, в цьому туалетному баку, і в той же час не міг відігнати від себе цих думок), є, принаймні, місце для голови.

— Лихо не без добра, — промурмотів він. — От і треба тепер зробити підрахунок усім цим чортовим статкам.

Еге ж, і провести інвентаризацію. Корисна справа. Калюжа, в якій він сидів, не глибшала, отже, це ще одна удача. Він не потоне. Прецінь, якщо не трапиться, замість звичайної короткої, якоїсь затяжної зливи. Таке бувало. І нема сенсу переконувати себе, що він опиниться на волі ще до полудня, так і станеться, це безперечно, бо такий магічний напрямок думок гратиме на руку Мазефакеру. Не можна просто сидіти тут, дякуючи Богу лише за те, що в нього вистачає місця, щоб підвести голову, і чекати спасіння.

Може, сюди занесе когось із департаменту планування й будівництва округу Шарлотт або мисливців за головами з федеральної податкової служби.

Приємно уявляти, але йому здавалося, що навряд чи таке трапиться. Мазефакер не міг не взяти до уваги ці ймовірності. Звісно, якийсь бюрократ або ціла зграя могли б раптом зробити сюди позаплановий візит, але сподіватися на таке — все одно що вірити, ніби може душевно перемінитися Грюнвальд. А місіс Вілсон вирішить, що він поїхав у кіно, на денний сеанс, до Сарасоти, як він це часто робив.

Він простукав стіни, спершу ліву, потім праву. З обох боків за тонким податливим пластиком відчувався міцний метал. Обшивка. Він став навколішки, вдарившись цього разу головою, але навіть не зауваживши. Побачене не додало йому радості: тупі кінці гвинтів, на яких трималася купи ця будка. Головки їхні були ззовні. Це не нужник, а домовина.

Цією думкою змило його недавній ясний, спокійний настрій. Натомість прийшло відчуття паніки. Він почав битися у стіни туалету, благаючи, щоб його випустили. Він кидався з боку в бік, немов дитина в істериці, намагаючись перекинути кабінку набік, щоб звільнилися двері, але клята буда лежала незворушно. Вона була достобіса важкою. Бо важкою була її металева обшивка.

Важка, як домовина! — вискнуло в його мозку. Паніка не давала місця жодній іншій думці. — Важка, як домовина! Як домовина! Домовина!

Він не знав, скільки часу повторював те саме й те саме, та в якийсь момент він спробував встати так, ніби міг пробити головою стелю й випростатись до неба, немов той Супермен. Знову забився головою, але цього разу болючіше. Упав на живіт. Рукою потрапив у щось липке, масне, і витер долоню ззаду об джинси. Зробив це, не глянувши. Бо очі тримав міцно заплющеними. З їх кутиків сочилися сльози. В чорноті під його повіками мерехтіли й спалахували зірки. Він подумав: крові начебто нема, от і добре, зарахую ще й це до клятих удач, але голова йшла обертом.

— Заспокойся, — сказав він собі. І знову став навколішки. Голова опущена, волосся повисло, очі заплющені. На вигляд мов чоловік при молитві, та він і справді ледь не молився. Об його потилицю вдарилась і відлетіла муха. — Психувати не допоможе, він тільки зрадів би, почувши, що ти тут голосиш і трусишся, тому заспокойся, не додавай йому радості, просто заспокойся, ідіоте, й міркуй.

Про що міркувати? Він у пастці.

Кертіс знову всівся на двері і сховав обличчя в долонях.

Час минав, а світ крутився.

У світі відбувалися свої справи.

По дорозі №17 проїхало кілька автомобілів, головним чином «робочі конячки»: фермерські пікапи на ринок у Сарасоті або до магазинів органічних харчів у Нокомисі, випадковий трактор, поштовий фургон з жовтим ліхтарем на даху. Ніхто не завернув до містечка Деркін Гров.

Місіс Вілсон прибула до садиби Кертіса, ввійшла в будинок, прочитала записку, залишену містером Джонсоном на кухонному столі, і ввімкнула пилосос. Потім вона прасувала одяг, одночасно дивлячись денні серіали. Приготувала кассероль з макаронами, поставила каструльку до холодильника, надряпала коротку інструкцію щодо запікання — 360,45 хв. — і поклала її на тому місці, де була лежала записка Кертіса. Коли над Мексиканською затокою почулося перше вуркотіння грому, пішла собі. Вона часто йшла раніше в дощовий сезон. Там ніхто не вміє їздити в дощ. Для них найтендітніша злива, як для вермонтців північно-східна завірюха.

У Маямі закріплений за справою Грюнвальда агент федеральної податкової з’їв кубинський сендвіч. Замість костюма на ньому була тропічна сорочка із зображеннями папуг. Він сидів під парасолем вуличного ресторану. В Маямі дощу не було. Агент перебував у відпустці. Справа Грюнвальда почекає його повернення на роботу, жорна державного млина мелють повільно, але вірно.

Грюнвальд розслабився у своїй ванні надворі, він дрімав, поки наближення грози не розбудило його першими звуками грому. Він виліз і зайшов у будинок. Щойно він закрив розсувні скляні двері між своїм патіо і вітальнею, як почався дощ. Грюнвальд посміхнувся.

— Це освіжить тебе, сусіде, — промовив він.

Ворони знову було зайняли свої позиції на риштуванні, що з трьох боків оточувало недобудований банк, проте, коли майже просто над ними удар грому розколов небо і почав накрапувати дощик, знялися й полетіли шукати притулок у гаю, незадоволено каркаючи від того, що їх потурбовано.

Усередині туалетної кабінки — здавалося, він замкнутий тут щонайменше вже три роки — Кертіс прислухався до дощу, котрий почав барабанити по даху його в’язниці. До того як Мазефакер перекинув туалет, дах слугував його задньою стінкою. Дощ спершу лопотів, потім лупив, потім гатив. У розпалі грози всередині було, немов у телефонній будці, обладнаній стереосистемою. Грім вибухнув над головою. Він умент уявив себе поціленим блискавкою, засмаженим тут, як у мікрохвильовій духовці. І зрозумів, що не вельми переймається такою перспективою. Це трапилося б, принаймні, швидко, а те, що відбувається насправді, тягнутиметься довго.

Знову почала підніматися вода, проте помалу. Кертіс цьому насправді зрадів, оскільки вирішив, що йому нема реальної загрози захлинутися тут, як пацюку, змитому в унітаз. Це ж все-таки була вода, а він уже відчував спрагу. Він притулився до одного з отворів у сталевій обшивці. Крізь дірку дзюрила вода з переповненого рівчака. Він смоктав, як кінь з водопійла. Вода була брудною, але він пив, аж поки йому не почало хлюпати в животі, і безперервно нагадував собі: це ж вода, вода!

— У ній може бути трохи сечі, але, я певен, її дуже мало, — промовив він і почав сміятися. Сміх перейшов у схлипи, а потім знову відродився сміх.

Дощ перестав близько шостої вечора, як завжди о цій порі року. Небо розчистилося якраз вчасно, щоб продемонструвати першокласну вечірню зорю Флориди. Кілька літніх мешканців Черепахового острова вийшли на пляж, щоб подивитися на захід сонця, як завше це робили. Ніхто не згадав вголос про відсутність Кертіса. Іноді він виходив туди, часом ні. Там був Тім Грюнвальд, і дехто з любителів вечірньої зорі зауважив, що він цього вечора має напрочуд бадьорий вигляд. Місіс Піблз сказала своєму чоловіку, коли вони, взявшись за руки, поверталися вздовж пляжу додому, що, як їй здалося, містер Грюнвальд нарешті переборов той шоковий стан, у якому перебував після втрати своєї дружини. Містер Піблз сказав їй, що вона залишається незмінно романтичною.