Страница 61 из 117
— Але можливо, далі він іще дужче споганів, — звернулася вона до Фрітці.
— Такі хлопці завжди поганіють, — погодився Фрітці. (Це була велика рідкість; підтакував завжди Том, Фрітці частіше виступав у ролі адвоката диявола.)
— А тоді, через кілька років, трапилося щось інше. Щось іще гірше. Скажімо, мамуня допомогла йому це прихо...
— Не забувай, там є й молодший братик, — нагадав їй Фрітці. — Лестер. Він теж міг бути в цьому задіяний.
— Не збивай мене з пантелику такою кількістю персонажів, Фрітці. Я знаю точно, що цей Ел, цей йобаний Великий Водій зґвалтував мене, а його мати могла діяти як його співучасниця. Мені вже одного цього достатньо.
— Можливо, Рамона його тітонька, — не припиняв свої міркування Фрітці.
— Ох, замовкни вже, — попрохала Тесе, і Фрітці її послухався.
Вона лягла о четвертій, зовсім не сподіваючись спати, але її налаштоване на зцілення тіло мало власні пріоритети. Виру- билася вона майже миттєво, а прокинувшись від настирливого да-да-да будильника на нічному столику, зраділа, що була його завела. Надворі поривчастий жовтневий вітер вичісував яскраве листя з дерев, жбурляючи їх жменями через її заднє подвір’я. Світло набуло тієї дивної, бездонної золотавості, котра виглядає ексклюзивною власністю надвечір’їв у Новій Англії, коли надворі панує пізня осінь.
З носом їй покращало — біль перейшов у тупе ниття, — але горлу ще було боляче, і до ванної вона радше пошкутильгала, ніж пішла. Вона стала під душ і стояла там, поки у ванній не набралося стільки туману, що його вистачило би для будь- якого англійського болота з оповідань про Шерлока Голмса. Душ допоміг. А пара пігулок тайленолу з аптечної шафки допоможе ще більше.
Вона висушила волосся, а потім протерла від пари місцинку на дзеркалі. Жінка, що подивилася на неї звідти, мала очі, сповнені здорового глузду й люті. Дзеркало недовго залишалося чистим, але достатньо для того, щоб Тесе усвідомила, що вона дійсно збирається це зробити, незважаючи на наслідки.
Вона одягла на себе светр із високою горловиною чорні карго-штани з великими накладними кишенями з клапанами. Волосся вона зав’язала у Гульку, а тоді нацупила на голову великий чорний картуз із застібкою на потилиці. Ґулька трохи напинала картуз ззаду, проте жодний потенціальний свідок не зможе сказати: «Обличчя я її, як слід, не роздивився, але в неї було довге біляве волосся. Воно було стягнуте на потилиці отою штукою, таким пружним вінчиком. Ну, ви знаєте, такі штучки продаються у «Джей-Сі Пенні».
Вона спустилася до підвалу, де після Дня праці стояв її каяк, і дістала з полиці понад ним бухту жовтого човнярського тросика. Ножицями для підстригання кущів вона відрізала чотири фути, намотала тросик собі на передпліччя, а потім зсунула його з руки до одної з кишень своїх просторих штанів. Повернувшись знову нагору, до кухні, вона поклала свій швейцарський армійський ножик у ту саму кишеню — ліву. Права кишеня була зарезервована для «Лимоночавильника» 38-го калібру... та ще однієї речі, котру вона дістала з шухляди поряд з плитою. Наостанок Тесе насипала подвійну порцію корму в миску Фрітці, але перш ніж дозволити йому їсти, обняла його й поцілувала в тім’я. Старий кіт прищулив вуха (либонь, більше від здивування, аніж від незадоволення; вона не належала до тих шанувальниць котів, що повсякчас лізуть до них із поцілунками), і поспішив до своєї миски, щойно вона його відпустила.
— Намагайся розтягнути запас, — сказала йому Тесс. — Петсі потім зайде перевірити, як ти тут, якщо я не повернуся, але навідається вона лише за кілька днів. — Вона злегка усміхнулась і додала: — Я люблю тебе, нечесаний ти мій старий друзяко.
— Авжеж, авжеж, — відповів Фрітці і знову заходився їсти.
Тесс ще раз перечитала все, що перед тим занотувала під
заголовком «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ», одночасно подум- ки перевіряючи заготовлене спорядження і проходячи ментально крізь дії, які вона збиралася вчинити, щойно приїде на Ажур-лейн. Тесс подумала, що найважливіше, що вона мусить постійно тримати в голові, це те, що все там може піти зовсім не так, як вона оце зараз собі вимірковує. Коли доходить до таких справ, завжди знайдеться якийсь джокер у колоді. Ра- мони може не виявитися вдома. Або вона буде вдома, але зі своїм сином-ґвалтівником, сидять солодкою парочкою у вітальні й дивляться що-небудь надихаюче з «Блокбастера». «Пилку»', наприклад. Молодший братик — майже напевне, знаний у Свебріджі як Малий Водій — також може бути там,
«Saw» (2005—2010) — серія з семи фільмів жахів, у яких, окрім великої кількості кривавих сцен, також багато моралізаторського менторства.
!
разом з ними. Та звідки Тесе знати, Рамона може проводити зараз планову вечірку розповсюдниці «Таппервер» 1 або збори головки читацького товариства. Важливо не дозволити собі спантеличитися непередбаченим розвитком подій. Якщо вона не спроможеться на імпровізацію, подумала Тесе, цілком імовірно, що зараз вона дійсно їде із Сток-віліджа, зі свого дому, востаннє.
Пам’ятку «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ» вона спалила в каміні, розворушила попіл коцюбою, а вже тоді одяглася в шкіряну куртку і натягнула на руки пару рукавичок з тонкої шкіри. В підкладці куртки малася глибока внутрішня кишеня. Туди сковзнув один з різницьких ножів з кухні Тесе, просто на удачу, і Тесе нагадала собі не забувати, що він там хорониться. Останнє, чого вона потребувала у цей вікенд, так це випадкової мастектомїї.
Перш ніж зробити крок за поріг, вона ввімкнула охоронну систему.
Вітер умить вхопив її в роботу, шарпаючи за комір куртки, смикаючи за просторі холоші карґо-штанів. Листя вирувало мініциклонами. У не те щоб зовсім темному небі над дорогим ' їй куточком коннектикутського передмістя хмари стрімко перебігали лицем місяця-щербаня. Тесе подумала, що ця ніч доволі підходяща для фільму жахів.
Вона сіла в «Експідішен» і зачинила дверцята. Самотній листок присів на лобове скло, та зразу ж і рвонув десь геть.
— Я втратила глузд, — промовила вона нейтрально. — Він загубився й помер у тому кульверті, або коли я ходила навкруг крамниці. Це єдине можливе пояснення.
Вона завела двигун. Том-ТомТом засвітився й промовив:
— Вітаю, Тесс. Схоже, ми вирушаємо в подорож.
' Популярна нині стратегія мережевого маркетингу (прямих продажів), яку на початку 1950-х розробила заснована 1946 року багатопрофільна компанія «Тирретаге».
— Ти правий, друже мій.
Тесе нахилилася до нього і запрограмувала в меткому маленькому механічному розумі Тома садибу № 75 на Ажур-лейн.
— 33 —
Район, де жила Рамона, вона роздивлялася в інтернеті через «Гугл Земля» 1 і, приїхавши туди, Тесе побачила, що він саме так і виглядає. Поки що все йшло добре. Маленьке ново-англійське містечко Брустер, Ажур-лейн лежала майже на його околиці, доми тут стояли далеко один від іншого. Тесе проїхала повз № 75 із поміркованою приміською швидкістю двадцять миль за годину, з’ясувавши,'що світло в будинку горить, і лише одна машина — якась з останніх моделей «Субару», котра ледь не кричала, що вона належить якійсь бібліотекарці — стоїть на під’їзній алеї. Ніяких ознак пласконосого «Піта» чи ще якогось великого ваговоза. Ну, й старого пікапа з обмазаними мастикою «Бондо» фарами нема також.
Вулиця закінчувалася розворотним майданчиком. Тесе ним скористалася, поїхала назад і, не даючи собі часу на вагання, завернула на під’їзну алею садиби Норвілл. Вимкнула фари й двигун, а тоді вже зробила довгий, глибокий вдих.
— Повертайся цілою, Тесе, — промовив Том зі свого місця на контрольній панелі. — Повертайся цілою, і я проведу тебе до твоєї наступної зупинки.