Страница 41 из 117
— Можу закластися, що в попередній інкарнації ти була водієм-далекобійником, — проголосила якось Петсі Макклейн.
Тесе не вірила в минулі життя, та й у майбутні теж, як на те пішлося — в метафоричному сенсі вона вважала: що людина бачить, те вона й має, — але їй подобалася сама ідея такого життя, де вона не маленька жіночка з личком феї й сором’язливою усмішкою, котра заробляє собі на хліб писанням затишних де- тективчиків, а дебелий парубок у крислатому капелюсі, який притіняє йому засмаглого лоба й сивіючу щетину на щоках, парубок, що дає волю бульдогові на своєму капоті 40 вести себе мільйонами шляхів, котрими помережана ця країна. І без усякої в такому житті потреби прискіпливо аранжувати деталі туалету перед виходами на публіку; достатньо линялих джинсів і чобіт з пряжками збоку на халявках. їй подобалося писати книжки, і виступати перед аудиторією їй було легко, але насправді найбільше їй подобалося кермувати машиною. Після виступу в Чикапі 41 це вражало її забавністю... проте не того типу забавністю, що підбурює розсміятися. Аж ніяк, зовсім іншого ґатунку забавністю.
— 2 —
Запрошення від «Книгогризів-Буквоїдів & Ласунів» ідеально пасувало її вимогам. Чикапі — це на відстані якихось шістде-
.1
сити миль від Сток-віліджа, виступ має відбутися в денний час, до того ж «КБ&Л» запропонували їй гонорар не дванадцять, а п’ятнадцять сотень. Плюс, звісно, витрати, але вони мінімальні, оскільки їй не доведеться навіть зупинятися в «Затишних двориках» або в «Гемптон-Інн» 42 . Запрошення було підписано особою на ім’я Рамона Норвілл, котра пояснювала, що, хоча вона й є старшою бібліотекаркою в Публічній бібліотеці Чикапі, наразі вона звертається до Тесе як Президент товариства «Книгогризи-Буквоїди & Ласуни», яке влаштовує по одній денній лекції щомісяця. Там усіх заохочують приносити з собою домашні смаколики, і такі заходи мають велику популярність. На І2-те жовтня вони мали домовленість про виступ із Дженет Іванович 43 , але та скасувала свій приїзд через якісь сімейні обставини — чи то весілля, чи похорон, через що саме, Рамона Норвілл не мала певності.
«Я розумію, що звертаюся до вас із надто терміновою пропозицією, — писала міс Норвілл у дещо підлесливому останньому абзаці, — але у Вікіпедії повідомляється, що ви живете по сусідству, в Коннектикуті, а наші книгогризи тут, у Чикапі, всі такі щирі шанувальниці ваших панн із В’язального товариства. Ви отримаєте нашу невмирущу вдячність, звісно ж, разом зі згадуваним вище гонораром».
Тесе сумнівалася, що вдячність протриває довше від пари днів, крім того, вона вже мала домовлений виступ у жовтні («Тиждень літературної кавалькади» у Гемптонах 44 ), але ж траса 1-84 виведе її на 1-90, а там і до Чикапі зовсім близесенько. Легко підскочити, легко вискочити. Фрітці навіть не зрозуміє, що вона кудись з’їздила.
І™
Звичайно, Рамона Норвілл подавала в листі свою електронну адресу, і Тесе тут же їй відписала, що погоджується з датою й сумою гонорару. А також уточнила — як вона це зазвичай завжди робила, — що підписуватиме автографи не довше ніж годину.
«Маю кота, котрий виказує мені свою зневагу, якщо я не нагодую його вечерею особисто», — додала вона. Поставила запитання про ймовірність якихось додаткових побажань, хоча й без того знала, що там на неї може очікувати; такі читання вона регулярно відбувала відтоді, як їй виповнилося тридцять. Утім, заповзяті організаторки, до типу яких, певне, належала й Рамона, самі очікували на подібні запитання, і якщо ти їх не ставив, вони починали нервуватися, загадуючись, чи не з’явиться ця запрошена письменниця до них без ліфчика й нетверезою.
Тесе навернулося на думку написати, що, либонь, гонорар дві тисяч доларів був би адекватнішим за виконання нею такої незапланованої заздалегідь місії, але вона відкинула цей намір. Не варто зловживати. До того ж вона мала сумніви, щоби всі її, навіть разом узяті, книжки про В’язальне товариство (а їх опубліковано вже ціла дюжина) продалися накладом, що дорівнював би продажам бодай якоїсь одної книжки про пригоди Стефані Плам. Подобається це комусь чи ні, — хоча по правді, Тесе від цього було ні холодно, ні жарко, — але Рамона Норвілл звернулася до неї як до запасного варіанта. Завищення ціни відгонитиме шантажем. П’ятнадцять сотень — більш ніж справедливий гонорар. Авжеж, коли вона лежала в тому кульверті, спльовуючи кров з розбитого рота й сякаючись кривавими шмарклями з розпухлого носа, він їй зовсім не здавався справедливим. Та чи здалися б їй тоді справедливішими дві тисячі? Або й два мільйони?
Чи можливо повісити бірку з ціною на біль, зґвалтування й жах — такими питаннями її леді з В’язального товариства ніколи не переймались. Розслідувані ними злочини насправді були чимось не більшим за ідеї злочинів. А проте, коли це
А
11 итання силоміць постало перед Тесе, вона вирішила, що відповіддю її буде — ні. їй подумалося, що за такого роду злочин відплата, либонь, мусить бути однозначна. З нею погодились обидва: і Том, і Фрітці.
— З —
Рамона Норвілл виявилася життєрадісною, широкоплечою, з важким бюстом жінкою років шістдесяти, з рум’яними щоками, стрижкою морського піхотинця і рукостисканням типу «полонених не беремо». Вона чекала на Тесе надворі перед бібліотекою, стоячи посеред місця на парковці, зарезервованого для Сьогоднішньої Знаменитої Письменниці. Не привітавши Тесе побажанням «доброго ранку» (а було чверть на одинадцяту), не звернувши компліментарної уваги на її сережки (діамантові «крапельки», котрі Тесе вдягала тільки на рідкісні в її житті формальні вечері та на такі події, як сьогоднішня), вона поставила суто чоловіче запитання: чи їхала Тесе сюди трасою № 84?
Коли Тесе відповіла, що саме так, міс Норвілл вибалушила очі й надула щоки.
— Рада, що ви безпечно сюди дісталися. Вісімдесят четверга найпаскудніша траса в Америці, як на мою скромну думку. До того ж це кружний, довгий шлях. Ми виправимо цю ситуацію на зворотному шляху, якщо інгернет має рацію і ви дійсно живете в Сток-віліджі.
Тесе підтвердила, що саме там вона й живе, хоча не мала певності, чи їй подобається, коли чужі люди — наразі хай навіть ця приємна бібліотекарка — знають, де те місце, куди вона ховається, аби свою втомлену голову прихилити. А втім, на що тут можна нарікати; в наш час усе відомо інтернету.
— Я можу зекономити вам десять миль, — повідомила міс Норвілл. — Ви маєте GPS? З цими штуковинами простіше
орієнтуватися, ніж по напрямках, накреслених на зворотно му боці поштового конверта. Чудові прилади.
Тесе, котра дійсно була додала Джі-Пі-Ес до оснащення панелі свого «Експідішена» ’ (прилад називався «ТомТом» 45 і вмикався в гніздо запальнички), відповіла, що їй було б вельми приємно скоротити собі шлях додому на десять миль.
— «Пряма стріла додому довела», як казав Робін Гуд, — кив нула міс Норвілл, легенько плескаючи Тесе по спині. — Я права, чи права я?
— Абсолютно, — погодилася Тесе, таким простим чином визначивши собі подальшу долю. Вона завжди купувалася на швидші рішення.
— 4 —
Ье а£{аігеі <іи Ііуге г завжди складаються з чітко усталених чотирьох частин, і з’явлення Тесе перед щомісячним духовним собором товариства «Книгогризи-Буквоїди & Ласуни» могло б слугувати зразковим прикладом генерального стандарту. Єдиним відступом від норми прозвучала вступна промова Рамо- ни Норвілл, лаконічна до афористичності. На подіум вона піднялася, не обтяжена якимись обіцяючими нудьгу нотатками, не вбачала вона також потреби вдаватися до переказів про дитинство Тесе, яке в неї пройшло на фермі в Небрасці, і не закидала аудиторію букетами схвальних рецензій на її книжки про В’язальне товариство Вербового Гаю. (І це добре, бо критики писали про них рідко, а коли таке траплялося, в їхніх рецензіях зазвичай вигулькувало ім’я міс Марпл ', і то не завжди м позитивному для Тесе сенсі.) Міс Норвілл просто сказала, що книжки надзвичайно популярні (пробачне перебільшення) і що авторка виказала нам шляхетність тим, що відгукнулась на термінове запрошення, подарувала нам свій час (хоча іа півтори тисячі доларів це важко було вважати дарунком).