Страница 107 из 117
— Це звучить не дуже схоже на мого чоловіка.
Або на те, що їй розповідав Боб, якщо точніше.
— Ні, проте, ймовірно, з нею саме так і було. З вашим чоловіком, я маю на увазі. І дружина не завжди знає, що її благовірний робить у дорозі, хоча й може вважати, ніби все знає. Коротше кажучи, одна з офіціанток розповіла мені, що той чоловік їздить джипом «Тойота». Вона запам’ятала це, бо має таку само машину. І знаєте, що? Кілька фермерів, сусідів Стейсі Мур, бачили, як за кілька днів до вбивства цієї жінки саме та- ка «Тойота» проїжджала туди-сюди повз те місце, де стояла сімейна ятка Мурів. У тому числі якраз за день до того, як трапилося вбивство.
— Але ж не саме в той день.
— Так, проте такий обережний парубок, як той Беде, звісно ж, собі цього не дозволив би. Хіба це схоже на нього?
— Припустімо.
— Ну, значить, я мав його опис, тож і почав нишпорити в місцевості навкруг ресторану. Нічого кращого мені не залишалося. Десь за тиждень роботи я досяг лише того, що натоптав собі мозолі та випив кілька чашок дармової кави — жодної не порівняти зі смачнючою вашою, чесно кажу! — і я вже був готовий здатися. А потім я випадково зазирнув до одно го закладу в центрі міста, «Монети в Міхельсона». А на цю на зву в вас відгукується якийсь дзвіночок?
— Авжеж. Мій чоловік був нумізматом, а заклад Міхельсона був однією з тих пари-трійки найкращих спеціалізованих крамничок на цілий наш штат. Тепер уже ні. Старий Міхель- сон помер, а його син закрив цей бізнес.
— Йо. Ви ж пам’ятаєте, як у пісні співається: час забирає все кінець-кінцем — ясність ваших очей, пружність ходи, навіть здатність як слід потрахатися, вибачте мою французьку. Але тоді ще Джордж Міхельсон був живий...
— На задніх лапах і нюхає повітря, — мугикнула Дарсі.
Холт Рамзі посміхнувся.
— Саме так, саме так. Коротше, він упізнав чоловіка за описом. «Ба, та це ж схоже на Боба Андерсона», — каже він тоді. І вгадайте, що далі? Той їздить джипом «Тойота» саме тієї моделі.
— О, але він ту машину бозна-коли поміняв, — докинула Дарсі, — на...
— «Шевроле Сабурбен», чи не так?
Рамзі промовив назву компанії як «Шевалей».
— Так, — Дарсі, склавши руки, спокійно дивилася на Рамзі. Вони вже майже все з’ясували. Залишилося єдине питання:
в
ким із партнерів тепер уже анульованого шлюбу Андеркшіи більш цікавиться цей гостроокий старий?
— Гадаю, у вас більше нема того «Сабурбена», чи не таю'
— Так. Я продала його через місяць після смерті мого чплп віка. Подала оголошення до каталогу «Дядечка Генрі», і на ш.п го відразу зреагували. Я боялася, що матиму якісь проблеми, машина з великим пробігом, споживає багато пального, алг нічого такого. Звісно, отримала я за неї небагато.
А за два дні до того, як по неї мусив приїхати той покупець, вона ретельно її обшукала — від носа до корми, як то кажуть моряки, — не забувши витягти й підстилку з багажника Не знайшла вона геть нічого, проте все одно витратила п’ятде сят доларів на те, щоб її помили ззовні (що її не дуже хвилю вало) й піддали паровій чистці всередині (чим вона насираи ді переймалася).
— А, старий добрий «Дядечко Генрі». Я точно таким же чи ном продав колись «Форд» моєї покійної дружини.
— Містере Рамзі...
— Холт.
— Холте, ви готові цілком упевнено ідентифікувати мого чоловіка, як саме того, хто загравав до Стейсі Мур?
— Ну, коли я тоді балакав з містером Андерсоном, він ви знав, що бував у «Сонячній стороні» час від часу — визнав це легко, — але заявив, що ніколи не звертав особливої уваги на когось із тамтешніх офіціанток. Пояснив, що завжди був з головою занурений у свої робочі папери. Але ж, звісно, я показав його фотографію — з його водійської ліцензії, ви ж розумієте — і персонал ресторану засвідчив, що це напевно він.
— А мій чоловік знав, що у вас... що ви маєте до нього особливий інтерес?
— Ні. Він був цілком упевнений, що я просто якийсь собі старий дідок кульгавий, що шукає свідків, котрі бодай хоч щось бачили. Ніхто не боїться такого кривого селезня, як я, розумієте?
«Я вас боюся, страх як».
в
— Небагато тут для відкриття справи, — зауважила вона. — Якщо ви намагаєтеся її відкрити тобто.
— Ні про яку справу не йдеться! — щиро розреготався він, і але його карі очі залишались холодними. — Якби я міг відкри-
1 ти справу, ми з містером Андерсоном не вели б тоді нашої ма
ленької розмови у його кабінеті, Дарсі. Вона відбувалася б у моєму кабінеті. Звідки ніхто не вийде, допоки я йому не скажу, що вже можна. Або поки адвокат його не висмикне, звісно.
— Може, вже час вам перестати танцювати довкола, Холте?
— Гаразд, — погодився він, — чом би й ні? Воно й правда, навіть найпростіші вальсові па мені тепер робити ой як боляче. Хай буде він проклятий, той Двайт Шеміно, до речі! До того ж мені не хотілося б забирати у вас весь ранок, тож рушимо далі вже скоренько. Мені вдалося знайти підтвердження того, що подібна «Тойота» з’являлася біля місць двох попередніх убивств — того періоду, що ми його називаємо «першим циклом Веде». Не зовсім така сама, іншого кольору. Але я також знайшов підтвердження того, що ваш чоловік мав іншу «Тойоту» цієї ж моделі колись, у сімдесятих.
— Це правда. Йому ця машина подобалася, тож і поміняв потім на таку ж саму.
— Йо, чоловіки до цього схильні. А повноприводні автомобілі особливо популярні в місцевостях, де сніжить по півроку. Але після вбивства пані Мур — і після того, як я з ним побалакав, — він пересів на «Сабурбен».
— Не відразу, — уточнила Дарсі з усмішкою. — Він ще їздив на тій своїй повноприводній «Тойоті» і в новому сторіччі.
— Я знаю. Він її поміняв у 2004 році, незадовго перед тим, як неподалік від Нешва 186 було вбито Ендрію Ханікат. Сіро- блакитний «Сабурбен»; рік випуску 2002-й. І «Сабурбен» приблизно того ж року випуску і точно такого ж кольору доволі часто з’являвся неподалік від дому місіс Ханікат упродовж мі-
а
сяця чи близько того, перед тим як її було вбито. Але тут Тії ка смішна річ, — він нахилився ближче, — я знайшов одного свідка, котрий сказав, що той «Сабурбен» мав вермонтські но мери, і ще одного — така собі старенька, маненька леді того типу, що сидять у себе в вітальні біля вікна від ранкової зорі до останнього світла та й дивляться, що відбувається на їхній вулиці, не маючи чогось іншого робити, — так от вона мені казала, що бачила номери штату Нью-Йорк.
— Боб мав номери штату Мейн, — сказала Дарсі. — Та ви й самі це добре знаєте.
— Звичайно, звичайно, але номери можуть бути й краденими, розумієте?
— А як щодо вбивства Шейверстонів, Холте? Чи бачили сіро- блакитний «Сабурбен» поблизу оселі Гелен Шейверстон?
— Я бачу, що ви слідкували за справою Беде трішечки уважніше за більшість решти людей. Трішечки уважніше, ніж ви прикидалися спочатку, це також.
— Так його бачили?
— Ні, — відповів Рамзі: — Правду кажучи, ні. Але сіро- блакитний «Сабурбен» бачили неподалік від того ручаю в Еймсбері, до якого було скинуто тіла. — Він знову усміхнувся, тоді як його холодні очі не переставили вивчати її. — Скинуті, немов якийсь мотлох.