Ярославна

І побили їх у понеділок страсний, місяця березня у двадцять і сьомий день. Побиті були іноплемінники, сила-силенна, на ріці Сальниці, і спас Бог людей своїх. Святополк же, і Володимир, і Давид Святославич прославили Бога, який дав їм побіду таку над поганими, і взяли вони здобичі багато і всякого багатства много – і скоту, і коней, і овець, і колодників багато захопили руками.

І запитали вони колодників, говорячи: «Як вас така сила і многеє множество не змогли противитися, а скоро ви побігли?» А ці відповіли, говорячи: «Як ми можемо битися з вами? Адже інші їздили уверху над вами при оружжі ясному і страшному, які помагали вам?»

То хіба се є не ангели, послані Богом помагати християнам?»

1125 рік: «Мстислав… на столі в Києві замість отця свого місяця травня у двадцятий день. І коли почули це вороги-половці про смерть Володимирову, то присунулися до городів Баруча і до Бронькняжа, сказавши: «Візьмемо торків їхніх». Та була про це вість Ярополку Володимировичу, і повелів він гнати руських людей у Баруч і в інші городи. Вороги ж, наскочивши, не досягли нічого, Бог звів на ніщо їхній намір, але довідавшись, що Ярополк у Переяславі, вони вернулися на Посулля пустошити.

Князь Ярополк, тим часом укріпившись, пішов услід за ними з Божою поміччю, не ждучи підмоги ні од брата одного, ні другого, – з самими тільки переяславцями він догнав їх біля Полкстіня. Половці, побачивши, що їх мало, вернулися назад і рушили, приготувавшись до бою, насупроти. І тоді благовірного князя корінь і благовірний пагін Ярополк, призвавши на поміч ім’я Боже і отця свого, з дружиною своєю дерзнув на них. І коли зітнулись оба полки, переможені були поганії силою чесного хреста і святим архангелом Михаїлом. Частину їх побили, а частина їх потопилася в ріках…»

Рік 1155: «…У тім році прийшли знову половці (по викуп) за мир і стали по город Дубницю і аж до верхів’я ріки Супою…» Не помирившись тоді, але й не побившись, половці втекли.

Зима 1159 – 60: «Тої ж зими… пішов Ізяслав на Смоленську волость… І там багато лиха накоїли половці, вони взяли більше десяти тисяч душ, а інших посікли…»

1161 рік: «…У тім же році прийшли половці многі до города Юр’єва. І взяли вони багато веж чорних клобуків (які були на службі в руських князів – В.Ч.) по річці Росі, і торчина Воїбора (Негечевича) убили… Чорні ж клобуки, зібравшись усі, поїхали вслід за ними і настигли їх на річці Росі. І багато вони побили їх, і здобич усю одібрали од них, і самих захопили більше п’ятисот. Захопили вони також і двох княжичів Сатмазовичів і інших княжичів…»

Рік 1164-й: «У тім же році Василько Ярополкович побив половців на річці Росі. Багато ж він їх руками захопив, і збагатилася дружина його оружжям і кіньми, а сам він багато викупу взяв за них…»

Зима 1166 – 67: «Тої ж зими ходили Ольговичі на половців, а зима тоді була вельми люта. І взяв Олег Святославич вежі Кози (Сотановича), і жону, і дітей, і золото, і срібло, а Ярослав Всеволодович Белукові вежі взяв. І, воздавши хвалу Богові й пречистій Матері його, вернулися вони до себе…»

1170: «Вложив Бог у серце Мстиславу Ізяславичу добру мисль про Руську землю, бо він їй хотів добра усім серцем. І скликав він братів своїх і став думати з ними, кажучи їм так:

«Браття! Поклопочіться про Руську землю і про свою отчизну і дідизну, бо ведуть погані християн кожного року у вежі свої, а з нами присягу приймаючи і завше переступаючи. І вже вони в нас і Грецький шлях однімають, і Соляний, і Залозний. Тому гоже було б нам, браття, поклавши надію на Божу поміч і на молитву святої Богородиці, добути путі отців своїх і дідів своїх і своєї честі…» І сказали брати всі: «Бог тобі, брате, поможи в сьому. А нам дай Бог за християн і за Руську землю голови свої зложити і до мучеників причисленими бути…»

…І взяли князі вежі їх по Угліріці, а другі – по ріці Снопороду, а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії ж (воїни ватажка ковуїв Бастія) – та багато інших гонилися вслід за ними навіть за ріку Оскол, б’ючи їх. І таку вони взяли здобичі силу, що ото всі вої руські збагатилися вдосталь і колодниками, і полоняниками, і дітьми їх, і челяддю, і скотом, і кіньми. Християн же, вибавивши з полону, вони пустили на свободу всіх… вернулись до себе з радістю великою, і були в домах своїх на самий Великдень…»

Рік 1169. Київський великий князь Гліб Юрійович вирушив навстріч половцям, яких «прийшло безліч, розділившись надвоє. Одні пішли до Переяслава і стали коло города Пісочна, а другі пішли по тій стороні Дніпра до Києва і стали біля города Корсуня. І прислали вони обоє послів до Гліба, говорячи: «Бог посадив тебе і князь Андрій на отчизні твоїй і на дідизні в Києві. Тому хочемо ми урядитись з тобою взаємно, і ми дамо тобі присягу, а ти нам, щоб ні нам не боятися вас, ні вас нам».

Князь Гліб Юрійович, справедливо вирішивши, що навіть поганий мир краще доброї війни – та й пора було з кочовиками помиритися, допоки ж шарпати одне одного, – пішов до них укладати (уладнювати) мирову. Доки з одним уладнував, інші половці тим часом «поїхали за Київ пустошити, і приїхали до Полонного, до церкви святої Богородиці Десятинної, і до города Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками, і коні, і скот, і овець погнали вони в Половці…» І це вони втнули, покіль інші їхні співплемінники забивали князеві баки про мир!

Добре, що русичі, погнавшись за підступними кочовиками, наздогнали їх і «бившись, одоліли їх: самих побили, а полон свій одібрали…»

Але тут наспіли інші кінні загони половців, напали на русичів. «І зустрілися стрільці з обох сторін, і була січа люта, і порубали вони й стягоносця нашого, і чілку стягову (китиця з кінського волосу на знамені, бунчук) обірвали із стяга, і прийшли в замішання оба війська, б’ючись… І зібралися наші коло стяга, і вдарили на них, і стягоносця половецького порубали… Билися кріпко і, побачивши це, половці побігли, а наші вслід за ними погнали, тих рубаючи, тих хапаючи. І взяли їх руками півтори тисячі, а решту їх побили, а князь їхній Тоглій утік… А християни, вибавлені з тої неволі, вернулися до себе…»

Рік 1171: «…стали половці шкоду чинить по ріці Росі…»

1176: «Прийшли половці на Руську землю на русальній неділі. (У 1176 році русальна неділя припадала на 16–22 травня – В.Ч.). Оскільки Роман Ростиславич сидів у Києві, то він послав проти них брата свого Рюрика і двох синів своїх Ярополка й Мстислава. Половці тим часом узяли шість городів берендицьких (які були на службі в руських князів – В.Ч.) і пішли до города Ростовця… І настигли вони половців коло Ростовця. Але половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець.

А се Бог напустив кару на нас, оцих поганих, та не яко милуючи їх, але нас караючи, навертаючи нас до покаяння, щоби удержалися ми од лихих діл. І тому карає він нас нашестям поганих. Се бо є бич його, щоби ми, смирившись, схаменулися од злої путі…» (Літописець тут має на увазі княжі міжусобиці і чвари, коли один руський князь ішов війною на іншого, а половці цим і користалися – В.Ч.).

1179. І знову ті ж самі слова: «Того року, місяця серпня, прийшли іноплемінники на Руську землю, безбожні ізмаїльтяни, окаянні агаряни, нечисті виплодки диявола, сатанинські норовом, на ім’я Кончак, призвідця лиха правовірним християнам, а особливо усім церквам, де ото ім’я Боже славиться, а цими поганими хулиться – се не кажу одним християнам, але й самому Богу вороги. Бо якщо хто любить ворогів Бога, то самі вони що приймуть од Бога?

Сей же богопротивний Кончак із однодумцями своїми, приїхавши до Переяславля за гріхи наші, багато зла вчинив християнам – тих вони забрали в полон, а інших побили, а найбільше побили дітей.