Страница 32 из 117
Богун говорив, тим часом розмірковуючи: «Як я зможу вийти тут на зустріч із своїм зв'язковим? Адже Бень все продумав, хвилини не матиму вільної. Треба куди-небудь вирушати, а там щось придумаю…» І, вже впевнений у своєму виграші, із задоволенням почув у відповідь:
– Маєте рацію. Увечері поїдемо звідси.
* * *
Лейтенант Коробов подивився на годинника і рушив до дверей кабінету. Що генерал Микитенко прийме цього відвідувача негайно, він не сумнівався. Але порядок є порядок. За хвилину ад'ютант вийшов з кабінету, не зачиняючи дверей, і сказав майорові:
– Прошу, на вас чекають!…
Генерал підвівся назустріч ставному офіцерові.
– Майор Прокоп'юк прибув за вашим наказом! – виструнчився офіцер перед Микитенком.
– Доповідайте! – коротко наказав генерал, потиснувши йому руку.
– Після першої зустрічі з Бенем капітан Чигрин ніяк не міг зв'язатися з капітаном Павелецьким – співробітником органів держбезпеки Польщі, який мав завдання тримати з ним зв'язок. Тому Богун поставив вимогу змінити квартиру, де йому нібито заважали діти. Провідник Заламай, з яким Чигрин бачився наступного дня, наказав змінити квартиру. В пошуках нової оселі побував в селі Білому, потім знову в Цепліці, потім у Собешуві. Звідти Чигрину вдалося написати Павелецькому коротенького листа, і той виїхав на місце зустрічі – на околиці Собешува, на останній зупинці трамвая, четвертої суботи місяця.
– Побачення відбулося? – спокійно запитав генерал.
– Так. Побачились, але не говорили, – розповідав Прокоп'юк. – За Богуном стежив сам Бень, і Сергій встиг сказати про це Вацлаву Павелецькому, коли проходив повз зупинку. Іще сказав, що зустріч переноситься на вівторок. Капітан залишився на зупинці.
– Не йшов за ними?
– Як одверто сказав Вацлав, дуже хотілося. Але побоявся, що Бень помітить його і це завадить Богунові.
– Правильно зробив, його спостереження не дало б нам нічого нового, а Чигрина могло наразити на небезпеку. Продовжуйте…
Генерал Микитенко слухав майора із задоволенням, радів, що операція йде успішно, й думав, як все-таки швидко ростуть люди: адже Прокоп'юк ще не так давно прийшов до Комітету безвусим комсомольцем, який мріяв про романтику чекістської праці, але не мав про неї ні найменшої уяви. А зараз перед генералом стояв мужній і зрілий розвідник, впевнений у своїх силах, розсудливий і відважний.
Чимало горя і прикростей пізнав у своєму житті Віталій Романович Микитенко, але довелося пережити і чимало радощів: не злічити ворогів, безславний кінець яких бачив цей літній чекіст! Але найбільшу радість Микитенку приносили саме такі хвилини, коли він на власні очі бачив зросле професійне вміння своїх учнів, їх змужніння і загартованість.
Генерал пишався і Прокоп'юком, і капітаном Чигрином, і полковником Василенком, всіма учасниками цієї величезної, дотепно задуманої, складної і небезпечної операції.
– Як виявилося, Бень на цей раз все ж перехитрив Богуна: наказ тієї ж суботи змінити квартиру, і вони знову переїхали до Цепліца.
– Далеко це від Собешува? – запитав генерал.
– Чотири кілометри. Але Богун, негайно виконавши наказ Беня, «забув» на попередній квартирі деякі свої речі. І виявив це тільки у понеділок ввечері. Отже, у вівторок він знову опинився у Собешуві, на цей раз без Беня, якому, мабуть, набридло вже стежити за своїм невгамовним гостем.
– Богун і Павелецький побачились? – знову запитав генерал.
– Так. Перевірили, чи немає за Богуном «хвоста», сіли в машину і спокійно поговорили. Капітан Павелецький передав докладні відомості про конспіративні квартири у Цепліці, Собешуві, Єлені Гурі.
– Що відомо про Заламая?
– Маємо докладний звіт про розмову з Чигрином, крім того, є адреса його квартири у Варшаві. Всі ці дані у полковника Василенка. Він просив вам сказати, що надсилає їх для комітету.
– Добре… А польських товаришів повідомили про все це?
– Так точно, товаришу генерал. Ми працюємо з органами державної безпеки Польщі в повному контакті: Наші друзі мають всю необхідну оперативну інформацію і зараз тримають під наглядом всі перелічені об'єкти.
– От і добре! – генерал задоволено хитнув головою.
Майор Прокоп'юк продовжив:
– Я ще не все розповів. Напередодні зустрічі Чигрина і капітана до Беня прийшли два кур'єри із Західної Німеччини від зверхника, яким треба йти на Україну. Богун у присутності Беня проінструктував їх, як краще перейти кордон, як зв'язатися з Утяєм. Підуть сьогодні вночі через заставу капітана Черепанова.
– Перехід підготовлено?
– Сьогодні вранці, коли я вилітав із Львова, полковник Василенко сам мав їхати на заставу.
– Перевірю. – Генерал щось записавши у блокноті і знову запитав: – Надовго ці кур'єри до нас?
– Богун казав, що туди й назад, несуть пошту для Утяя.
– Так – Генерал замислився. – Потрібно, щоб вони якнайскоріше повернулися до Беня із розповіддю про зустріч з Утяєм. Це допоможе Богунові, і Бень більше йому довірятиме. Передайте полковнику Василенку мій наказ для Утяя – негайно відправити кур'єрів назад через кордон!
– Навряд чи я встигну побачитись з полковником, товаришу генерал. – Прокоп'юк навіть підвівся з місця, немов підкреслював, як він поспішає. – Справа в тому, що Богун дістав наказ від Заламая готуватися до переходу через кордон далі, на захід. Вчора він з Бенем мав переїхати до Щеціна, вже має паспорт на ім'я Стаха Ковальського. Павелецький і Богун домовилися післязавтра увечері зустрітися біля кінотеатру, і Сергій докладає тепер всіх зусиль, щоб відтягти свій перехід через кордон, чекає ваших вказівок щодо моїх подальших дій.
– Значить, вам треба поспішати до Варшави?
– Так точно! Післязавтра о сьомій вечора капітан Павелецький має бачити Чигрина. Якщо, звичайно, вдасться… Адже зараз з ним Бень.
– Все ясно! – Генерал підвівся, пройшовся по килиму до дверей. – Передайте Богуну, що ми всі тут задоволені ходом операції і його роботою. Отже, завдання своє він виконав з честю і міг би повертатися додому. Але…
Микитенко спохмурнів і, склавши руки за спиною, замислено зупинився біля-вікна.
– Але сталося непередбачене: загинув зв'язковий тепер уже капітана держбезпеки Ірини Кабардіної. Тамтешня преса під рубрикою «Пригоди» присвячує цій трагедії кілька рядків. Чи це й справді трагічний випадок, чи зв'язкового викрили і знищили, ми не знаємо. Не знає про це, звичайно, і Кабардіна. Вона буде дошукуватись і може наразитись на небезпеку. Найближче до неї зараз в оунівському проводі капітан Чигрин. Та і його особисті якості дають підстави думати про доручення йому цих обов'язків. Ви казали, він одержав наказ Заламая виїжджати в Мюнхен до зверхника? Отже, можливий вихід на якийсь зв'язок із Рочестером і школою. Тож передайте йому новий наказ: увійти в довір'я до зверхника, зробити все можливе для проникнення на навчання в школу Рочестера і зв'язатися з капітаном Кабардіною.
Микитенко знову пішов до дверей, розмірковуючи вголос.
– Та є тут один нюанс: якщо зв'язковий загинув не випадково, значить, Кабардіна може бути під наглядом. І ця обставина вдвічі ускладнює завдання Чигрина. Ірина Олександрівна не знає Богуна особисто, ніколи його не бачила. Для неї він просто один з бойовиків-оунівців, учень школи. А це дасть змогу Чигрину спокійно вгледітися, зважити всі «за» і «проти», дошукатися справжньої причини загибелі зв'язкового Кабардіної Мальцева – Вільямса і тільки після цього вийти з нею на зв'язок і передати мій наказ повертатися додому. З неї вистачить, своє завдання вона давно вже блискуче виконала. Все зрозуміли?
– Так точно, товаришу генерал! – клацнув закаблуками майор Прокоп'юк. – Передам все, як сказали.
– І ще, – зупинив його Микитенко, – передайте Сергієві, що його Сашко виборов перше місце на районній математичній олімпіаді. Квартиру відремонтували, а дружина добре відпочила в Криму. Вона і діти передають йому низький уклін і міцно цілують – вчора я особисто розмовляв з Галиною Петрівною. Ще раз бажаємо успіху, чекаємо з перемогою…