Страница 82 из 85
Прокурор. Що конкретно стурбувало Бадюка?
Рененкампф. Точно не знаю, але здогадуюся, що Вукалович, готуючи вбивство Ганни Щербак, використав придбаний в аптеці ефір як снотворний засіб. Залишки ефіру, очевидно, пішли для підпалу.
Прокурор. Чому ви так думаєте?
Рененкампф. Ефір, у кількості двох літрів, приніс до мене на квартиру Палій за день до вбивства Ганни Щербак. А ввечері 21 червня, напередодні вбивства, цей ефір забрав Вукалович.
Прокурор. Підсудний Вукалович, ви використали ефір для того, щоб приспати Ганну Щербак і підпалити будинок?
Вукалович. Я вже казав, що не вбивав Щербак.
Прокурор. Підсудний Палій, за чиєю вказівкою ви купили в четвертій аптеці ефір?
Палій. За вказівкою Вукаловича.
Прокурор. Підсудна Рененкампф, під час обшуку у вас на квартирі було знайдено непристойні фотографії, серед яких було кілька фото Ганни Щербак. Ви фотографували її з метою завести в оману слідство?
Рененкампф. Спочатку мета була інша. У фототеці, яку ми знайшли в тайнику, не було відповідного знімка Ганни Щербак. А Бадюк хотів мати матеріали, які компрометували б Ганну Щербак.
Прокурор. Після того як такий матеріал було сфабриковано, Бадюк все-таки наказав убити Ганну Щербак?
Рененкампф. Не знаю, але гадаю, що Бадюк усумнився в її покірності. До того ж мені відомо, що він обрав її квартиру для побачення з якимось приїжджим іноземцем. Цю людину за вказівкою Бадюка зустрів у аеропорту Павло Чухно і одвіз на квартиру до Ганни Щербак.
Прокурор. Ви гадаєте, Щербак убили тому, що вона була свідком цієї зустрічі?
Рененкампф. Її вбили, бо вона знала, хто такий Бадюк. З молодих про це знав Павло Чухно. Його теж убили.
Бадюк (репліка з місця). Я протестую! Ви допитуєте психічно неповноцінну жінку!
Головуючий. Підсудний Бадюк, утримайтеся від реплік. Вашу заяву про божевілля підсудної Рененкампф заперечує психіатрична експертиза.
Адвокат Пославський. У мене запитання до мого підзахисного. Розкажіть, Бадюк, що сталося 30 грудня 1943 року в так званому Мисливському замку?
Бадюк. В цей день частини Червоної Армії після навального просування вийшли до північно-східної околиці Сосновського і зав’язали бій з великими з’єднаннями гітлерівців. Удар радянських військ був несподіваний. В місті почалася паніка. Полковник Улінгер, який щойно повернувся з Берліна, попросив мене виїхати з ним на учбово-випробну базу абвер-частини, розташовану в Мисливському замку, щоб вивезти звідти деякі документи, а також цінності, які там зберігалися. Коли ми приїхали в замок, там уже господарювали есесівці. Керівника Русанівської учбово-випробної бази майора фон Бюлова ніде не було. В його кабінеті ми знайшли порожній сейф і попіл од спалених паперів. Полковник Улінгер нервував. Незадовго перед тим він признався мені, що підозрює фон Бюлова у зв’язках з американською розвідкою. Улінгера непокоїли головним чином фотодосьє особливої агентури, а також цілість так званих «синельниківських» брильянтів, які були у фон Бюлова. Його помічник сказав нам, що бачив майора з двома дівчатами з обслуговуючого персоналу у східній прибудові. Я добре знав замок. У східній прибудові був вхід до величезних підвальних приміщень, що являли собою справжній лабіринт. Ми не одразу знайшли там майора. Потім почули пістолетні постріли і жіночий крик. Фон Бюлова застали на місці злочину – він ще не встиг сховати пістолет. Біля його ніг лежали закривавлені дівчата. Їхні плаття, так само як і мундир майора, були в землі й пилюці. Фон Бюлов пробував чинити опір, але я обеззброїв його. На запитання, де фотодосьє і брильянти, фон Бюлов не відповів. Тоді Улінгер велів арештувати його, а сам заходився шукати тайник. Він не сумнівався, що майор сховав брильянти і негативи в підвалі. Та в цю мить прибіг абверівець і сказав, що російські танки прорвалися до Русанівки. Тікаючи з підвалу, я помітив, що одна дівчина ще жива. Я вирішив врятувати її. Мені пощастило винести її у двір, але там на мене накинулися два есесівці – їм було наказано розстріляти всіх дівчат з обслуговуючого персоналу. Одного есесівця я застрелив, а другого поранив. Потім знайшов підводу, поклав на неї дівчину і виїхав із садиби через господарчий двір. За годину я був уже в розташуванні танкової частини Червоної Армії, яка вела бій за Русанівку, і здав дівчину в медсанбат. Це була Ганна Щербак.
Адвокат Пославський. Рятуючи Ганну Щербак, ви вбили двох есесівських катів?
Бадюк. Одного вбив, другого – поранив.
Адвокат Пославський. А той другий, поранений, стріляв по вас?
Бадюк. Стріляв. Коли я виїжджав із садиби, по мені стріляли э кулемета.
Адвокат Пославський. Отже, рятуючи Ганну Щербак, ви ризикували власним життям?
Бадюк. Так. Мені було дуже шкода дівчини, і я не думав про себе.
Прокурор. Можна припустити, що Ганна Щербак допомагала майорові фон Бюлову сховати фототеку і брильянти?
Бадюк. Можливо.
Прокурор. Підсудний Вукалович, до вас запитання. З якою метою восени 1967 року ви розшукували Ганну Щербак?
Вукалович. Вона знала, де сховано брильянти і фототеку. Без неї ми б не знайшли тайника.
Прокурор. За чиєю вказівкою ви шукали Ганну Щербак?
Вукалович. За вказівкою Бадюка.
Прокурор. Що вам казав Бадюк після того, як вона допомогла знайти тайник?
Вукалович. Що Щербак треба знищити. Але я не вбивав її. Це вробив Павло Чухно.
Прокурор. Прошу суд повернутися до цього питання після виступу експертів.
Головуючий. Суд ще повернеться до цього питання.
Прокурор. У мене запитання до підсудного Бадюка. Коли і від кого ви вперше дізналися про існування так званих «синельниківських» брильянтів?
Бадюк. Про них мені розповіла підсудна Рененкампф у серпні 1943 року.
Прокурор. Це був секрет?
Бадюк. Так.
Прокурор. І за цю інформацію ви допомогли тоді Рененкампф утекти?
Бадюк. Я допоміг їй, бо добре ставився до неї.
Рененкампф (репліка з місця). За 20 тисяч марок ти добре поставився до мене.
Бадюк. Не вірте їй! Це неправда.
Головуючий. Чому ми повинні вірити вам, а не їй?
Бадюк. На попередньому слідстві і в судовому засіданні я чистосердечно зізнався у всьому, що зробив.
Головуючий. Ви зізналися тільки в тому, чого вже не можна було заперечувати.
Бадюк. У чому винен, у тому винен. Був агентом абверу, але займався тільки нелегальними валютними операціями. Більш нічого взяти на себе не можу. До вбивства Ганни Щербак і Павла Чухна, а також до смерті Савицького-Бородатого я непричетний. Рішуче відкидаю звинувачення, що виказав керівний склад сосновського підпілля і видав гітлерівцям план спільних дій підпільників і партизанів у грудні 1942 року. Як я міг виказати те, про що сам не знав?
Прокурор. У мене запитання до свідка Нетреби. Свідок Нетреба, ви розповіли суду, що в 1942 році неодноразово бували як зв’язковий партизанів на явочній квартирі по вулиці Московській, двадцять вісім. Ви добре знали господаря цієї квартири?
Нетреба. Я добре знав Ярощука і його дружину, яка померла восени 1942 року.
Прокурор. Чи зустрічали ви в Ярощуків підсудного Бадюка.
Нетреба. Кілька разів я зустрічав його там.
Прокурор. У яких стосунках він був з Ярощуком?
Нетреба. В дуже близьких. Він колись дружив з їхнім сином, якого вбили городенківські куркулі. Дружина Ярощука називала Бадюка сином. Він приходив до них, допомагав продуктами, грошима; траплялося, що лишався й на ніч.
Прокурор. Де ви були 25 вересня 1942 року, коли на квартирі Ярощуків відбувалася конспіративна нарада керівників підпілля і командування партизанського загону?
Нетреба. Я і ще кілька партизанів та підпільників охороняли будинок.
Прокурор. Бадюк був серед тих, хто охороняв?
Нетреба. Він був начальником охорони.
Прокурор. У чому полягали його обов’язки як начальника охорони?
Нетреба. Він кілька разів обходив пости, але в основному сидів на кухні, грівся. Було дуже холодно, а нарада тривала довго.