Страница 75 из 85
– Це дуже цікаво, Василю Тимофійовичу, – жваво відгукнувся Винник.
Лежнєв кивнув і знову заходив по кімнаті.
– Я вже сказав, що Оскар Фріснер став співробітником СД. Він працював у відділі зв’язку з промислово-фінансовими колами. Часто бував за кордоном. Ім’я Фріснера-старшого відкривало перед ним навіть ті двері, в які не всі есесівські верховоди могли постукати. Поки що ніяких подвигів, ніяких завдань по викраденню секретних матеріалів. Тільки група зв’язку з якимись ділками. От якби він проліз у німецький генеральний штаб чи військову розвідку! Правда ж?
– Не зовсім, – усміхнувся Винник.
Наталя промовчала.
– Оскар Фріснер проник туди, куди не мали доступу навіть деякі вищі гітлерівські вельможі… Іноді кажуть, що, мовляв, злочини гітлерівців наперед визначили саме єство фашизму. Це правильно тільки наполовину. Фашизм не можна виводити із самого себе. Хоч якими зловісними були СС і гестапо, Гітлер та його поплічники, не можна забувати й тих, хто стояв за їхньою спиною, хто породив їх, хто безпосередньо чи посередньо керував їхніми злочинними авантюрами. Я маю на увазі німецький і міжнародний монополістичний капітал.
– Це вже з політекономії, – сказала Наталя.
– Ні, це пояснення тієї важкої і небезпечної місії, яку було покладено на вашого батька, – відказав Лежнєв. – Оскар Фріснер часто бував на нарадах, де банківські і промислові верховоди говорили те, що потім військові підхоплювали і конкретизували на оперативних картах із грифом: «Цілком таємно. Зберігати нарівні з кодами». Йому не треба було фотографувати креслення, відмикати сейфи, підслуховувати телефонні розмови – досить було мати гарну пам’ять і аналітичний розум. І те й друге в Оскара було.
На початку сорок третього року він перейшов працювати в так званий економічний відділ СД, який займався економічним шпигунством за кордоном, виготовляв фальшиві гроші і продовольчі картки. Цікаво, що саме цей відділ, починаючи з сорок четвертого року, переправляв в іноземні банки награбовані на окупованих територіях цінності – золото, валюту. Передбачаючи воєнний і політичний крах «тисячолітнього рейху», ватажки СС резервували капітал для майбутніх авантюр. Однак підкреслюю, такими операціями економічний відділ СД почав займатися тільки в сорок четвертому році. Доти Гіммлер і його підручні все ще розраховували на перемогу. Керівники німецької військової розвідки стали далекоглядними вже після розгрому угруповання фон Паулюса під Сталінградом. Вони почали вживати заходів, аби створити секретні фонди в банках нейтральних країн. Робили все таємно від СС і Рейхсбанку. І документ, який ми читали, підписав Гіммлер та Шахт не випадково… Сподіваюся, тут усе зрозуміло?
– Все, – підтвердила Наталя.
– Я чув про економічний відділ СД, – мовив Винник. – Але щоб абверівці робили те саме – не знав.
– Після війни на Заході вийшло немало книжок, які виправдують німецьку військову розвідку, – усміхнувся Лежнєв, – а її шефа – адмірала Канаріса – показують мало не противником гітлеризму. Мета ясна – реабілітувати німецьку вояччину, звалити відповідальність за вчинені злочини на СС. Вони, мовляв, були погані, а ми – хороші. Пісня не нова. Коли я чую її, то завжди пригадую людей на мурашниках, бандитів Вукаловича, офіцерський санаторій у Русанівці й безліч злочинів абверівців.
Та повернімося до Оскара Фріснера. Весною сорок третього року фашисти почали готуватися до великого наступу на Східному фронті – Гітлер вважав його «останнім і вирішальним», – і тоді Москва доручила Фріснерові взнати дату початку цього наступу. Як це йому пощастило – не знаю, але такі дані він роздобув. За цими даними, німецький наступ мав розпочатися п’ятнадцятого червня…
– Але ж він почався п’ятого липня, – сказав Винник.
– Правильно, – кивнув Лежнєв, – він почався п’ятого липня.
– Виходить, у Фріснера були неточні дані, – сказала Наталя. Вона назвала батька на прізвище і збентежилась.
– Дані у Фріснера були точні, – усміхнувся Лежнєв. – Річ у тому, що спочатку Гітлер призначив наступ на п’ятнадцяте. Такий наказ у пакетах з написом «Розкрити після одержання особливої вказівки» розіслали командуючим арміями. Та буквально за кілька днів до наміченого строку Гітлер вирішив одкласти наступ. Оскар дізнався про це. Уявляєте його стан? Виходило, що він передав командуванню Червоної Армії неправильну інформацію. А тут іще й інше лихо – йото зв’язкового мобілізували на якісь роботи, і він поїхав з Берліна. Тоді Оскар прийняв дуже сміливе, можна сказати навіть одчайдушне, рішення. Маючи як співробітник економічного відділу СД в своєму розпорядженні деякі дані про реквізиції, що їх проводили абверівці, він іде до групенфюрера Мюллера – шефа імперського гестапо – і малює перед ним картину, побудовану виключно на здогадах. Мовляв, абверівці, користуючися з відсутності контролю з боку поліції безпеки, у прифронтових районах забирають у біженців з Кубані та Північного Кавказу – усяких там поліцаїв, старост, бургомістрів, комерсантів – золото, цінності, валюту і все це утаюють од Рейхсбанку. Хоча докази у Фріснера були слабенькі, він зумів переконати Мюллера і наступного дня вилетів до Харкова як особливо уповноважений штабу рейхсфюрера СС з відповідним мандатом за підписами Гіммлера і Кейтеля. Перед вильотом він зустрівся з одним із керівників німецького підпілля і, не вдаючись у подробиці, попросив у нього допомоги. Йому назвали пароль і прізвище льотчика-комуніста, котрий служив в ескадрі при групі армій «Південь». Прибувши до Харкова, Фріснер упевнився, що його здогади відносно махінацій абверівців небезпідставні. Більше того, він зустрів майора фон Бюлова з військової розвідки, з яким учився в Берлінському університеті і який, за даними, що були у Фріснера, виконував особливі доручення генерала Остера, заступника Канаріса. Але Фріснерові тоді було не до абверівців – він шукав зв’язків з нашими. Тим більше, що в штабі групи армій «Південь» йому пощастило роздобути додаткові дані про план німецького наступу. Та зв’язатися з командуванням Червоної Армії через лінію фронту Оскар не міг. Тоді він викликав до себе льотчика, якого йому назвали в Берліні, і разом з ним розробив план перельоту через лінію фронту. Цей план вони успішно реалізували: в повітрі знешкодили штурмана і стрільця-радиста, а потім, скориставшись із кепської погоди і обмеженої видимості, дали сигнал біди. Насправді ж літак благополучно приземлився на нашому аеродромі.
Ввечері того ж дня Оскар був у Москві. На жаль, йому не всі повірили. Дехто навіть звинуватив його в навмисній дезінформації. Та керівники повірили Оскарові. Добуті ним дані було взято до уваги, і потім вони цілком підтвердилися. А самого Оскара з рейдовою групою послали до Русанівських лісів.
Федора Максимовича Собченка зацікавили фінансові операції абверівців, про які йому розповів Фріснер. Маючи й інші дані, він дійшов висновку, що абверівці потай пересилають у банки нейтральних країн награбовані в Союзі цінності і що одним із пунктів цієї пересилки є Сосновське. Але ще одна обставина вплинула на рішення Собченка – Оскар був родом з Русанівського району.
– А в Сосновське справді привозили награбовані цінності?
– Справді, – кивнув Лежнєв. – Їх потай привозили сюди, а потім через підставних осіб переправляли в банки нейтральних країн. Своєму тимчасовому «процвітанню» в роки окупації Сосновське завдячувало не пропагандистським заходам Геббельса і, звичайно ж, не «адміністративно-окупаційному експериментові», яким скрізь хвалився полковник Улінгер, а валютним махінаціям того ж таки Улінгера. Командира абвер-частини 115 не задовольняла роль начальника пересильного пункту – його зусиллями сосновський чорний ринок за короткий період здобув славу далеко за межами гебітскомісаріату. Федір Максимович Собченко, який побував тут на початку серпня сорок третього року, признався, що масштаб махінацій полковника Улінгера набагато перевершив усі його сподівання.
– А може бути, що Улінгер використовував «Привида» для цієї мети? – спитала Наталя.