Відчай

Мій Саня тут, Ісаєв обірвав себе; зараз треба зробити все, щоб мені його показали. Я мушу побачити його… І зажадати його справу… Інакше я піду під кулю, але не поворухну пальцем, щоб допомогти їм вийти із «скрутного становища» зі Швецією…

…Іванов цього разу підвівся з-за столу, вийшов йому назустріч, мовчки потиснув руку, кивнув на довгий стіл засідань, де стояв скромний обід (бульйон з яйцем, котлети з шматочком солоного огірка і пюре), зняв свій потертий піджак і сказав:

— Як ви розумієте, я чув усю вашу розмову з Гавриліною… Я не схильний до сентиментів, але мене вхопило за серце, признаюсь… Ви ж наполягали на побаченні, не я…

— Сподіваюсь, ви дозволите нам побачитися ще раз?

— Пізніше.

— Це залежить від тих умов, які ви маєте намір мені поставити?

— Ні. Їжте, а то прохолоне…

Їв Аркадій Аркадійович зосереджено, дуже швидко, зате каву пив смакуючи, маленькими ковточками, ледь відставивши мізинець; закінчивши, натиснув кнопку під столом; увійшов статечний чоловік, забрав піднос, якось артистично придержавши двері ліктем лівої руки так, що вони не стукнули, а м'яко причинились.

Аркадій Аркадійович підвівся з-за столу, походив по кабінету, потім спинився навпроти Ісаєва й суворо спитав:

— Тепер, мабуть, ви захочете дізнатися все про сина?

— Так.

— Ви не вірите, що він пропав безвісти?

— Не вірю.

— Правильно робите… СМЕРШ схопив його в Пльзені, коли там ще стояли американці… Він запевняв, що кинувся шукати вас… Начебто йому сказав полковник військової розвідки Берг, що вас заарештували в середині квітня, а потім, як і всіх ув'язнених, транспортували в район «Альпійського редуту»… Звідки Берг з військової розвідки міг дізнатися про ваш арешт? Ви вірите у це?

— Вірю. Берг був не прямо, а побічно зв'язаний з учасниками змови проти фюрера… Я ж повідомляв… Його могли зламати на цьому, завербувавши в гестапо… А Мюллер активно працював зі мною до двадцять восьмого квітня… Він міг вичислити Саню, хлопчик був йому вигідний, вони вміють… уміли ламати батьків і матерів, приставляючи пістолет до скроні дитини…

— Ви згодились би працювати на Мюллера, якби скоїлося таке?

— Не знаю, — відповів Ісаєв, і подумав, що він погано відповів, знову відкрився, прокол. — Мабуть — ні… Я просто збожеволів би… Думаю, якщо у вас є діти, з вами сталося б подібне…

— Я покажу вам справу сина…

— Цього мало. Я хочу мати з ним побачення.

— Я ж сказав: матимете. Після закінчення роботи…

— Я почну працювати лише після того, як ви звільните мою дру… Олександру Гавриліну й сина…

— Ви з Лозовським зустрічались?

— Хто це? Знайоме прізвище…

— Соломон Лозовський, голова Профінтерну…

— У сімнадцятому зустрічався… І в двадцять першому також, на конгресі…

— Як думаєте, генсек Профінтерну Лозовський — він тепер депутат Верховної Ради, заступник товариша Вячеслава Михайловича Молотова — пам'ятає вас?

— Навряд…

— А вашого батька?

— Мабуть, пам'ятає…

Аркадій Аркадійович знову заходив по своєму величезному кабінету, потім узяв зі столу купку паперу, самописку (дуже дорога, зразу зауважив Ісаєв, «монблан» із золотим пером і трьома золотими обідками, мільйонерський рівень) і поклав перед Ісаєвим.

— Пишіть, — сказав він. — Депутату Верховної Ради СРСР Лозовському С. А.

— Я не вмію писати під диктовку… Який смисл листа?

— Ви звертаєтесь до представника вищого органу влади країни з проханням про помилування Гавриліної і вашого сина…

— Як хто я звертаюсь до Лозовського?

— Підписуйтесь Штірліцем… Цей псевдонім, думаю, був відомий вищому керівництву наркомату, тьху, міністерства закордонних справ…

— «Ув'язнений Штірліц»? — спитав Ісаєв. — Чи «штандартенфюрер»?

Іванов розсміявся:

— Я сам поїду з цією заявою до Соломона Абрамовича… І покажу вам його візу — хоч би якою вона була… Другий лист напишете товаришу Кузнецову Олексію Олександровичу, секретареві ЦК ВКП(б), він тепер курирує органи, попросите його перевести вас на дачу в зв'язку з початком операції по шведу…

— Другого листа я напишу після того, як ви покажете мені резолюцію Лозовського.

— Добре, не пишіть про шведа, — досадливо поморщився Аркадій Аркадійович. — Поремствуйте на несправедливість щодо вас і попросіть, згадавши про роботу проти Карла Вольфа у Швейцарії, перевести на дачу… Напишіть, що йде завершальний етап перевірки, ви впевнені, що вас реабілітують, здають нерви, одиночка — не курорт… З цим листом поїде заступник товариша Абакумова. Можливо, всі майбутні зустрічі з Олександрою Гавриліною і побачення з сином ми проведемо на дачі… Я нічого не обіцяю, я так думаю, не тіште себе надією…

Ці його слова й змусили Ісаєва взяти перо й аркуш паперу…

…Сховавши заяви, Аркадій Аркадійович відійшов до свого столу, зняв телефонну трубку й коротко кинув:

— Введіть.

…Привели штурмбанфюрера Ріббе. Очі його були так само зовсім порожні, обличчя попелясте, прозоре, з дуже великими вухами; Ісаєву навіть здалося, що набряклі мочки трясуться від кожного кроку.

Рат, що супроводжував Ріббе, посміхнувся Ісаєву, як доброму знайомому.

— Спитайте його, — сказав Аркадій Аркадійович Рату, — що він може посвідчити про діяльність Валленберга у Будапешті…

— У кінці листопада сорок четвертого року, — почав рапортувати Ріббе, — Ейхман доручив мені провести зустріч з Валленбергом на конспіративній квартирі й обговорити форми зв'язку в Стокгольмі, якщо станеться трагедія і рейх упаде. Спочатку я заперечував Ейхману, що не можна говорити такі слова, але Ейхман запевнив мене, що фразу погоджено з групенфюрером Мюллером, певна форма перевірки агента… Нам треба, пояснив Ейхман, перевірити реакцію Валленберга, і це я доручаю вам… На конспіративній зустрічі Валленберг сказав, що він гарантує безпеку нашим людям… Переправить їх у Латинську Америку, якщо ми виконаємо його прохання і звільнимо тих євреїв, список яких він передав раніше «його другу» Ейхману… Ось у загальних рисах та єдина зустріч, яку я мав з Валленбергом…

— Ви бачили його вербувальне зобов'язання працювати на РСХА? — спитав Аркадій Аркадійович.

Рат переклав, Ісаєв відзначив про себе, що він припустився помилки, дрібної, звичайно, але все-таки вона тлумачиться двояко: замість «зобов'язання» сказав «обіцяння»; в розвідці не «обіцяють», а «працюють».

— Ні, — відповів Ріббе, — всі ці документи Ейхман зберігав у своєму сейфі…

— Яким чином Ейхман зник? — спитав Аркадій Аркадійович.

— Говорили, що він пробрався у Фленсбург, а звідти — в Данію…

— Ви хочете сказати, що він намагався потрапити до Швеції?

— Безперечно. Всі інші партійні това… колеги, — швидко й злякано виправився Ріббе, — рвуться на південь, до швейцарського кордону, щоб податися по лінії ОДЕССи[2] до Італії, а звідти — до Іспанії…

Аркадій Аркадійович несподівано обернувся до Ісаєва й швидко спитав жахливою німецькою:

— Штірліц, це правда?

— Так, — відповів Максим Максимович і зразу пошкодував, треба було просто кивнути; його вже, хоч у самій мализні, в єдиному слові «так», втягнули в комбінацію…

— Вас вивозили через Італію, Штірліц? — все ще калічачи німецьку, уточнив Аркадій Аркадійович.

Ісаєв вагавсь якусь мить, потім відповів по-російськи:

— Так, товаришу генерал…

Ріббе ніяк не відреагував на те, що він заговорив російською, був відсутній; Іванов і Рат багатозначно перезирнулись, і, хоч це було лише одну мить, Ісаєв точно засік вираз їхніх гострих, напружених очей.

— Спасибі, Ріббе, — лагідно мовив Аркадій Аркадійович. — Можете сьогодні відпочивати, завтра вам збільшать прогулянку до години…

Рат ледь торкнув Ріббе, той, як автомат, обернувся й попрямував до дверей, виструнчившись, мов ішов на параді…

— Ну як? — спитав Іванов. — Ви йому повірили? Чи бреше?

2

ODESSA (нім. "Organisation der ehemaligen SS-Angehörigen", "Організація колишніх членів СС") — секретна організація нацистів, яка переправляла відповідальних співробітників партвї і СС в Іспанію і Латинську Америку після краху рейху.