Страница 68 из 69
Біля стовпа Гавриков на секунду затримався, провів губною помадою риску і зразу ж почув за спиною скрипучий голос:
— Ану, зітри!
Він обернувся. Біля нього стояв старий чоловік у брилі; він тримав сітку, батько таку називав «авоською».
— Зітри фарбу, кажу тобі, — повторив старий і поліз у кишеню. А в цей час у маленькій рації, схованій у кишені Гаврикова, зашерхотів далекий голос:
— «Перший», негайно відганяйте «Волгу», з хазяйства у вашому напрямку йде машина.
«Хазяйство» — посольство. За неписаними законами розвідки агент не має права бачити того, хто йде знімати пароль; якщо побачились — сигнал тривоги, зустріч відміняється, хай їй грець оцій зустрічі, якої так чекають усі!
— «Перший», ви чуєте мене, відповідайте негайно!
Старий тим часом витяг з кишені свисток — переливчаста трель пролунала на вулиці. Цікаві, особливо ті, хто юрмився біля бочки з квасом, обернулись.
— Діду, рідненький, я вимір роблю, — чомусь пошепки сказав Гавриков.
— Я тобі покажу вимір! — вигукнув старий і вчепився в піджак Гаврикова кістлявими пальцями.
— «Перший», «перший», машина вийшла на Університетський, вас ідуть знімати. Негайно від'їжджайте!
— Батьку, — сказав Гавриков, — я вимір роблю для топографів, он машина моя стоїть, я мотор навіть не вимкнув…
— Приватна машина! — крикнув старий. — Знаю я вас! Вимірів хазяї приватних машин не роблять!
— Інженера нашого машина, не моя, батьку. Ходімо, я тільки мотор вимкну!
— Ні, ти спершу фарбу із стовпа зітри, а потім будеш мотор вимикати!
… Старий Гуськов прокинувся сьогодні в поганому настрої: вчора до пізнього вечора сидів у раді ветеранів, затверджували плани, пересварилися всі до хрипоти. Шубін плів якусь нісенітницю про активізацію роботи серед підлітків, не хотів, негідник, затвердити обрання голови секції культроботи, береже для Утіна, а той не вилазить з лікарні, два інфаркти переніс, а все-таки тремтить керувати культурою, хоч він її толком ніколи й не розумів, у громадському ж харчуванні працював, однак пнеться до керівництва, аби тільки давати вказівки художникові Веньці. Тому зараз старий Гуськов тримався войовничо і поступатись не мав наміру: «Головне — лінія, — казав він. — Якщо послаблення давати і до пуття діло не доводити, потім молодь не захомутаєш, стали тепер усі, розумієш, дуже сміливі».
— «Перший», «перший», ми не розуміємо, що відбувається, «перший»!
— Їдьмо в міліцію, діду! — сказав Гавриков і потяг за собою старого. — Їдьмо в міліцію, хай там розберуться!
— У міліцію — я згоден, — відповів старий, — тільки не жени.
Гавриков посадив старого в машину, кинувся до керма, врубав швидкість, перетнув осьову лінію, бо у вухах бринів обурений голос офіцера з групи Коновалова, в'їхав під «цеглину» на подвір'я, звернув за ріг, вискочив з машини, перегнувся навпіл — виблював.
— П'яний за кермом! — тріумфуючи, галасував тим часом старий і сюрчав у свій свисток. — Міліція! П'яний за кермом!
Міліціонер був поряд. Він підбіг до Гаврикова, взяв його за руку, обернувся до старого:
— Спасибі тобі, Гуськов, якого нелюда затримав, га?!
Машина віце-консула американського посольства проїхала мимо стовпа із знаком «Діти», збавивши швидкість, — пароль знято.
— Спостереження далі не ведіть, — сказав Константинов. — Нехай їздить, де хоче, ми будемо чекати коло мосту.
О двадцять третій годині двадцять п'ять хвилин співробітника ЦРУ, який працював у посольстві з дипломатичним паспортом, затримали, коли той закладав тайника в башті мосту через Москву-ріку і привезли в приймальню КДБ на Кузнецький міст. У контейнері, який відкрили, крім ампул з отрутою, лежали інструкції й запитальники, останні, вирішальні, перед початком операції «Факел».
ШТРИХ ДО ВПК (III)
Майкл Велш зустрівся з послом для особливих доручень опівночі: до двадцять третьої проводив останню нараду, у зв'язку з початком операції «Факел»; розмова з людьми з Пентагону була нелегка.: Столик замовили в малайському ресторані, неподалік від } радянського посольства — Велш мав від цього якусь незвичайну, заспокійливу радість.
Посол чекав на нього, уткнувшись розплющеним боксерським носом у меню.
— Радий бачити вас, сер, — сказав Велш, — перепрошую, що нам довелося зустрітися опівночі, але раніше не зміг: мене заблокували — нашим спільним ділом.
Посол озирнувся, подивився на людей за сусідніми столиками.
«Конспіратор, — поморщився Велш, — боїться, що пас почують. Як би він, цікаво, реагував, коли б я сказав йому, що всі три сусідні столики з солідними леді й джентльменами заброньовано нами ж, а солідні леді служать у нашому секторі «страхування переговорів».
— Так от, сер, — вів далі Велш, — я вже підготував тексти виступів для трьох послів у Раді. Першим виступить посол Чілі, мені здається, що його ранима емоційність дасть добру наснагу засіданню Організації. Текст його промови я надішлю вам з моїм помічником післязавтра, напередодні початку операції…
— Не треба, сер. Я відчуватиму себе скованим надто великим знанням. Я люблю експромт.
— Добре підготований експромт — це заздалегідь вивчений спіч, — посміхнувся Велш. — А втім, як вам завгодно. Я, до речі, просив накрити нам справді-таки малайський стіл, ви любите їхню кухню?
— О! Ще б пак! Чудовий смаковий різнотик.
— Дуже радий, — Велш відкинувся на спинку стільця, спостерігаючи, як мовчазний офіціант розставляє маленькі тарілочки з дивовижними наїдками.
— На жаль, лікарі заборонили мені алкоголь, — зітхнув посол. — Кожна смуга нашого життя — після того, як тобі виповнилось сімдесят, — справедливо вважається «смугою втрат».
— У мене ця смуга почалась у сорок, — сказав Велш, — виразка шлунка… Так от, сер, після того, як виступить посол Чілі, другим ударом буде промова посла Ізраїлю. Ніяких емоцій, самі лише факти. Ми не повинні дозволити радянському блоку і третьому світові взяти ініціативу, атакуємо ми. Вслід за послом Ізраїлю промова делегата Парагваю: «Російська та кубинська агресія в Африці — загроза справі миру в усьому світі! Боягузлива позиція адміністрації Картера веде людство до ядерної катастрофи. Конче потрібно негайно створити всеафриканські збройні сили». Його підтримує представник Південно-Африканського Союзу, вимагає припинити кровопролиття в Нагонії, мотивуючи це тим, що іскри насильства вже залетіли на територію його країни: вія ознайомить делегатів та послів з фотоматеріалами і свідченнями біженців, які просять притулку. Після цього, мабуть, варто надати слово послам з радянського блоку, нехай вони вносять свої резолюції…
— А Європа? Яка буде реакція послів з Європи?
— Вас, мабуть, цікавить насамперед позиція Федеративної Республіки?
— Безперечно.
— За першими припущеннями, реакція Бонна буде негативна. Ми дещо зробимо, звичайно, але на це не слід покладатись. Головне, зволікати час, адже час лікує всі рани, сер… Я просив посла Чілі написати якомога більше, треба стомити делегатів, сер. За тим сценарієм, який підготували мої хлопці, ви маєте виступити тільки другого дня. Так, так, сер, саме так. За цей час Огано зробить дезинфекцію у своєму домі, його люди візьмуть — так ми сподіваємось — усі ключові пости, управління країною буде в їхніх руках. Вірні нам режими внесуть резолюцію, в якій буде засуджено роль СІЛА в Нагонії, але тон його виступу буде стриманий. А вже після нього, як нам здається, слід виступити вам.
— Що ж, по-моєму, план хороший… Як поведеться Франція?
— Сер, я розумію, що вас непокоїть позиція Європи, але ми замислили всю комбінацію як шокову: спершу діло, наше діло, а потім домовимось. Ми приготували деякі викладки для вас…
— Спасибі. Я, одверто кажучи, боюся схем, але…
— І правильно робите. Ми приготували фактичні матеріали на підставі тих документів, які не потраплять ні в пресу, ні в прес-релізи…