Експансія-I

«Грегорі Спарк,

готель «Амбрассадор», Голлівуд, США

Дорогий Грегорі!

Твій лист страшенно мене засмутив, та й є чим. Економіка немислима поза історією, так що не дуже заздри моїй, як ти писав, «спокійній» професії. Двічі прочитавши твоє послання, я переглянув промови Ціцерона і прийшов до печального висновку, суть його зводиться до того, що кінець будь-якої епохи, пов'язаної з великою людиною, яка внесла свою лепту в історію, неминуче супроводжується приходом нової команди, котра пропонує свою, якісно нову модель майбутнього. А оскільки видатні люди — піки історії, оскільки людство не дуже розбалуване особистостями типу Цезаря, Спартака, Македонського, Клеопатри, Галілея, Лютера, Кромвеля, Петра, Наполеона, Вашінгтона, оскільки кожен злет думки змінювався віками чекання нових ідей, нам з тобою лишається тільки солодкий спогад про ту пору, коли ми удостоїлися щастя входити у велику команду дуже великої людини, яким був Рузвельт.

Я не зовсім уявляю собі, як воно буде, коли прийде політик з новою програмою; повторення Рузвельта неможливе (будь-яке повторення чревате фарсом або ж катастрофою, в цьому я цілком згоден з Марксом), а от що висунуть замість його курсу, я поки що не зовсім уявляю. Сподіватися, що ті, хто оточує Трумена, зможуть створити ідею, привабливу для країни й світу, досить ризиковано, бо він сіра людина, він зовсім не підготовлений до керівництва країною. Я думаю, Трумен звільнятиметься від людей Рузвельта; до речі, по-людському я його розумію. Кому приємно, коли тичуть тобі в очі попередником, велетнем, ім'я якого й без того в усіх на вустах. Тому зробити треба так, щоб люди забули Рузвельта, але робити це треба розумно й тактовно — у цьому, мабуть, Трумен і ті, кого він із собою привів, вбачають своє головне завдання. Як це можна зробити? По-перше, необхідно визначити того ворога, чия загроза зрозуміла кожному американцеві. По-друге, потрібно знайти рецепт, у який спосіб цього ворога можна перемогти. По-третє, треба довести народові, які блага дістане кожен в результаті цієї перемоги. Нацизм знищено. Японських агресорів розгромлено. Що ж загрожує Америці? Економічний спад? Припускаю. Криза духовних цінностей? Цілком можливо, бо на зміну доктрині війни ідея миру приходить зовсім непросто. Ти знаєш, як перемогти економічний спад? Я — ні. У нас вважають, що економіка — це дуже просто, знай укладай гроші, але ж це точка зору малокомпетентних людей. Як подолати духовну кризу? Ти знаєш? Я — ні. Мабуть, потрібен час, треба створювати новий суспільний клімат у країні. А це трудно. А без очевидного всім і кожному ворога, що загрожує Америці, чи це буде П'єр, Чжао, Іван, Фріц, чи привид безробіття, чи жах нової «Чорної п'ятниці», політик, позбавлений глибокої суспільної ідеї, не утвердить себе. Але ж хочецця! Мені здається, що Трумен не шукатиме компромісу з дядьком Джо, а піде на те, щоб форсувати розрив. Сталін — цілком достойний ворог, причому не сам по собі — все-таки він герой війни, — а як прибічник більшовицької доктрини, поневолення людства. Саме тому алюмінієвий пан з бритвеним проділом так ретельно випитував тебе про твої контакти з французькими комуністами. Команду, яка вибрала курс, мають укомплектувати тими, хто готовий до гутаперчевих рішень і не обтяжений служінням минулому. Отже, оцінюй те, що сталося, як щось цілком логічне, тобто неминуче. Давай навчимося приймати життя таким, яким воно є. (Якби мене запитали, я запропонував би назвати ворогом на найближчий час тих нацистів, які лягли на грунт; вони готуються до того, щоб піднятись, але, думаю, люди Трумена відкинули б мою пропозицію, і не тому, що вони не згодні зі мною, а через те, що розгром гітлеризму пов'язаний з ім'ям Рузвельта; повторення вже завершеного не дає «політичного навару», прісно.)

Чи не поспішив ти з Голлівудом? Коли б ти написав мені, я зразу запросив би тебе з Елізабет та хлопчиками в Мадрід, тутешньому філіалу ІТТ (хоч усі вони пройдисвіти і лизали зад Гітлеру) потрібні серйозні працівники, і платили б вони вдвічі більше, ніж твої боси в «Твенті сенчурі фокс». Ну, гра зіграна, нічого не вдієш.

Я дуже радий, що ти знову зустрівся з Брехтом і Ейслером. Надішли мені їхні адреси, я напишу їм, дуже люблю цих художників. Ніяк не можу збагнути, чому Голлівуд досі не поставив Брехта по-справжньому. Я бачив його спектакль у Відні напередодні аншлюсу, він ще й тепер живе в моїй душі; саме Брехт помагав мені пережити страшний жах допитів, холод у камері, приреченість у бараку.

Де ти бачив Лайзу? Ні, не думай, я вже видужав, я переболів тим, що сталося, та хіба викреслиш п'ять років життя з пам'яті? Точніше — з серця, з пам'яті якось можна. Якщо людство навчилося легко забувати тих, хто був кумиром, то чому я маю бути винятком з правил? Я бачу твою скептичну посмішку, мовляв, говори, говори. Ні, правда, Грегорі! Вір мені. На підтвердження — у мене прохання: підбери мені когось з тих холоднооких і мудрих голлівудських дівчат, які свято виконують підписаний контракт на дружбу і на спільне прокидання в одному ліжку. Дівчина має бути кирпатенька, зеленоока, з веснянками (навіть восени), справжня американка (я все-таки трошечки расист, тим паче, що мій дідусь очолював ку-клукс-клан в Алабамі) і неодмінно освічена в тому коледжі, який ми з тобою знаємо; все, що завгодно, аби тільки не дурепа. Нехай навіть кривенька, аби тільки інтелектуалка. Серйозно, мене це збуджує, я стільки їх перебрав після того, як Лайза показала мені, що означає «вірність солдату», що мене не цікавить секс; послухати розумну дівчину в ліжку — найвища насолода.

Тепер про справу. Чи не було в тебе якихось розмов з твоїми французами (передусім з тими, які очолювали підрозділи макі в районі Ліона) про СС гауптштурмфюрера Клауса Барб'є? Ед написав мені з Кельна, що нібито цей сучий син шастає на волі, хоч за ним полює вся наша військова розвідка. Кілька разів я чув про Барб'є й тут, від тих, хто зумів утекти від суду — поки що; я обачно ходжу навколо цих наці, розминаю їх; тягнуться досить цікаві нитки до Латинської Америки, в наші окупаційні зони; у справі пошуку кожне свідчення може стати розгадкою, поштовхом до істини, незамінною підмогою в роботі. Слава богу, поки я ще можу над цим трудитись, Даллес знав про цю роботу і всіляко її підтримував, але цілком можливо, що після того, як він пішов з розвідки, інтерес до мого пошуку послабиться, тим більше що вистачає справ поточних, а вони затягують, як бензин у вирву. (Тому я дуже шкодую, що ти прийняв запрошення Голлівуду; тут у мене є надійні хлопці, але вони виконавці, польотом фантазії похвалитися не можуть. Іще. Оскільки ти бував у Лісабоні і знаєш тутешню ситуацію, поворуши мозком, розкажи мені все, що ти пам'ятаєш про нацистів, які працювали у воєнному аташаті рейху при Салазарі. Усе, найнікчемніша дрібниця може мати неоцінимий інтерес.)

Будь ласка, передай Елізабет моє найніжніше вітання. Я дуже заздрю, що ти ставишся до неї з такою ж ніжністю, як і в той день, коли вперше її побачив. Це так чудово і, на жаль, рідко.

Усім серцем твій

Пол Роумен».

«Резидентурам Відділу розвідки державного департаменту Сполучених Штатів Америки в Іспанії, Португалії, Аргентіні, Бразілії, Чілі, Парагваї і Болівії

Цілком секретно

12 березня 1946 року

Є підстави вважати, що в країні Вашого перебування переховуються такі нацистські воєнні злочинці, як Борман, Мюллер, Ейхман, Менгеле і Барб'є.

Їх конче потрібно виявити, захопити й видати в руки правосуддя, це дасть можливість підійти до всіх тих нацистів, яким удалося легалізуватися, дістати тут право політичного притулку або ж тимчасовий вид на проживання.

З самого початку Вашої роботи в цьому напрямі потрібно вказати підлеглим з усією відвертістю, що нині робота по виявленню підступу до нацистських злочинців, яких внесено в розшуковий лист у Нюрнберзі, ні в якому разі не дає санкції на залучення німців-емігрантів з нацистським минулим у ряди агентури. Їх можна використати лише як джерело інформації, що дасть змогу вийти на тих, хто мусить бути заарештований згідно з санкцією, виданою Міжнародним трибуналом.

Але не слід виключати можливості одержувати через ці джерела поточну оперативну інформацію, пов'язану з тими питаннями, що становлять інтерес для безпеки Сполучених Штатів та їхніх союзників.

Конкретні питання мають вирішуватись з урахуванням обстановки на місці.

Роберт Макайр».