Наказано вижити

Лікар похитав головою:

— Ви ж дуже добре знаєте, що ми говорили одне одному тільки ту правду, яка подобалася фюреру… А правда — це така штука, яка угодна лише одній субстанції: правді… Мя завжди були брехунами, рейхслейтер… Ні, я не вірю, що Берлін вистоїть…

— І я не вірю, — стомлено погодився Борман. — І мене зараз найбільше непокоїть доля нещасних берлінців… Але допомогти їм по-справжньому зможе тільки одна людина, і звуть цю людину вашим ім'ям.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі ось що, — закривши очі долонею, стомлено провадив далі Борман. — Тільки ви знаєте, який укол треба зробити фюреру, щоб його воля, розум могли підкорятися іншій волі, зокрема моїй…

— Я давав клятву Гіппократа, рейхслейтер…

Борман перестав терти повіки, зітхнув:

— Та годі вам, справді… Тепер вас ніхто не примушує брехати… А ви все одно брешете… На кого потім звалите? Не на Гітлера ж… І не на мене… Ні він, ні я — у цей конкретний момент — вас до брехні не примушували. Треба зробити так, щоб фюрер легко піддавався виливу, лікарю… Зробивши так, ви виконаєте свій обов'язок перед нещасними німцями…

Розмова була важка, ватяна, але зрештою лікар пообіцяв посилити заспокійливий елемент в ін'єкціях. Більшого Борман не добивався, досить і цього.

У бункері йому тепер було погано: стіни давили, тиша приголомшувала, і він майже відчував свою приреченість.

Він зайшов до помічника Цандера, сказав, що, мабуть, через кілька днів треба буде готувати бригаду прориву для відходу на південь, в Альпи (і йому не відкривав правди, прирікаючи на загибель, тільки Мюллер знав усе). Потім зайшов у зал, де за довгим столом сиділи Бургдорф і Кребс. Перед кожним стояв прибор, дві відкорковані пляшки вермуту, Кребс пив мало — хворів на виразку шлунка, зате Бургдорф дудлив безперестану — видно, хотів захмеліти, але не міг.

Борман сів біля них. Служник эразу ж приніс йому прибор, пляшку айнціану — тут усі знали смаки рейхслейтера. Мовчки випивши, він побажав генералам приємного апетиту.

Бургдорф пирхнув:

— Дуже люб'язно з вашого боку…

— Ви чимось збентежені? — спитав Борман чемно.

— О, я збентежений багато чим, пане Борман! Я збентежений усім — так буде точніше! Я особливо збентежений з того часу, як, сівши в моє штабне крісло, я робив усе, щоб зблизити армію й партію! Друзі стали називати мене зрадником офіцерського стану, але я вірив — щиро вірив, — що мої вусилля відповідають вищим інтересам німців! А тепер я бачу, що мої намагання були не просто марні — вони були безглузді й наївні!

Кребс поклав долоню на руку Бургдорфа, але той сердито скинув її.

— Облиште мене, Ганс! — вигукнув він. — Людина мусить хоч раз у житті сказати те, що в неї наболіло! Через добу вже буде пізно! А в мене наболіло, ох, як наболіло! Наші молоді офіцери йшли на війну, сповнені віри в торжество справи! І що ж? Сотні тисяч загинули. А за що? За батьківщину? Майбутнє? За велич Німеччини?! Ні, дурниці! Вони загинули для того, щоб ви, пане Борман, жили в розкоші й панстві! В такій розкоші, яка не снилась навіть кайзерам! У такому панстві, якому могли б позаздрити феодали, — повна безконтрольність, нехтування інтересами нації, задушливе самозбагачення! Мільйони впали на полях битв в ім'я того, щоб ви, фюрери партії, набили свої кишені золотом, спекулюючи розмовами про духовне здоров'я нації! Ви набудували собі замків, набили їх краденими картинами й скульптурами, паразитуючи на горі німців! Ви зруйнували культуру Німеччини, ви розклали німецький народ, через вас він проіржавів зсередини! Для вас існувала тільки одна мораль: жити краще від усіх, владарювати над усіма, душити всіх і залякувати! І цю вашу провину перед нацією не можна спокутувати нічим, рейхслейтер! Нічим і ніколи!

Борман дивно посміхнувся, підняв чарку:

— Ваш спіч носив надто загальний характер… Коли хтось з моїх друзів і мріяв про те, щоб швидше розбагатіти, то мене ви в цьому звинуватити не можете!

— А ваші маєтки в Макленбурзі?! — не вгамовувався Бургдорф. — А ліси й поля, які ви купили у Верхній Баварії? А замок на озері Чімзеє?! Звідки все це у вас?!

— А я й не знав, що армія теж стежить за нами, — знову посміхнувся Борман і, допивши айнціан, підвівся з-за столу, закінчивши: — Бажаю вам славно відпочити, друзі, день буде клопіткий, усього найкращого…

Коли в обложений Берлін прилетів літак фон Грейма й Ганни Рейч, коли льотчиця чудом посадила його на краю льотного поля, яке утримували загони гітлер-югенду й чорні СС, Борман не злякався. Ін'єкції лікаря зробили своє діло: Гітлер став абсолютно безвольний, флегматичний, і навіть у розмові з Ганною Рейч, до якої він завжди був небайдужий, очі його були сонні, хоч на обличчі ще лишилась усмішка, немов покладена вмілим гримером.

Борман тричі підступав до розмови про політичний заповіт, але Гітлер, здавалося, не розумів, про що говорить рейхслейтер, або ж пускав мимо вух.

І тільки перед спектаклем одруження Гітлера з Євою Браун, який поставив Геббельс, а підказав це йому Борман, фюрер мовчки простяг рейхслейтеру аркуші паперу:

— Якщо у вас є якісь міркування, можете запропонувати корективи.

Борман вибачився, попросив дозволу сісти, став вивчати «політичний заповіт вождя німецької нації».

— Фюрер, — сказав він, підвівши очі, в яких (він легко примусив себе зіграти) з'явилися сльози, — цей документ переживе століття… Але тут немає списку нового кабінету… Я гадаю, що конче потрібно саме тут назвати тих, кому ви повністю довіряєте… Тільки тоді політичний заповіт стане активною зброєю для продовження нашої великої боротьби…

— А я вважаю розумним не включати новий кабінет рейху в заповіт, — відповів Гітлер. — Це, мені здається, здрібнюватиме ідею.

— О ні, мій фюрер! Якраз навпаки! — із запалом заперечив Борман. — Це свідчитиме про те, що ви продовжуєте керувати битвою! Прагматизм у даному випадку буде виявом спокійної величі вашого духу…

— Добре, — стомлено погодився Гітлер, — вписуйте, кого вважаєте за потрібне, а я скажу фрейлейн Гертруді Юнге, щоб вона передрукувала все начисто… Але я не відкидаю можливості вильоту з Греймом і Ганною Рейч в Альпійський редут, Борман… Я весь час думаю про це: все-таки живим я зможу більше, як ви на це дивитесь?

Борман не міг підняти очей, вони б його видали: страшна була в них зараз ненависть до цього тремтячого напівтрупа, що жадібно й боягузливо чіплявся за життя…

— Мюллер, — сказав рейхслейтер, запросивши до себе групенфюрера, — ви повинні зробити так, щоб сьогодні ж по шведському або швейцарському радіо відкритим текстом передали повідомлення про переговори Гіммлера з Бернадотом і про пропозицію рейхсфюрера відкрити Західний фронт англо-американцям. Зможете?

— Ні, — відповів Мюллер. — Це треба було робити тиждень тому, коли вони базікали в Любеку з Бернадотом, зараз почався хаос, рейхслейтер…

— А де отой… Штірліц?

Мюллер підвів очі на Бормана — нічого не зміг прочитати на його кам'яному обличчі. Подумавши, він відповів:

— Виконує моє завдання.

— Яке?

— З його допомогою я хочу закласти великий фугас під Кремль.

Борман здивувався:

— Хочете перекинути його в російський тил?

— Так, — відповів Мюллер. — Тільки фугас у мене паперовий, страшніший за будь-який динаміт.

— Доручити б йому шведів…

— Він теж нічого не зможе… Не втішайте себе…

— Мене не влаштовує така відповідь. Та й вас самого вона теж не може влаштувати. Ми починаємо запізнюватись.

— Ми запізнилися, рейхслейтер, — сказав Мюллер. — Нам треба негайно йти звідси… Ви тут нічого з ним не доб'єтесь…

І Борман — мабуть, уперше в житті — відповів прямо, не криючись, і без постійної перестраховки, яка вимотує душу:

— Доб'юсь, бо я знаю його, Мюллер. Я доб'юсь, коли ви зробите те, про що я вас прошу.

— Червоні не вестимуть з вами переговорів, рейхслейтер…

— Ви помиляєтесь. Помічник Цандер зробив аналіз російської преси: вони піддавали остракізму всіх керівників рейху, крім мене. Розумієте? Я завжди був у тіні, я йшов слідом, у мене не було того задушливого почуття хвилинного лідерства, яке вирізняло Гіммлера й Герінга. Я йшов у тіні, і я піднявся до вершини. Про зраду Герінга вже знає Москва. Новина про пропозиції Гіммлера союзникам стала відома Сталіну. Зараз про це дізнається й Гітлер. Англо-американці невпинно котяться на схід. Сталін зав'яз у Берліні. Угоду про зону окупації порушено. Чого б Сталіну не дозволити мені повернути німців на захід? Заманливо, Мюллер, дуже заманливо!