Страница 62 из 94
— Але ж ви сказали мені, — Штірліц обернувся до Курта, — що ніхто не читав телеграми групенфюрера Мюллера… Віллі дозволяє собі свавільничати? Розпечатує й переглядає те, що адресовано особисто мені?
— Я здогадався про її зміст з вашого запитання, — сказан Віллі. — Ніхто не читав телеграми…
— Я читав, — озвався Ойген. — Двічі.
— Тому мене й хвилює запитання, що робитимемо? — Штірліц знизав плечима.
— Віллі правий, — сказав Ойген. — Запитайте, які будуть вказівки.
— Після того, як закінчу працювати з Хьотлем.
— Будь ласка, передайте мені плівку, — попросив Ойген.
Штірліц досадливо поморщився:
— Слухайте, не треба вважати всіх ідіотами. Не міг же я розмовляти з Хьотлем про справу після того, як ви передали мені диктофон при ньому.
— Могли, — сказав Ойген. — Щоб порівняти манеру його розмови, коли він знає, що його пишуть, з тією, коли він певен, що розмовляє віч-на-віч, конфіденціально.
— У нас немає часу крутити комбінації, — сказав Штірліц. — Ясно вам? Ні. Але ми мусимо зрозуміти те, що нас зобов'язали зрозуміти.
— Вас, — уточнив Ойген. — Ми тільки ваші охоронці.
— Тим більше, — сказав Штірліц. — Тоді не втручайтесь не в свою справу, а охороняйте мене. — Підвівшись, він обернувся до Віллі: — Проведіть мене до радистів.
…Мюллер прочитав телеграму Штірліца уже ввечері; цілий день був у місті, що й ще раз проходив явки ОДЕССи; тільки потім приїхав до Кальтенбруннера; шеф РСХА несподівано зацікавився — це було вранці, — навіщо в Альт Аусзеє відправилась група працівників гестапо. В розмові з ним мимохідь прокинув, що бригада, яку послано в Лінц, має допомогти місцевому РСХА. Десь у горах, зовсім неподалік од вілли, активно працюють партизани. Про це стало відомо фюреру. Він занепокоївся. Запитує — не можна не перевірити. Про виконання необхідно доповісти особисто йому, хоча, ясна річ, докладний звіт про роботу буде передано вам, обергрупенфюрер.
— Хто там працює? — спитав Кальтенбруннер.
— Штандартенфюрер Штірліц…
— Хто? — Кальтенбруннер удав, що ніколи й нічого не чув про цю людину.
— Штірліц із шостого відділу.
— А чому людина з розвідки виконує ваші доручення?
— Тому що Штірліц уміє працювати як ніхто інший…
Від продовження цієї розмови, дуже неприємної для Мюллера, врятував дзвінок Герінга. Той запитував, у якій мірі шведську цивільну авіацію можна використати в інтересах рейху. Кальтенбруннер одразу викликав працівників групи, що займалися люфтваффе. Скориставшись цим, Мюллер попросив дозволу йти. Обергрупенфюрер неуважно відповів Мюллеру, в кожному запитанні Герінга він вбачав каверзу, не хотів, щоб той скаржився фюреру. Хоч Гітлер тепер уже не так ставився до рейхсмаршала, як раніше, але все одно вони часто залишалися вдвох. Гітлер піддавався впливу; невідомо, що може бовкнути Герінг, а реакцію фюрера на його нашіптування передбачити неможливо.
Мюллер ще раз прочитав телеграму Штірліца: «Штурмбанфюрер Хьотль обіцяв підготувати ряд цікавих матеріалів протягом найближчих трьох днів. Вважаю за можливе роботу продовжувати. Які рекомендації?»
Знявши трубку, він викликав радіоцентр, продиктував:
«Альт Аусзеє, Штірліцу. Негайно повідомте про проведену роботу. Три дні чекати не можна. Мюллер».
…Хьотль приїхав через п'ять годин, запропонував Штірліцу прогулятися. Коли вони вийшли, Штірліц показав очима на кишеню пальта; той зрозумів: розмова записується; понизивши голос, почав розповідати про те, що Роберт Грюнберг і Костянтин Гюрат останніми місяцями часто з'являються в околицях замку; але гаулейтер Айгрубер забороняє давати на них інформацію в Берлін; двічі їхня поява здалася підозрілою, бо вони йшли без ліхтарів, увечері, коли вже смеркало; саме в один з цих днів засікли вихід невстановленого передавача в ефір.
Штірліц знову показав очима, обличчям, руками, що, мовляв, треба ще, говори більше, щоб кінчилася плівка; Хьотль кивнув і вів далі.
Нарешті Штірліц — так само напівпошепки — спитав:
— Як реагував на ці повідомлення обергрупенфюрер, Кальтенбруннер?
Хьотль відповів так, як йому ще вранці порадив Штірліц:
— Гаулейтер Айгрубер заборонив надсилати Кальтенбруннеру негативну інформацію, щоб не нервувати його марно…
Штірліц подивився на годинник: плівка мала от-от скінчитися; вона й скінчилась, тому що в диктофоні тихенько клацнуло.
— Все, — сказав Штірліц полегшено. — А тепер ось що, любий Хьотль, передачі з Швейцарії не було, я вже дізнався у радистів, Даллес мовчить. Тому готуйте мені зустріч з вашими контактами…
— Це неможливо. Вас же не випускають з-під опіки.
— Правильно. Тому готуйте зустріч тут, у парку, біля воріт. Скільки чоловік ви можете привести?
— Щось я вас не розумію, штандартенфюрер…
— Простіше простого, Хьотль. Ви приводите ваших людей, ми знімаємо охорону, я ліквідую своїх стражників, і всі разом ідемо в гори… Вашу сім'ю я радив би перевезти сьогодні ж кудись подалі, нема чого їм робити дома…
— Це дуже ризиковано.
— Звичайно, — погодився Штірліц. — Але ще ризикованіше тримати дружину й дітей як заложників… Ви ж розумієте, що наша команда сюди не в серсо приїхала грати… Не я, так інший схопить вас за руку… Тільки інший почне з того, що кине вашу дружину й дітей у підвал і застосує до них третю ступінь залякування… У вашій присутності…
— Мої контакти з австрійських підпільних груп напевне запитають Даллеса. Їхнього коду Мюллер не розкрив?
І Штірліц зробив помилку, відповівши:
— Якби він читав ці телеграми, ви стали б уже крематорським димом…
…Пообіцявши Штірліцу наліт на замок, умовившись, що він, Хьотль, підготує за сьогоднішню ніч план операції разом з тими, хто виступає проти рейху, штурмбанфюрер зайшов у котедж, де працювали Ойген і Курт з Віллі, розповів кілька єврейських анекдотів, обговорив план роботи на завтра і поїхав у Лінц. Звідти він і подзвонив по особистому телефону Кальтенбруннера, сказавши:
— Команда йде по сліду, нехай їх заберуть звідси.
І — поклав трубку.
Зробивши так, він виконав рекомендацію Даллеса, яку той щойно передав по запасному каналу зв'язку: «Приберіть з Альт Аусзеє ту людину, яка примусила вас відправити її шифрограму, адресовану росіянам».
…Кальтенбруннер, який знав про його контакти із Заходом, був усе-таки прикриттям, на певний час принаймні.
Дома Хьотль випив пляшку коньяку, але сп'яніти не міг; подзвонивши Кальтенбруннеру, він зробив так, як йому підказала його духовна структура. Однак полегшення не було; страх не минав; раз по раз він згадував слова Штірліца, що сім'я може стати заложниками. Але він не міг жити сам, йому був потрібен наказ, порада, рекомендація того, хто стояв над ним, інакше він просто не вмів — руки ставали крижаними, мучило безсоння, його лихоманило.
Хьотль попросив дружину пограти з ним у карти, весела гра «вірю — не вірю»; програючи, почав злитися; випив дві таблетки снотворного й провалився в тривожний, холодний сон.
…О другій годині ночі Кальтенбруннер подзвонив Мюллеру:
— Послухайте-но, — сказав він, — мені не подобається ситуація в Альт Аусзеє. Нехай ваші люди зараз же виїжджають звідти і вдень з'являться до мене з повідомленням, подумаємо разом, як організувати надійний пошук ворожих радистів.
— Добре, обергрупенфюрер, — відповів Мюллер. — Я підготую телеграму Штірліцу.
Телеграми він не послав, а поїхав у бункер, до Бормана.
Той, вислухавши його, сказав:
— Що ж, значить, Кальтенбруннер теж грає свою карту, чесній людині нема чого боятися перевірки… Молодець, Штірліц…
Через сім хвилин після цієї розмови Мюллер відправив телеграму Ойгену: «Вивезіть Штірліца і доставте його до мене, не гаючи ні години».
Трагічне й прекрасне вміння зрозуміти правду
(12 квітня 1945 року)