Страница 11 из 94
— Хайль Гітлер!
…Мюллер дивився на Штірліца важко, зосереджено, з відвертою неприязню.
— Так, — сказав він нарешті, — ви правильно вичислили мої ходи. Я справді ввійшов у діло. Так, я справді домовився з Шелленбергом про координацію деяких кроків. Так, справді, готую ті досьє, якими можна буде торгувати в недалекому майбутньому з людьми Даллеса. Так, справді, мій шофер Ганс повідомлятиме мені про вас усе, але найдужче він повинен стежити за тим, щоб Шелленберг не ліквідував вас, коли ви зробите те, що він вам доручив. Тому не поспішайте, Штірліц. Не поспішайте! Ви повинні стати потрібним Шелленбергу в такій мірі, щоб він без вас заплавав. Відомий вам цей боксерський термін? Чи ви більше знаєтесь на тенісних? І не здумайте так відкрити себе перед Борманом, як відкриваєтесь переді мною. Ми з Шелленбергом, на жаль, змушені цінити розум інших: Борман не має цієї риси, бо ніколи не вів практичної роботи; давати вказівки легко, провести їх у життя — набагато складніше.
Мюллер підвівся, підійшов до сейфа, відчинив масивні двері, вийняв папку, поклав її перед Штірліцом:
— Це досьє адмірала Канаріса. Не зважайте на грайливість стилю, — нещасний, на жаль, був невиправним оригіналом, але те, що тут зібрано, прояснить, чому я сподіваюся на порятунок. Я маю на увазі сутичку американців з росіянами, бо тільки це дасть нам можливість лишитись. Читайте, Штірліц, я вірю вам, як собі. Читайте, вам це треба знати…
«Джерело, близьке до Білого дому, повідомило мені, що іще влітку сорок першого року президент Рузвельт дав вказівку створити ВСС — «Відділ стратегічних служб»[4], організацію, якій ставили в обов'язок займатися політичною розвідкою і «чорною пропагандою», спрямованою проти країн осі.
Справу цю курирує п'ятдесятивосьмирічний Вільям Джозеф Донован, якого називають «диким», — республіканець школи президента Гувера, тобто прихильник «сильної руки»; явний противник правлячої демократичної партії Рузвельта; ірландський католик, тобто бунтар за вдачею, що відкидає будь-які авторитети, крім, звичайно, свого; мільйонер, хазяїн адвокатської фірми, що обслуговувала некоронованих королів Уолл-стріту. Після призначення шефом ВСС «дикий Білл» зразу ж вступив у конфлікт з дуже близькою Рузвельтові людиною — з драматургом Робертом Шервудом, з тим, хто писав кістяки всіх промов президента і кого одного з перших було направлено на роботу у «Відділ».
Будь-яка ідея втілюється на практиці під впливом того, хто керує повсякденною роботою; завжди у найідеальніший задум корективи вносять не ті, які придумали, а саме ті, які взялися за те, щоб видумку зробити дійсністю.
За первинним задумом Рузвельта все було сконструйовано таким чином, щоб ВСС підкорявся об'єднаним штабам армії, флоту і авіації, але Донован, ветеран першої світової війни, нагороджений трьома вищими нагородами Америки, зміг сепарувати ВСС від армії і флоту.
Донован був чудовим тактиком і вмів хитрувати: він набрав до ВСС багато таких співробітників, що закінчили Вест-Пойнт, тобто вважалися людьми армії, кадровими військовими, — це заспокоїло генералів; потім «дикий Білл» розчинив двері ВСС для «цивільних» — для тих, хто представляв інтереси корпорацій та банків. А оскільки так уже повелося в Америці, що навчальні заклади дістають фінансову підтримку не від держави, а від корпорацій, відслужуючи їм за це наукою, то разом з керівниками промисловості й фінансів до ВСС прийшла провідна професура найпрестижніших університетів.
Коли Донован зібрав навколо себе штаб вірних йому людей, серед яких на перших порах виділялися представник «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшен» Луїс Рім, магнат з Гаваїв, мультимільйонер Атертон Річардс, професор Гарвардського університету Джеймс Крафтон Роджерс і банкір з Нью-Йорка Джеймс Варбург, начальник ВСС сказав:
— Друзі, починаючи будь-яку роботу, треба усвідомлювати, яким ми хочемо бачити її результат. Якщо працювати, озираючись на бюрократів з Державного департаменту, ми не зрушимо я мертвої точки; дипломатія — наука легальних можливостей, тоді як наша справа нелегальна з самого початку. Якщо ми вирішимо підстрахувати себе від наскоків Державного департаменту і станемо консультувати свої кроки з армією, ті замучать нас погодженнями та субординацією; велике право армії — відкритий удар, завоювання простору; наша справа не має нічого спільного і з цією доктриною. Ми зобов'язані знати все, що відбувається в світі, ми зобов'язані не просто розуміти тенденції розвитку в Римі, Бангкоку, Берліні чи в Мадріді, ми повинні організовувати ці тенденції, ростити людей, формувати думку, готувати заздалегідь партії й прем'єрів, щоб уже потім з ними, тобто з нашими кадрами, працював Державний департамент, а якщо буде потрібно — то й армія. Заради Америки ми готові лишитися в тіні, нехай лаври переможців дістануться тим, хто позує репортерам; великий бізнес, на якому утвердилися Штати, не любить реклами, він віддає перевагу свободі рук в ім'я великого дійства. Гроші у нас є, за роботу треба вміти платити, хто як не Уолл-стріт знає про це; тому ви не маєте права скупитися й розмінюватися на дрібниці; ви повинні підтримувати риск: свободу рук нашим співробітникам гарантовано — тільки за цих умов ми створимо такий апарат таємного дізнання, який буде потрібен Америці віднині і назавжди! Пам'ятайте: думати треба не про сьогоднішній день і навіть не про завтрашній: Німеччина приречена, війну на два фронти не дано виграти жодній державі; наше завдання полягає в тому, щоб уже зараз думати про майбутнє того світу, в якому житиме Америка…
Донован був прекрасним оратором: його двічі висували на пости — віце-губернатора і губернатора Нью-Йорка від республіканців, він умів переконувати — навіть Рузвельта; був сміливою людиною, воював на передовій, тому не боявся брати на себе відповідальність («Єдине, за чим шкодую, — говорив він у вузькому колі друзів, — то це за тим, що був дуже молодий у вісімнадцятому, коли служив у Росії, в нашому експедиційному корпусі; наші йолопи витали в емпіреях: «ось-ось більшовики впадуть самі». А вони самі ніколи не впадуть. Коли б я мав тоді свободу рук, я знав би, як повернути до Петербурга Керенського»); він мав чудові зв'язки з тими, хто платить в Америці. Тому він і почав роботу широко і всеохватно.
— Не лякайтеся найсумнівніших контактів, — безперестану повторював Донован своїм співробітникам. — Шукайте людей скрізь, де тільки можна; коли б я був певен, що запрошення Сталіна на пост віце-директора ВСС принесе успіх справі, я не задумуючись попросив би його зайняти кабінет навпроти мого й підтримував би з ним найкращі стосунки — до того дня й години, коли з Гітлером буде покінчено…
Головним відділом ВСС стало управління досліджень, розвідки й аналізу. Не тільки банкіри, випускники Вест-Пойнта і юристи зібралися тут, а й цвіт американської журналістики, починаючи з Джозефа Олсопа і кінчаючи Уолтом Ростоу. Очолювали роботу професори Шерман Кент[5] і Еврон Кіркпатрік[6].
Але створення другого за масштабом і значенням підрозділу ВСС, названого «відділом робітничого руху», викликало у Вашінгтоні бурю. Перший ударив у дзвони тривоги директор ФБР Джон Едгар Гувер, який ревниво стежив за тим, як Донован розгортає політичний розшук у світі; Гувер, котрий звик бути безконтрольним хазяїном секретної служби в країні, виявився непідготовленим до того, що всі закордонні операції привласнив собі мільйонер з Уолл-стріту.
— Нехай це і не його ідея — створити «робітничий відділ», а полковника Хебера Бланкенхорста, за яким не тільки армія, але й сенатор від Нью-Йорка Роберт Вагнер, — доводив своєму покровителю сенатору Трумену шеф ФБР, — все одно це неприпустимо! Подумати тільки — він запрошує тих, хто зв'язаний з робітничим рухом, у державну установу США! Він призначив шефом цього відділу єврейського юриста Артура Гольдберга[7]; його предки емігрували до нас з Росії.
4
ВСС — тепер ЦРУ.
5
Шерман Кент — в 1950–1907 роках заступник директора ЦРУ.
6
Еврон Кіркпатрік — заступник начальника розвідки Держдепартаменту в 1954 році; з 1955 року — президент науково-дослідної «Організації досліджень», таємного філіалу ЦРУ.
7
Артур Гольдберг — міністр праці в кабінеті Кеннеді; до 1968 року — посол США в ООН.