Страница 38 из 65
У машині він, навпаки, завмер, аж ніби заціпенів, уп'явшись пальцями в холодну баранку, і сидів отак з хвилину. Він думав про те, де зараз Діц може бути з Оленою. Він не міг помилитися. Обличчя в Діца, хтиве і важке, було сповнене нетерпіння й хіті, коли він цмулив «якобі».
«Дурник. Він вирішив, що ми з ним прийшли сюди з однією й тією самою справою, — міркував Штірліц. — Тим-то він звернувся до мене. Він усе розраховує за власною логікою і в міру власних розумових можливостей. Він може, звичайно, вербувати цю Олену — знахідка невелика, хоч, може, й похвалять за розширення агентурної мережі. Та коли я правий і коли ти потягнув до ліжка цю молодичку, яка дуже не любить свого чоловіка, тоді ти станеш моїм рабом, Діц. За стосунки з чужоземкою він підлягає партійному суду. Коли я зроблю те, що я замислив зробити, тоді я не боятимусь твоїх холодних запитань про Магду, і твоя проклятуща зорова пам'ять, хай їй грець, і тобі з нею — більше того, ти дуже будеш потрібний мені найближчими днями, як ніхто інший, Діц».
Штірліц мав обдумати, куди Діц повіз Олену. Конспіративні квартири гестапо на Пачлинській і Славківській були забиті бандерівцями і мельниківцями. Організаційні питання розв'язувалися у краківському управлінні гестапо — туди оунівців не допускали. Коли Штірліц спитав Діца, чи надійно у їхньому офіцерському готелі на Плянтах, що напроти Вавеля, той відповів, що зараз найнадійніше місце саме в цьому готелі — ніхто із сторонніх не має права заходити, «тільки в супроводі наших людей».
Штірліц включив запалювання, поволі закурив та й поїхав до готелю.
Портьє він запитав неуважно, приховуючи позіхання:
— Оберштурмбанфюрер Діц уже в себе?
— Він прийшов двадцять хвилин тому, пане Штірліц. Він прохав попередити, що буде зайнятий роботою півгодини. — Портьє глянув на годинника. — З'єднати?
— Ні, ні. Дякую вам. Я зачекаю його в себе.
Штірліц поляскав себе по кишенях, зосереджено нахмурився, знову поляскав себе по кишенях, досадливо ляснув пальцями:
— Хай йому грець, мій ключ залишився на роботі… У вас є ключ до всіх дверей, чи ж не так?
— Аякже, звичайно.
— Дайте, будь ласка, на хвилинку вашого ключа.
— Я одчиню вам двері, оберштурмбанфюрере…
— Дайте ключа, — повторив Штірліц, — не залишайте поста, я сам умію відчиняти двері.
В їхньому готелі були особливі замки: зсередини замість шпаринки кнопка. Отже, ключа усередині залишити ніяк. Натиснеш зсередини кнопку — двері зачинені; повернеш ключа зовні — одчинено. Штірліц наблизився до дверей того номера, де жив Діц, і прислухався: було увімкнуто радіо, передавали концерт Брамса.
«Здається, Третій», — машинально відзначив Штірліц і плавно повернув ключа, що підходив до всіх дверей, — у військових готелях було запроваджено мати такого універсального ключа. Він зайшов до маленького передпокою тихо, навшпиньки. З кімнати линула музика, сама тільки музика. Штірліц рвучко розчинив двері навстіж. З великої тахти підхопився Діц, який зараз видався Штірліцу крихкотілим і незграбним. У формі він завжди був підтягнутий. Олена повільно натягувала на себе простирадло. Діц вискочив до передпокою — обличчя йому побагровіло.
— Бога ради, пробачте, — сказав Штірліц. — Там Омельченко учиняє істерику…
— Слухайте-бо, Штірліц, — Діц збентежено потер щоки, і на них залишилися білі смуги, — слухайте-бо, це якась нісенітниця.
Штірліц поплескав його по плечу:
— Працюйте далі. Та мерщій вертайтесь.
— Штірліц, що у вас в кишені? Ви фотографували? Ось послухайте, не робіть підлоти, я ж ваш товариш…
— Закінчуйте роботу, — повторив Штірліц, — та мерщій вертайтесь. Потім побалакаємо. Згода?
— Стривайте, зрозумійте ж, — забурмотів Діц, але Штірліц не став його слухати, повернувся та й вийшов.
… Він довго сидів за кермом, відчувши дивовижну втому. Він учинив бійку, і він переміг у першому раунді, маючи такого ворога, який тепер не спиниться ні перед чим.
«Неправильно, — заперечив собі Штірліц. — Не треба вигадувати людину, виходячи з власного досвіду. Люди різні, тож коли проектувати на себе кожного, з ким судилося зустрітись у житті, тоді можна багато наламати дров і завалити всю справу. Ні, він переможений тепер. Він буде інший, дарма що намагатиметься удавати з себе колишнього. Він заспокоюватиме себе тим, що я був сам, без свідків; він переконуватиме себе, що показання Олени, якщо її викличуть, не візьмуть до уваги — якась напівросійська українка, їй нема довіри. Але все це буде на поверхні його свідомості. Усередині він уже зламаний. Він проганятиме від себе цю думку. Тож я й повинен зарадити йому в цьому. Я повинен зробити так, щоб він почував до мене вдячність — як арештанти, котрих вони готують до процесу: ті теж починають любити своїх слідчих і вірити їм».
… Вернувшись до клубу, Штірліц сказав Омельченкові, що він змушений відкланятися, а пан Діц та Олена їдуть слідом — вона хотіла подивитися на вечірнє місто.
— Ходімо, Магдо, — мовив Штірліц, простягаючи жінці руку. — Ходімо, голубонько.
Він довго возив її машиною по місту, не промовивши жодного слова — просто кружляв гарними, спорожнілими вже (комендантська година) вулицями й почував у собі спокій, бо вона була поруч, і Діц не наважиться тепер запитати в нього, що це за жінка, яка кров тече в її жилах, чим займається і чи часто подорожує. Він міг би, ясна річ, і не відповісти, але в такому разі Діц матиме підставу звернутися по санкцію до керівництва — з'ясувати самому, що це була за жінка, яка кров тече в її жилах, звідкіля вона й чого. І він з'ясував би. Це вже так.
На березі Вісли Штірліц спинив машину, обперся підборіддям на кермо, зітхнув уривчасто і, хитнувши головою, сказав:
— Гляньте на воду — тут дивно відбиваються зорі. Вони пливуть.
«Я повинен був нагодувати її, — раптом подумав Штірліц, начебто й далі провадив суперечку з самим собою, таку суперечку, що її провадити далі й не хочеш, побоюючись того моменту, коли ця суперечка почнеться. — Тільки через те я повів її туди. Тільки через те, — повторив він собі, намагаючись заглушити інші слова, що були в ньому до того, як він вимовив ці, самовиправдувальні, і він почув ці слова саме тому, що не хотів їх чути. — Ти привів її туди а відчаю, ось чому ти привів її, Максиме. Вона як пуповина для тебе, вона зв'язок, а тобі зараз дуже страшно і борсаєшся ти, панікуєш, бо не знаєш, як зробити так, щоб тебе почули. Тож і було тобі дуже страшно увесь цей час — аж поки не приїхала Магда. Магда? Та яка вона Магда? Ніяка вона не Магда. Отож годі вже брехати одне одному. Для того, щоб іншим брехати, потрібна гарна пам'ять, а собі брехати надто небезпечно: можна опинитися у божевільні.
Немов угадавши його, Магда тихо мовила:
— Поверніться спиною — я зроблю вам як слід масаж шиї, бідолашний ви мій…
… У шифровці Центру, що її Магда вручила Штірліцу, йшлося про таке: «Знайдіть можливість локалізувати дії терористів «Нахтігаля», уважно перегляньте лінію взаємин Оберлендера з гестапо. Можете вживати заходів проти «Нахтігаля», ураховуючи обстановку на місці. За нашими відомостями, між абвером і СД існує тактична розбіжність у поглядах на функції «Нахтігаля». Про зміст цієї розбіжності нам остаточно не відомо. Однак можна думати, що СД не хоче поступатися своїм правом кому б то не було, в чому б то не було і де б це не було. Постарайтесь з'ясувати взаємини, що склалися між СД і співробітниками іноземного відділу НСДАП.
Алекс».
«СС бригадефюреру Шелленбергу.
Особливо таємно, особисто.
За відомостями, одержаними мною від Омельченка, керівники «Нахтігаля» намагаються взяти на себе право карати і чинити суд на українських територіях, що підлягають колонізації. Оскільки це суперечить доктрині великого фюрера німецької нації Адольфа Гітлера, який підкреслював, що право карати переможених належить тільки німецькій владі, прошу санкції на дії,
СС оберштурмбанфюрер Штірліц».
«Штірліцу.
Після прочитання спалити.
Забороняю організовувати будь-які дії проти «Нахтігаля» — до особливих вказівок. Повідомте позиції чиновників іноземного відділу НСДАП і співробітників міністерства східних територій у зв'язку з цією обставиною, що знову відкривається.
З'ясуйте, чи намір ОУН взяти на себе каральні функції є ініціативою Оберлендера, чи він діє, консультуючись із відповідними службами НСДАП.
Шелленберг».
«СС бригадефюреру Шелленбергу.
За моїми відомостями, Оберлендер підтримує постійні контакти з Лахузеном. Про його зв'язки з гестапо (Діц) чи Фохтом (мін. схід, територій) мені невідомо.
СС оберштурмбанфюрер Штірліц».
«Штірліцу.
Після прочитання спалити.
Збирайте всі факти, що стосуються цього питання. Повідомляйте про всі спроби Оберлендера вважати себе персоною, яка претендує на самостійність. Будь-які акції без відповідної на те вказівки забороняю.
Шелленберг».
«Алексу.
Одержав завдання Шелленберга ретельно вивчати претензії шефа «Нахтігаля» Оберлендера на самостійність і на право каральних функцій без затвердження РСХА. Будь-які дії без його санкції заборонені.
Юстас».
«Юстасу.
Виконуючи розпорядження Шелленберга, вживайте усіляких заходів до того, щоб скомпрометувати «Нахтігаль» в очах СД.
Алекс».
«СС бригадефюреру Шелленбергу.
Особливо таємно, особисто.
За моїми відомостями, оберштурмбанфюрер Діц (IV управління РСХА) має постійні контакти з якимось Мельником. Мельникові можна наказати точно з'ясувати наміри легіонерів «Нахтігаля». Чи треба мені підключатися до Діца?
СС оберштурмбанфюрер Штірліц».
«Штірліцу.
Після прочитання спалити.
Від спільної праці з Діцом утримайтесь. Виконуйте покладене на вас доручення — тримати руку на пульсі подій і постійно інформувати мене про новини. Пам'ятайте, що легіон «Нахтігаль» потрібний нам як слухняне знаряддя терору. Все, що стоїть на перешкоді до цього, буде предметом особливого розгляду.
Шелленберг».