Аукціон

Як завжди, керівництво стояло над сутичкою, підтримуючи обидві точки зору; тому, вважав Фол, справа й не зрушилася з мертвої точки. «Хочу позиції, — сказав він своєму шефові, переходячи до страхової фірми, — будь-якої, але позиції, сформульованої надовго й безкомпромісно. В «російську таємницю» я не вірю, просто ми погано працюємо, не можемо намацати больової точки, не уявної, а справжньої».

— Скажіть, містер Гадилін, вам щось говорить ім’я російського письменника Степанова? — спитав Фол.

Гадилін скептично посміхнувся:

— Письменник?

— Так, — Фол знову закурив. — За нашими відомостями, його дуже широко читають.

— Там усіх фироко читають.

— Така дурна нація? — здивувався Фол.

— Ні, чому ж? Просто людей позбавили літератури. У них голод на книжку.

Фол поцікавився:

— Толстой і Достоєвський теж заборонені для читання?

Пат усміхнулась, очі зразу стали лагідніші; Гадилін насупився.

— Фо він таке? — спитав він своїм ситним голосом (замість «ч», «ш», «щ» і «ж» говорив «ф»).

— Перекласти? — запитала Пат.

— Я до вас звертаюсь.

— Але я знаю його так само, як і ви, містер Гадилін.

— Спитайте його, чим викликаний мій політ до Лондона, — такий спішний.

Фол, вислухавши Пат, відповів:

— Я поясню вам. Але спочатку мені хочеться зрозуміти ваші пропозиції. І тому я ще раз запитую вас, що ви знаєте про Степанова.

Гадилін засміявся.

— Графоман і мільйонер.

— По-російськи ці два поняття неоднозначні, містер Гадилін, та і в нашій країні до мільйонерів поки що ставляться добре — дурень мільйон не заробить. У чому полягає графоманство Степанова?

Гадилін знизав плечима.

— По-моєму, це твердження не потребує розфифровки.

— Тут — потребує, — суворо заперечив Фол. — Графоман, мені здається, звучить як образа. Хіба не так?

— Щодо Степанова це звучить як звичайна констатація факту. Кадровий офіцер КДБ, пифе фпигунські романи, лиже руки хазяям…

Пат переклала «цілує», смисл міняється, як би їй підказати, що завтра треба бути дуже точною при перекладі.

— Скажіть, а з погляду права, — вів далі Фол, — фраза «лизати руки хазяям» може вважатися як образа особи?

Нехай ображається, — обізвався Гадилін. — Це мене не обходить.

— І все-таки, чому в нього є читач?

— У липогонів, які пишуть розложисту клюкву, завжди є фитафі.

Пат вийняла маленький словничок, попросила Гадиліна ще раз повторити фразу; бідолашненька, подумав Фол, вона не знайде там ні «розложистої клюкви», ні «липи», яку мав на увазі борзописець.

Вона й справді переклала «клюкву» як «ягоду», а «липу» як «дерево».

«Цей недолугий геній завтра може виглядати психом, коли під час шоу Пат перекладе його слова про Степанова, як про автора «ягід» і «лип»; російський Дарвін, ото сміху буде. Дуже важливо, — подумав Фол, — точне розуміння мови! Скільки трагедій може статися через неправильно перекладені слова».

— Містер Гадилін, дозвольте мені пояснити вам ситуацію…

— Дафно пора, — сказав той.

— Перекладати? — спитала Пат.

— Мофете.

Пат сказала:

— Містер Гадилін давно жде цього.

Фол кивнув, подумав, що в принципі йому самому треба було б перекладати завтра Гадиліна, дівчина не справиться; бідолашна, вона зовсім не відчуває мови, їм утовкмачують у голову граматику, а кому вона потрібна, краще б неграмотно, зате зрозуміло.

— Отож, — так само монотонно сказав Фол, — завтра в театрі Степанов братиме участь у шоу…

Гадилін вислухав переклад, хмикнув:

— Хіба, він уфе почав співати?

«Все-таки жахливо, що ці росіяни не вміють у нас адаптуватися, — подумав Фол. — Прожити сім років на Заході й досі не знати, що в шоу у нас беруть участь конгресмени, публіцисти й директори банків. А може, це при-’ родне відштовхування: він виховувався в Радянській Росії, він хоче, сам того не розуміючи, щоб тут усе було подібним до того, до чого він звик. Ні, воістину, вони дивні люди: немає жодної такої склочної еміграції, як російська! Кожен сам собі Толстой, всі інші — нікчеми й графомани, нещасна нація».

— Під час цього політичного шоу, — хоч воно й присвячене питанням культурного обміну, — моїм друзям здається доцільним, навіть обов’язковим, невеличкий скандал, аби всі, хто прийде сюди, переконалися, що містер Степанов маріонетка, яка виконує тут завдання Кремля…

— Без завдань Кремля від них ніхто не їздить на Захід.

— А на Схід?

— Теф.

Пат не зрозуміла; Гадилін повторив роздратовано:

— Теф! Так само!

Фол потамував усмішку.

— Містер Гадилін, я з вами згоден, але в цій країні публіка вимагає доказів. Ви можете писати для «Свободи» все, що вам заманеться; вас слухають тільки росіяни, а тут ви маєте справу з людьми, стомленими демократичними інститутами. Будь-яка образа Степанова, як особи, чи країни, котру він представляє, це — ваша поразка. Ваші запитання мають бути коректними, а тому — вбивати наповал.

— Вашу наївну, довірливу публіку навряд фим проймеф…

— Не треба вважати публіку цієї країни такою вже непідготовленою, містер Гадилін. Тут живуть цілком достойні люди, які думають по-своєму, і, будь ласка, дайте їм змогу думати так, як вони хочуть. Вони ж, наскільки мені відомо, не нав’язують вам своєї точки зору на ті чи інші події, чому ж ви вважаєте за можливе повчати їх, як їм треба думати?

— Пробачте, містер Фол, але мої друзі сказали, що ви якийсь фінансовий ділок… Чому вас цікавить Степанов? Навіщо вам, саме вам і вафим друзям, потрібен скандал?

— Поясню. Мій бізнес пов’язаний із страхуванням творів культури. Це мільйонний бізнес, ми страхуємо колекції на сотні мільйонів доларів. Активність містера Степанова та іже з ним завдає певної шкоди нашій справі, тому ми знайшли шляхи до ваших мюнхенських друзів, а ті люб’язно допомогли зустрітися з вами.

— Чому вибрали саме мене?

Фол хотів відповісти, що всі інші відмовились, але стримався, побоюючись непередбаченої реакції співрозмовника: як кожного, хто впадає в істерику, Гадиліна могло понести; не час; з ним ще треба добре попрацювати.

— Які запитання могли б показати Степанова в поганому світлі?

— Що значить «які»? — Гадилін знизав плечима. — Звичайно, громадянські права…

Фол поморщився:

— Я назвав сферу мого інтересу. Питання культури, розумієте? Куль-ту-ри…

— Трагедія худофників абстрактного фивопису в Росії…

— Абстрактний живопис захирів і на Заході, погодьтеся. Після Пікассо ця епоха скінчилася. А ще?

— Терор цензури.

— Уже тепліше. Іще?

— Неможливість самовираження.

— Дуже добре. Іще?

Пат невміло закурила і, подивившись на Гадиліна, сказала:

— Але ж виставка російських художників у Парижі зібрала безпрецедентну кількість золотих і срібних медалей… Про це багато писали…

— Хіба не зрозуміло, фо це був крок Міттерана перед його візитом до Москви?! — розсердився Гадилін.

Фол діждався, поки Пат переклала; нехай вірить, що я не розумію по-російськи:

— Виходить, художники на Заході теж позбавлені свободи, містер Гадилін, якщо вони мусять підкорятися диктату свого президента?

— Думаю, це останній соціалістичний президент у Франції. Вони з ним лиха ковтнули.

Пат попросила повторити останнє слово; Гадилін сказав «наїлися»; вона не зрозуміла, спитала «чого»?

Щоб не розсміятися, Фол закурив, глибоко затягся й мовив:

— А розкажіть-но мені про те, як зустрічалися з ним у Росії? Ви часто зустрічалися?

— Колись ми друфили. Але він купив «ЗІМ» і зразу відділився від нас.

— Що таке «ЗІМ»? — спитала Пат.

— Це дуже великий автомобіль, — відповів Гадилін нетерпляче.

— Вам було прикро, що він купив «ЗІМ»? — спитав Фол.

— Ми не любимо вискочок, містер Фол. Як усі нормальні люди.

— На якому автомобілі ви їздите тут?

В очах у Гадиліна з’явилося неприховане роздратування:

— На старенькому, містер Фол, на старенькому.

— Гаразд. Про автомобіль «ЗІМ» тутешня аудиторія не зрозуміє. А мені розповідайте, мені все цікаво, я хочу зрозуміти, що треба зробити завтра, часу обмаль, ось у чому фокус…