Страница 105 из 150
Та Анрі глибоко схвилювало це пророцтво: юнакова свідомість готова була його сприйняти, і всі слова дворянина били в неї, як у дзвінку мідь.
— Ви правду кажете, друже! — вигукнув він. — Я принц крові! — І забігав широкими кроками по залі, гукаючи: — Так, я принц крові й тому випереджу всіх. Ось звідки моє право й моє покликання!
Монтень водив очима слідом за ним. Сам він, власне, наважився висловити тільки загальні міркування про здоровий і хворий дух у людях і епохах. Одначе він кивнув головою й сказав:
— Якраз це я й мав на увазі.
Бо йому самому щомить ясніше ставало, що обидва вони говорили різними словами про одне: так, як різні ноти складаються в єдину гармонію. І він, уклонившись перед відходом, додав на закінчення:
— Ім'я важить багато й пояснює те, чого інакше нізащо не можна пояснити. Один флорентійський митець, чиї великі твори я похвалив, надумав пояснити мені, як йому пощастило їх створити, і сказав: усе своє вміння він завдячує лише тому, що походить із роду графів Каносських. Звуть того митця Мікеланджело[113].
Анрі квапливо підійшов до свого гостя, що вже стояв біля дверей, ще раз обняв його й шепнув йому на вухо:
— Я ще не створив нічого. Але я можу.
Moralite
Le grand danger du penseur est d'en savoir trop, et du priso
Висновок
Найбільша небезпека для мислителя — забагато знати, а для в'язня — занадто довго вагатися. Ось він, цей в'язень, у розкошах: він має і дозвілля, й жінок, і затримують його як насолоди, так і невтішні розваги розуму. Та водночас він бачить, як зажерливі фанатики вгризаються в саме серце королівства, яке йому колись доведеться відроджувати. На щастя, він має ще друзів, що докоряють йому, і сестру, що в слушну хвилину дає йому ляпаса; з'являється навіть привид, щоб нагадати йому про обов'язок. Власне, так багато йому й не треба, і коли настане його день, він сам піднесеться на вершину. Його здоровий дух дає йому перевагу над усіма сучасниками, що не знають міри ні в чому. Так само як для одного приятеля-дворянина надмірність навіть у добрих ділах майже відворотна для нього; принаймні вона відбирає йому мову, і він не вміє знайти тій надмірності назви. Зате сам він знає слушне слово, яким визначає своє покликання і свої права. Одначе, посилаючись на титул принца крові, він насправді стверджує тільки моральну перевагу своєї особистості.
VII. ТУРБОТИ ЖИТТЯ
«Моя маленька перемога»
Нерак — провінційне місто, над ним пролітають птахи, до його брам, тупочучи ратичками, пливуть отари овечок, а довкола нього лежать рівні поля, дуже родючі; і так воно триває вже тисячу років. Люди тешуть дерево, мнуть шкури, різьблять камінь, рубають м'ясо або стоять над зеленою Баїзою й вудять рибу. Та як тільки на шляху зіб'ють куряву збройні вершники, відразу всі квапляться поховати своє добро, яке можна, і виходять назустріч із порожніми руками, сподіваючись, що їх пощадять. Шкода покладатись і на мури, й на рови, і на панів — чи то католиків, чи то гугенотів, залежно від того, чия саме взяла гору. Бо вже недалеко нові, що повбивають їх або проженуть. Для городян один рятунок: коритись кожному, хто цього захоче, і так вони й роблять. Тому в Нераку одні ходять до обідні, інші на проповідь і відповідно до віри останнього завойовника твердять, що вірують у те або в те.
Молодий король Наваррський, щасливо вирвавшись на волю, не поїхав до своєї столиці По: там його мати, королева Жанна, своєю високою ревністю у вірі зробила протестантство занадто нетерпимим. Він обрав для своєї резиденції тихий Нерак. Це місто лежить у графстві Альбре, давньому володінні його предків з материного боку, і якраз посередині краю, яким він відтепер мав правити. Край той складався з його власного королівства і провінції Гієннь, столицею якої було місто Бордо. А до його королівства, як і давніш, належали землі Альбре, Арманьяк, Беарн, Бігор і Наварра. Поки сам він сидів у Луврі, його дворяни й гугеноти успішно відбивались і від старого Монлюка, що вдирався до них за наказом короля Франції, і від іспанських загонів, що спускалися з гір. Краї, підвладні новому губернаторові, що мав і, королівський титул, простягались понад Піренеями й морським узбережжям аж до гирла Жіронди. Це південний захід Франції.
Повітря волі п'янить, як вино, випите під вітром і сонцем. Хліб волі солодкий навіть коли він черствий. А їздити вільно по країні після тривалого полону! Лише зрідка повертатися додому — й бути дома всюди. І ніяких тобі сторожів чи наглядачів, самі друзі. Тоді так легко дихається, і кожна корівниця здається вродливіша, ніж була для в'язня принцеса. Правда, вигляд у вас, шановні земляки, кепський. Ви дуже підупали, поки нас тут не було. Винні в цьому Монлюк, іспанці й обидві ваші релігії. Хто ж це годен витримати таку ревність у вірі й постійну небезпеку для життя! Про це й ми могли б чимало розказати. Здебільшого ви покидали свої витолочені ниви й спалені оселі — їх таких у провінції десь із чотири тисячі. А самі врешті подались у розбійники, і я вас розумію. Але я покладу цьому край, і тут настане мир.
Сам починаючи наново, він вірив, що й усі можуть оновитись. Бути веселими й терпимими — що ж легше? Та маленькі містечка, навчені гірким досвідом, непокірні й затяті: вони зводять міст, тільки-но ми наблизимось.
— Тюренне, у тебе голос добрячий, гукни їм, що губернатор усе минуле прощає, а за те, що візьмемо, ми заплатимо. Не хочуть? Скажи їм, хай не дуріють. Бо як удеремося до них силоміць, то й пограбуємо. Он мого Роні вже нетерплячка бере. Так воно ведеться, без цього не буває.
Потім справді трохи грабували, трохи ґвалтували, а декого й вішали за добрим старим звичаєм. Нехай непокірливе містечко знає, як поводитися з новим паном. А потім у містечку лишали офіцера з жменькою солдатів, і влада короля поширювалася ще на кілька миль далі. Принц крові захищав ту владу, весь час їздячи по краю. Недбало казав він своїм друзям — Агріппі д'Обіньє і навіть молоденькому Роні: «Тебе я візьму в свою таємну раду». А коли одного дня прибув і Морней, він захотів, щоб таємна рада короля справді збиралась у Неракському замку: адже дю Плессі-Морней був державний муж і дипломат. Спочатку нагоди скликати раду траплялись не часто. Іноді, повертаючи додому, король отримував повідомлення, що на шляху пограбовано купців. Гайда чвалом туди! Хто дістане назад своє добро, охочіше плататиме податки — не те що селянин, той не викопає своїх грошей зі схованки, хоч би йому розбійники й садибу підпалили. Та однаково він буде вдячний і вірний губернаторові, що врятував йому життя, а його дочкам — честь. А по-доброму ті дочки радо приймають будь-кого з молодих панів — найчастіше самого губернатора. Батько про те часом знає, а часом і не знає. Отак діяв Анрі в невеликій окрузі — яка згодом мала стати великою, — і дбав про те, щоб настав лад, щоб люди мирно працювали і щоб та маленька округа чимшвидше знов заселилася густо.
113
…усе своє вміння він завдячує лише тому, що походить із роду графів Каносських. Звуть того митця Мікеланджело. — Мікеланджело Буонарроті (1475–1564) — геніальний італійський скульптор, художник і архітектор епохи Відродження. Біографи Мікеланджело Кондіві й Базарі твердять, ніби рід Буонарроті веде своє походження від старовинного італійського роду графів Каносса. Це твердження не доведене.