Кришталевий край

— Треба буде про все це подумати, — поважно вимовив учений, глянув на свою наречену й тепло посміхнувся. — Яка ти в мене мудра! Я й не думав…

Гретхен зашарілася.

— Не така вже я мудра, — відказала вона. — Але в життєвих справах ми, жінки, завжди краще справляємося за вас, чоловіків.

І вона, запишавшись, гордо підвела свою золотаву голівку. Тепла посмішка не сходила з уст її нареченого, і, пригріті нею, бджолами зароїлися його думки. Справді, він так і зробить, як каже Гретхен. У нього є колега, молодий доцент фізики, батько якого має старий маленький скляний завод в горах. Колись Фріц, зібравшись на екскурсію в гори за кварцитами, навіть одвідав цей завод і познайомився з батьком свого колеги. Дуже люб'язний старий. Патріархальна родина… Треба буде до нього вдатися…

Другого дня Грубер у супроводі своєї мудрої Гретхен сідав на поїзд, що мав одвезти його в гори, на завод… Довго махала Гретхен хусткою вслід різнобарвним вагонам, що вилискували в промінні сонця. За годину Фріц зійшов на маленькій гірській станції. До заводу та будинку його власника, старого Зіммеля, треба було йти ще кілька годин пішки. День був погожий, як той, що на світанку його Грубер зробив свій винахід. Вченому це здавалося доброю ознакою. Вдихаючи на повні груди запашне гірське повітря, він легко підіймався кам'яною стежечкою.

Грубер зовсім не помітив, як пройшов дорогу від станції до Зіммелевого будиночка, що раптом визирнув із-за сосен, білий та привітний.

Перед будиночком був квітничок з різнобарвними айстрами: білими, рожевими, багряними… Серед них, як на малюнку, порався старий з срібною головою й рожевим, чисто поголеним обличчям. Він довго придивлявся до Грубера, що, привітно посміхаючись та вклоняючись, підходив до квітничка. Нарешті старий впізнав ученого.

— Прошу, прошу, заходьте, — запросив він, широко відчинивши хвіртку квітничка. — Певне, знову камінці наші збираєте?

— Ні, — відказав учений, тиснучи Зіммелеві руку, — я до вас приїхав в одній справі…

— Може, щось мій Йоганн доручив? — запитав старий, і в його голосі забриніла турбота, чи не сталося щось із сином.

— Йоганн сьогодні ввечері затримається і тому не міг приїхати зі мною, — поспішив Грубер заспокоїти старого, відчувши його тривогу. — В мене особисто до вас є справа й дуже важлива, — додав він.

Старий Зіммель здивовано глянув на гостя. Які справи та ще й важливі можуть бути в цього молодого, хоч уже й відомого вченого до нього, власника старого скляного заводу, що, до речі, вже рік як не працює? Може, він дізнався, що продається його, Зіммелів, будинок?

— Прошу, заходьте до хати, — запросив старий гостя. — Матільдо! — гукнув він кудись у простір так, що в лісі залунало. — В нас гість. Накажи принести молока… Ви ж не відмовитесь, за гірським звичаєм, покуштувати нашого молока? — питав старий гостя, певний, що його дружина почує його і зробить розпорядження. — У нас своя корова, все своє. Взагалі, в цьому затишному куточку, серед цієї чарівної природи можна чудово провести решту життя, — заздалегідь робив старий рекламу своєму будинкові, все більше схиляючись до думки, що гість хоче купити його.

Яке ж було його здивування, коли він почув від Грубера справжню причину приїзду! Старий рішуче захитав головою.

— Куди вже мені кидатися на всякі авантюри, — казав він. — Мій завод уже більше року не працює. Я винний уже чимало грошей людям, а головне — банкові. Мені загрожує притягнення до суду. І на тобі — я ще буду щось затівати. Тут, як кажуть, сиди й не рипайся. Дякувати богові, що люди, шануючи мою старість, терпляче чекають, поки віддам гроші… Та й віддам. Нехай ось продам будинок…

— Ви їх швидше віддасте, як пристанете на мою думку, — казав Грубер, бо в ньому тепер прокинулося наполегливе бажання за всяку ціну впровадити свій винахід у життя.

— Та що ви! Та в мене нема грошей, щоб розпочати роботу, а не те що… — заперечував старий.

Довго переконував його вчений. Старий не піддавався. Нехай грошей, щоб почати роботу, треба дуже мало. Нехай він якось їх назбирає. Але хто ж може поручитися, що відразу винахід матиме успіх? Старий дещо чув про такі справи. Він знає, як не раз гинули підприємці, намагаючись якоюсь новиною побити своїх конкурентів. А хай їм усячина, тим новинам! Далі б від них. Вони під силу лише великим підприємцям. Ті можуть після першої, другої невдачі з винаходом шукати дальших удосконалень. А дрібний власник — раз! — і загинув. Чому Грубер не звернеться хоча б до Шварцберга?

Вчений щиро розповів про свій візит до промисловця. Звичайно, він не забув розповісти й про думку щодо застосування винаходу на малому підприємстві. Авторитет великого промисловця вплинув на старого Зіммеля. Він було на хвилину завагався. Однак страх перед новаторством узяв гору.

— А ви скажіть Шварцбергу, що він може купити мій маленький скляний завод, зробитися таким чином дрібним підприємцем, і нехай собі тоді застосовує ваш винахід, — раптом висловив старий блискучу, на його думку, ідею…

— Я гадаю, що Шварцберг на таку пропозицію не пристане, — сумно озвався Грубер, бачачи, що йому несила подолати консерватизм старого Зіммеля, — бо, певне, його не цікавлять ті малі прибутки, які зможе дати ваш завод.

Грубер уже збирався йти, переконавшись, що з Зіммелем нічого не вийде, й поклавши собі знайти іншого, сміливішого підприємця, як до кімнати зайшов чоловік, теж старий і сивий, як Зіммель. Виявилося, що це був його майстер. Він зайшов дізнатися, чи не чути чого з продажем будинку, бо хоч він і робітники, яким Зіммель лишився чимало винний за роботу, і можуть ще почекати, однак — їм важкувато, і добре було б дізнатися, що незабаром Зіммель матиме гроші…

— Про покупців на мій будинок, на жаль, ще нічого не чути, — відказав старий, зашарівшись від сорому, що йому нагадують про борг, — хоч мій Йоганн старанно шукає таких покупців. А от послухайте пана доктора хімії. Він пропонує застосувати на нашому заводі його винахід, що надзвичайно здешевлює скло…

Майстер зацікавився справою й попросив Грубера хоч трохи розповісти йому про суть свого винаходу. Грубер глянув на годинник. Все одно до станції йому йти рано. Ну, що ж, він може ще раз розповісти про свій винахід. Звичайно, секрету він відкривати не буде, бо він певний, що як Зіммель не згоджується скористатися з винаходу, то на це легко знайти іншого підприємця.

Старий майстер уважно слухав ученого, коли той стисло розповідав йому про свій спосіб варити скло.

— А знаєте, пане Зіммель, — сказав майстер, коли Грубер скінчив свої пояснення, — я певний, що це справді великий винахід. Я не людина науки. Я практик. Тридцять років я варю скло. І за ці тридцять років мені не раз спадало на думку щось подібне до винаходу пана. доктора хімії. Я казав про це іншим робітникам, і вони приставали на мою думку. Справді, коли ми тепер користуємося різними домішками, щоб так чи інакше регулювати процес утворення скла, то чому б не знайти такі домішки, що в корені змінять цей процес?..

— Та я, Руммель, не заперечую винаходу пана доктора, — нетерпляче перебив Зіммель свого майстра, — тільки ж не мені, дрібному підприємцеві, братися застосовувати цей винахід…

— А чому б не взятися? — заперечив майстер. — Шихта на скло в нас лишилася. Є й пісок, і сода, і крейда. Правда, пану докторові потрібні будуть ще деякі домішки…

— Дуже дешеві. І в невеликій кількості. Зрештою, я сам їх придбаю, — озвався Грубер, гадаючи пожертвувати на цю справу свою місячну заробітну плату.

— Ну от. А я та кілька робітників попрацюємо з такою умовою, що як спроба не вдасться, ми за роботу нічого не візьмемо, — запропонував старий майстер. — Все одно ми нічого не робимо. А тут є надія заробити…

Старий Зіммель ще трохи сперечався. Краще було б, щоб Грубер таки переконав Шварцберга купити в нього скляний завод і застосувати винахід.

— Навіщо вам той Шварцберг? Я певний, що з винаходом пана доктора ви самі за півроку таким, як Шварцберг, станете. Давайте сьогодні ж відсвяткуємо народження на світ великого підприємця, пана Зіммеля, — жартував старий майстер.