Кришталевий край

Грубер, мабуть, не видужав би, — у нього було тяжке запалення легенів, — але Гретхен дуже любила його, а кохання робить із жінки геніальну доглядачку хворого. Рятуючи молодого вченого, Гретхен рятувала своє власне щастя, свою власну долю. Вона упросила батька, щоб той за всяку ціну здобув десь хоч трохи грошей Груберові на поїздку за кордон, як він видужає. Тяжко це було старому Клейнмюнцлі. Не той час, щоб добувати гроші. Проте, підігрітий надією на щасливу долю й багатство свого майбутнього зятя, він таки дістав стільки, скільки треба було, щоб Груберові добитися до тієї країни, звідки були замовлення на військові похідні аптечки. Принаймні для неї його винахід потрібний. Так зміркував старий Клейнмюнцлі. Лишалося тільки видужати Груберові.

Догляд Гретхен робив своє діло. Грубер швидко видужував. Поволі пам'ять вернулася до нього. Він тільки ніяк не міг пригадати свого винаходу. Складні хімічні формули без вороття вилетіли з хворої голови. Це турбувало вченого. Та Грубер потішав себе тим, що ось він одужає, і тоді, перед виїздом за кордон, заскочить якось додому й забере всі свої записи. Він попросив Гретхен зробити це, але та замахала руками.

— Мій любий! Це було б дуже небезпечно, — стурбовано сказала вона, — того ж дня, як тебе забрали з університету, до пані Надель хтось приходив, питав про тебе, і з того часу, як ти втік, за твоїм помешканням стежать, каже батько. Певне, вони сподіваються, що ти прийдеш по свої книжки. Як побачать мене або мого батька, вчепляться й доберуться аж сюди. Нехай уже, як ти будеш за кордоном, у певному місці, я тобі надішлю твої книжки.

Грубер на це не згоджувався. Він без своїх записів нікуди не поїде, бо вони можуть загубитись на пошті, в дорозі. Однак він не хотів сперечатися з Гретхен. Не треба турбувати її. Він нишком сам візьме записки. А що стежать, байдуже. Він прийде ввечері і, зайшовши з парадного, попросить пані Надель випустити його через кухню. З двору є брама на іншу вулицю.

Настав день від'їзду. Гретхен плакала й благала Грубера зараз же сповістити її з-за кордону, як справи, і дати їй змогу швидше приїхати до нього. Зворушений Грубер обіцяв їй зробити все, що він зможе. А сам був сумний. Він тепер мало вірив в успіх справи. Йому навіть не хотілося залишати затишну хату Маргаритиної тітки. З тихої гавані в бурю й сніг вирушав його корабель на бурхливі хвилі житейського моря.

Саме й день був такий. Скаженіла гірська хуртовина, і він ледве добився з Гретхен до невеличкої станції, звідки мав їхати за кордон, а Гретхен — у другий бік, до свого міста. Поїзд Гретхен прийшов першим. Із сірого засніженого зимового присмерку виринули його золоті очі. Хвилинку він тяжко чмихав і сопів коло станції, потім зраділо зірвався з місця й поніс Гретхен назустріч білим примарам зими, що поставали в темряві. Грубер зітхнув з полегшенням. До суму розлуки з Гретхен і непевності своєї справи прилучалося тяжке почуття від того, що він ховався від Гретхен із своїм наміром не їхати зараз за кордон, а спочатку вернутися до міста і взяти свої записи. Тепер було легше, як Гретхен поїхала. Він не звик брехати, і все здавалося, що Гретхен бачить його прихований намір.

Грубер зайшов до невеличкого залу станції, чекаючи на другий поїзд до міста, що мав іти за кілька годин. В залі нікого не було. Самітно горіла лампа. В каміні тріщали дрова. Грубер ходив з кутка в куток із своїми невеселими думками.

Пролетів поїзд з-за кордону, збудивши на хвилину затишок станції. З поїзда зіскочив газетяр з вечірніми газетами для найближчих від станції сіл.

Побачивши газетяра, Грубер згадав, що він уже давно не читав газет. Він покликав газетяра до себе і раптом, несподівано для себе, задумався над тим, яку саме газету взяти. Досі вони всі були для нього цілком однакові… Що це з ним сталося? Звідки така цікавість до політики?

В голові кублилися неясні думки, і раптом у них, як вогник житла вночі в хуртовину, знову зажеврів спогад про те, як колись він потрапив на комуністичний мітинг, чув доповідача, який йому страшенно сподобався своєю правдою, і був потім арештований. Чому це все він пригадав знову?

— Що ви бажаєте, пане? — спитав його газетяр, дивуючися з його мовчання.

— Газету, таку газету, де пишуть правду, — вимовив розгублено Грубер, одірвавшись від своїх несподіваних думок, і засоромився того, що він сказав дурницю, бо ж кожна газета претендує на правдивість.

Грубер гадав, що газетяр сміятиметься з його наївної вимоги, але той цілком поважно відповів:

— Я не знаю, якої правди ви, пане, шукаєте. Про мене, правду пишуть тільки в комуністичній газеті, та, на жаль, нашої в мене немає. Є тільки паризька «Юманіте»… Останній номер. Цікавий. З'їзд комуністичної партії в Москві, промова Сталіна, — додав він.

— Давайте, — сказав Грубер. — Я знаю французьку мову…

— Прошу, товаришу, — тепло вимовив газетяр, даючи газету Груберові і привітно всміхаючись йому. — Прочитайте. Бажаю вам щасливої подорожі, товаришу. Сподіваюсь, ви не гніваєтеся, що я вас так називаю, — казав весело газетяр, уже йдучи до дверей.

— Ні, ні, товаришу. Бувайте здорові! — кинув йому вслід теж весело Грубер І раптом відчув щось цілком нове і невідоме доти. На серці стало гарно й затишно, і звідкись з'явилася давно не знана бадьорість і певність своєї долі.

«Що це зі мною? — дивувався з свого настрою вчений, вибираючи місце ближче до лампи, щоб почитати газету. — Невже це мене так вразила привітність газетяра?»

І поки він розгортав газету, вмить, в одній картині перед ним постало все його життя. Батько його був сторожем університетської хімічної лабораторії, тієї самої, якою він, син сторожа, потім керував. Це була заповітна, божевільна мрія старого. Ради неї він з дружиною голодував, усе до останньої копійки віддаючи на сина. Старий вмер, коли здійснилася його мрія, коли його син дістав звання доктора хімії. На радощах старий випив зайве, і не витримало його серце, вже підточене тугою за своєю дружиною, що вмерла незадовго перед тим… Тяжко було синові сторожа серед студентів, дітей заможних батьків. Рідко хто вітався з ним. Йому страшенно заздрили за його успіхи в науці, якій він віддав усю свою волю, всі думки, всі почуття, прагнучи одного — втішити свого батька. Тяжко переніс він безглузду смерть батька. Зовсім відлюдним став після неї. Гретхен? То зовсім інше. От сьогодні в голосі цього газетяра вперше забриніло для вченого те людське, товариське почуття, якого несвідомо він прагнув уже давно.

«Цей газетяр, певне, комуніст, і комуністи, певне, добрі хлопці», подумав учений, заглиблюючись у газету.

Чим далі він читав, тим більше охоплювало його якесь незрозуміле хвилювання. Він був ніби замурований навіки в темному склепі, похований живим, і вже примирився з неминучою страшною смертю, а тут раптом розвалюється мур, і темряву прорізує промінь сонця. Надія! Життя! Ще думка не тямить, як це раптом сталося, приховався в кутку свідомості острах, — а може, це тільки омана, — а вже серце радісно б'ється й стрибає в грудях, як сріблястий струмінь на камінцях.

Грубер читав, і все яснішим ставало те, що вже давно зародилося в ньому. Ще тоді, мабуть, як він вернувся від ІІІварцберга й згадав про доповідь на комуністичному мітингу. Чи, може, тоді, як на Зіммелевому скляному заводі робітник йому сказав, що в Країні Рад його винахід мав би успіх? Так, так, безперечно, тоді. І лише велика втома заважала продумати все до кінця. А це ж так просто. Є ж на світі така країна, де не знають кризи, де кожний винахід зустрічають радо, де наука й учені у великій пошані.

Дивна річ. Як він раніше не дійшов до такої простої думки?..

Гуркіт поїзда, що підійшов, перервав його думки. Він поспішив сісти й тепер уже думав про те, як він пробереться до своєї квартири й забере свої записи. Треба бути дуже обережним. Тепер у нього відновилася жадоба до життя, що знову мало ясну мету, і не хотілося зустріти перепони на шляху до цієї мети… Так, так! Тільки до Країни Рад! Там, у країні велетенського будівництва, його винахід матиме справді широке застосування. Але ж як потрапити туди? Та дуже просто: він піде до радянського посольства і скаже, що хоче поїхати, попросить допомогти… Дуже просто все. Як він раніше не додумався? А як же з Гретхен? Може, зайти до неї й сказати про новий план, про радісні надії, про цю газету, що він сьогодні читав, про привітного газетяра?..