Страница 5 из 40
ІСКРИ З ОЧЕЙ
У Петербурзі мені велося добре. Я часто ходив на полювання, і тепер залюбки згадую ті веселі часи, коли зі мною мало не щодня траплялося стільки дивовижних пригод.
Одна пригода була дуже кумедна.
Річ у тім, що з вікна моєї спальні було видно великий став, де водилося дуже багато усякої дичини.
Якось уранці, підійшовши до вікна, я вгледів на ставу диких качок.
Миттю вхопив я рушницю і стрімголов вибіг із будинку.
Але зопалу, збігаючи по східцях, я вдарився головою об двері, та так, що з очей мені посипалися іскри.
Це не спинило мене.
Я побіг далі. Ось, нарешті, й ставок. Цілюся в найситішу качку, хочу вистрелити – і, на превеликий жах, помічаю, що в рушниці нема кременя. А без кременя неможливо стріляти.
Побігти додому по кремінь?
Але ж качки можуть полетіти.
Я сумно опустив рушницю, проклинаючи свою долю, аж раптом мені блиснула щаслива думка.
Що сили мав ударив я себе кулаком у праве око. Із ока, звичайно, так і сипонули іскри, і порох одразу спалахнув.
Так! Порох спалахнув, рушниця вистрелила, і я одним пострілом убив десять чудових качок.
Раджу й вам: щоразу, як надумаєте розвести вогонь, добувайте іскри зі свого правого ока.