Страница 59 из 116
Вона вже хотіла було вимкнути комп’ютер, та тут згадала ще про одну річ, яку варто було перевірити, хоча й розуміла, що це їй може нічого не дати. Зайшла на головну сторінку «Віклі Рі- З майндер» і клікнула на рубриці «НЕКРОЛОГИ». Там було ві- ! конце для вводу прізвища того, хто тебе цікавить, і Тесс надрукувала: «СТЖЕЛЬКЕ». Один клац клавішею — і ось він, Роско і Стжельке. Судячи з некролога від 1999 року, він помер рапто- | во у себе вдома у віці сорока восьми років. Залишив по собі дружину Рамону та двох синів: Елвіна (23) і Лестера (17). Будь-яка авторка, котра пише історії з таємницями, навіть того безкров- ного сорту, що називаються «диванними», слова «померраптово» сприйняла б як тривожний дзвінок. Тесс пошукала в загальній базі даних «Рімайндера», але більше не знайшлося нічого.
Хвилину вона просиділа нерухомо, нервово барабанячи пальцями по підлокітниках крісла, як робила це зазвичай під час роботи, коли напружено пригадувала підходяще слово, придумувала якусь фразу або міркувала, як подати опис чого- небудь. А тоді знайшла список газет західного й південного Массачусетсу і зупинилася на Спрингфілдській «Ріпаблікен». На введений нею там запит з іменем чоловіка Рамони виско-
б
чив різкий, гранично ясний заголовок: «БІЗНЕСМЕН ІЗ ЧИ- КАПІ ПОКІНЧИВ ЖИТТЯ САМОГУБСТВОМ».
Стжельке було знайдено в його гаражі, повислим зі сволока. Про ніяку записку не йшлося, і Рамони в статті не цитували, тільки хтось із сусідів повідав кореспонденту, що містер Стжельке перебував у сильному збентеженні через «якісь неприємності, в котрі утрапив його старший син».
— У якого ж це ґатунку неприємності міг потрапити Ел, що це тебе так шокувало? — запитала Тесе у комп’ютерного монітора. — Щось, у чому замішана якась дівчина? Може, замах на зґвалтування? Сексуальне насильство? Він уже тоді готував себе до великих подвигів? Це ж ти тому повісився, бо виявився татусем справжнього гівнюка.
— А може, Роско хтось допоміг, — зауважив Фрітці, — скажімо, Рамона. Велика, дужа жінка, сама розумієш. Ти мусиш розуміти, ти ж бачила її на власні очі.
І знову цей голос не був схожим на той, яким вона зазвичай розмовляла сама з собою. Вона подивилася на Фрітці, злякано подивилася. Фрітці зустрів її погляд, зелені очі питали: »Хто, я?»
Що хотілося зробити Тесс, так це просто зараз же поїхати на Ажур-лейн із револьвером у сумочці. Що вона мусила зробити, так це перестати гратися в детектива і зателефонувати до поліції. Нехай вони цим займаються. Саме так і зробила б Колишня Тесе, але вона вже була іншою жінкою. Та, колишня, здавалася їй тепер якоюсь далекою родичкою, на кшталт тих, котрим посилаєш привітання з Різдвом і знову забуваєш про них до кінця наступного року.
Тому що вона не могла вирішити — і тому що в неї все боліло, — вона піднялась нагору і лягла в ліжко. Проспала чотири години і прокинулася такою задерев’янілою, що ледь могла ходити. Вона випила пару пігулок екстрапотужного тайленолу'.
І.
Почекала, поки вони покращили їй світосприйняття, а тоді сіла в машину і поїхала до відеосалону «Блокбастер». «Лимоно- чавильника» мала при собі, в сумочці. Подумала, що тепер вона завжди мусить його мати поряд, коли їздитиме самотою.
До «Блокбастера» вона дісталася перед самим закриттям і спитала про фільм з Джоді Фостер «Відчайдушна жінка». Тамтешній клерк (із зеленим волоссям, англійською шпилькою в одному вусі і на вигляд щонайбільше років вісімнадцяти) зверхньо усміхнувся і просвітив її, що фільм називається «Хоробра». А ще цей містер Ретро Панк повідомив, що за додаткові п’ятдесят центів вона також може отримати пакет попкорну для мікрохвильовки. Тесе ледь не сказала «ні», та вчасно передумала.
— А чом би, курва, й ні? — втупилася вона у містера Ретро Панка. — Ти ж тільки один раз живеш, авжеж?
Він кинув на неї зляканий, переоцінюючий погляд, та врешті посміхнувся, погодившись із тим, що йшлося не про його, а про життя цієї клієнтки.
Вдома вона підсмажила кукурудзу, вставила ОУО і всілася на диван, підклавши подушечку під поперек, щоб не ятрити собі там подерте місце. До неї приєднався Фрітці й вони разом дивилися, як Джоді Фостер карає покидьків (мерзотників, як ото «Здобув собі щастя, мерзотнику?»'), котрі вбили її бойфренда. По ходу справи Фостер розбирається й з іншими мерзотниками, і саме за допомогою пістолета. «Хоробра» — це був великою мірою фільм саме того типу, проте Тесе все одно отримала від нього задоволення. Подумала, що в ньому закладено глибокий сенс. А ще вона подумала, що всі ці роки вона чогось себе позбавляла: брутальних, проте даруючих катарсис фільмів, як от «Хоробра». Коли кіно закінчилося, вона обернулася до Фрітці зі словами:
>
' Фінальна фраза у фільмі 1971 року «Брудний Гаррі», яку промовляє поліцейський (актор Клінт Іствуд), стріляючи в груди серійному вбивці, котрого він переслідував протягом усього сюжету.
— Як на мене, то добре було б, аби Ричард Відмарк тоді наштовхнувся на Джоді Фостер, замість старенької леді в інвалідному візку, а ти як вважаєш?
Фрітці з цим погоджувався на тисячу відсотків.
— ЗО —
Лежачи тієї ночі в ліжку, в той час як жовтневий вітер чортом вибрикував навкруг будинку, а Фрітці скрутився в неї під боком, ховаючи носа у себе в хвості, Тесе уклала сама з собою угоду: якщо вона завтра вранці прокинеться в тому ж емоційному етані, який має зараз, то поїде з візитом до Рамони Норвілл, а після Рамони, можливо, — залежить від того, яким боком обернуться там справи, — навідає Елвіна «Великого Водія» Стжельке. Хоча, скоріш за все, прокинеться вона з відновленим, принаймні на позір, здоровим глуздом і зателефонує до поліції. І знову ж таки, ніяких анонімних дзвінків; сама собі накришить, сама й сповна сьорбатиме. Довести зґвалтування через сорок годин і невідомо скількох душів після самого факту — мабуть, нелегка справа, але ознак сексуального характеру побоїв повно по всьому її тілу.
І ті жінки в трубі: вона їхня заступниця, подобається їй це чи ні.
«Завтра всі ці думки про помсту здаватимуться мені дурницями. На кшталт тих марень, що їх переживають люди з високою температурою».
Але, прокинувшись у неділю, вона зрозуміла, що так і перебуває повністю у стані Нової Тесс. Подивилася на револьвер на нічному столику й подумала: «Я хочу ним скористатися. Я хочу розібратися з цим особисто, і зважаючи на те через що я пройшла, я заслуговую на те, щоб розібратися з цим особисто».
— Але мені потрібно все з’ясувати, і я не бажаю, щоб мене впіймали, — пояснила вона Фрітці, котрий стояв уже на всіх чотирьох лапах і потягувався, готуючись до чергового виснажливого дня, заповненого вилежуванням-вилизуванням та поїданням корму з персональної миски.
Тесе постояла під душем, одяглася, а тоді вийшла на засклену веранду, прихопивши з собою лінійований жовтий блокнот86. Потрошку сьорбаючи з чашки холодіючий чай, вона хвилин п’ятнадцять просто дивилася на свою задню галявину. А потім нарешті вгорі першої сторінки написала «НЕ ДАТИ СЕБЕ ЗЛОВИТИ». Оцінила заголовок тверезим оком і почала робити нотатки. Як і в своїй повсякденній роботі, під час написання книжки, розпочала вона поволі, але невдовзі набрала швидкості.
— 31 —
На десяту годину ранку вона відчула, що сильно зголодніла. Приготувала собі величезний сніданок і з’їла все до останньої крихти. Потім відвезла до «Блокбастера» диск із фільмом і спитала там, чи мають вони «Поцілунок смерті». Вони його не мали, проте після десятихвилинного перегляду «Останнього будинку ліворуч»87 Тесе вирішила орендувати цей фільм. Приїхавши додому, вона його вже уважно подивилася. Там кілька чоловіків зґвалтували дівчину й покинули її, вважаючи мертвою. Це було настільки схоже на те, що трапилося з самою Тесе, що вона вдарилася в сльози, ридаючи так голосно, що аж Фрітці втік із кімнати. Сяк-так вона дала собі раду й була винагороджена щасливим фіналом: батьки юної дівчини повбивали ґвалтівників.