Твердиня

Але Левко приборкав бажання. Часи, коли вони могли ставити один одному запитання такого штибу і не ображатись, канули в Лету!

—Та розумію. — Левко підвівся назустріч. — Міг хоча б дзеньк¬нути, що затримуєшся.

Вони замовили салати та піцу і... замовчали. Несподівано після більш як року розлуки старі друзі не знали, про що говорити.

—Ти схуд... — зрештою проморив Джонік.

Левко знизав плечима:

—Байдуже. — Обдивився колишнього командира і вирішив, що не коментуватиме його фігуру. А тоді раптом схаменувся: якого біса? Це ж Джонік, його ліпший друг! — А ти — жирний кабан!

Джонік реготнув.

—Таке життя, чувак. У тебе ще все попереду.

Левко поліз у кишеню і витягнув звідти синій квадратний магнітик на холодильник.

—Це тобі, брате Джонні. — На магніті вирізнялась абревіатура КТН, оточена дугами з білих дубових листків і увінчана короною. Вни-

1. Viking Line> — фінська поромна компанія, чиї круїзні лайнери курсують між Фін¬ляндією, Олаидськимн островами, Швецією та Естонією. Заснована 1959 року.

знизу під літерами КТН, ішов незрозумілий для Джоніка напис «Vetenskap och konst»1.

—Дякую! Це з твого університету?

—Так, — гордо проказав Левко. — Це герб Королівського тех-нологічного інституту2.

Отримавши диплом у «воднику», Лео подав документи на грант шведського інституту3, через три місяці отримав його і вирушив на на- вчання до Стокгольма, столиці Швеції, в Королівський технологічний інститут. Хлопець уже другий рік навчався на магістратурі в Департа¬менті промислової екології {Department of Industrial Ecology) серед студентів із усього світу, яких зібрали в рамках програми ПЕР — International Industrial Ecology Program4. Власне, навчання добіга¬ло кінця. Влітку Левко мав захищати диплом.

—Круто, — прогудів Гена, обертаючи в руках подарунок.

Було помітно, як хлопець на коротку мить «просів» чи то від нос¬тальгії, чи то від легких заздрощів. В очах зажевріли вогники жалю: то мало бути його життя. Його, а не Левка. Джонік уявляв, що таке навчання за кордоном: інтернаціональне студмістечко, нові друзі з усіх закутків планети, недільні вечірки, відомі професори і зна-а-ачно біль¬ші перспективи в майбутньому. З його головою, математичними здіб¬ностями і знанням мови Джонік більше підходив для магістратури в ЄС. Та доля розсудила інакше. У якомусь місці кілька років тому він повернув в іншому напрямі, обравши іншу дорогу.

—Яку тебе справи взагалі? — спитав Левко. — Бізнес пре чи так собі?

Через рік після випуску з університету Гена організував власну фір¬му, що займалася продажем і встановленням металопластикових две¬рей та вікон. За сім місяців йому вдалось непогано розкрутитися.

1. Наука і мистецтво (швед.).

2. Королівський технологічний інститут (швед. Кип^Іі^а Текніяка Іід^коіип, ско-рочено КТН) — провідний європейський університет(14500 студентів), розташо¬ваний у місті Стокгольм, Швеція. Заснований 1827 року. Перший політехнічний університету Швеції і на сьогодні найбільший у Скандинавії вищий навчальний заклад технічного спрямування. Головний кампус КТН розташований па вул. Вал- галлавеген (УаІИаІІах’а^еп), неподалік центру Стокгольма. «Наука і мистецтво» — девіз університету.

3. Шведський інститут (швед. 5Ьепхка іпнШШеі, 51) — шведська державіїа органі¬зація, що займається розповсюдженням інформації про Швецію у світі, а також організацією міжнародної співпраці в сферах культури і науки, в тому числі через гранти студентам.

4. Міжнародна програма з промислової екології (англ.).

—’ Не скаржуся. Справи добре, особливо як для Рівного, але діти.,, це як дві маленькі чорні діри, що висмоктують усі гроші, щойно вони в тебе з’являються.

—А що ти хотів? Ви з дружиною хоч кудись їздили відпочивати ми¬нулого року?

Та куди там! — розвів руками’Дшнік.—да.-Для мене відпочи¬нок^ це дві години сну між вечерею і тим моментом, коли у молод¬шої почнуть різатись зубки.

- Жесть...

Офіціантка принесла замовлення, поставила перед хлопцями дере¬в’яні тарілки з піцами.

- А ти кудись збираєшся?

—Ага, — кивнув Левко, витягуючи з розкатаного хрумкотливого коржа паруючий трикутник. — Ми з друзяками закінчуємо навчання і хочемо відзначити кінець студентського життя Великою Поїздкою. Я того й приїхав — щоб вкщіганйти у батьків трохи грошей, бффез стабілізаційного вливання, боюся, самої стипендії на хорошу авантю¬ру не вистачить.

—Уф! Я тобі по-доброму заздрю. В очах Джоніка знову про¬ступили дивні плямки, які наштовхнули Левка на думку про те, що Ге¬нина заздрість не така вже й біла. Можливо, і не чорна, але до сяючої білизни їй теж далеко. — Куди збираєтесь?

—Іще тільки вирішуємо. Я хотів би в Мексику, але є ідеї щодо Ке¬нії, Індії, Ісландії*

—А компанія велика?

—Ні, тільки троє: я, мій одногрупник Сьома (він росіянин, але жи¬ве у Франції) іще Ян, аспірант з мого департаменту. Більше не треба, бо буде балаган.

Джонік хотів щось відповісти, але його перебив дзвінок мобільно¬го телефону. Гена глипнув на екран і вмить посерйознішав.

—Дружина, — прошепотів, зиркнувши на нахмурений лоб товари¬ша. А тоді приклав мобілкудо вуха: — Так, кохана, слухаю... Може, це зубки... Але... Добре... Гаразд, зараз буду... Все куплю, не переживай.

Левко перестав жувати. Джонік припинив розмову.

—Чувак... — винувато потупився Гена.

—Що сталося? ;

—У Юлі піднялася температура. Я думав, це через те, що ріжуть¬ся передні зубки, але зараз уже Тридцять дев’ять, і дружина нічого зро¬бити не може. Схоже, якась інфекція... Вибачай, старий, мушу бігти.

Лео витиснув посмішку і спробував зобразити на лиці розуміння.

—- Все о’кей, командире. Я розумію. Якось іншим разом. ^ У го¬лові’промайнула дуже неприємна думка: він аніскільки не жалкує’че¬рез те, що Джонік йде.

—Дякую, Лео! Удачі тобі! — Гена підвівся, надягнув курку, зро¬бив кілька кроків до виходу і тільки тоді спохватився. Ой, ще раз кажу, пробач! Геть з голови вилетіло! — Він повернувся до столика і поклав біля своєї піци стогривневу купюру.

—Не парся. — Левко взяв банкноту і підсунув назад до1 Джоні¬ка. — Я заплачу.

Секунд десять Гена вагався, потім, не дивлячись на товариша; ви¬тягнув руку і забрав гроші. А що було робити: діти — це ж як дві ма¬ленькі чорні діри;..

Левко з’їв обидві піци, допив пиво і неквапно почимчикував додому.

іі

13 березня 2012.22:42 [UTC +2] Рівне. Унраїна

Левко запустив Skype. Дочекався, коли програма завантажиться, і дві¬чі клацнув мишею по піктограмі користувача Simeon.

Насправді Таким вигадливим Іменем підписався Семен Твардов- ський — по-простому Сьома, — одногрупник Левка, єдиний, крім нього, слов’янин на Департаменті промислової екОЛоА-Семен наро¬дився і зростав у Омську. Коли хлопцю виповнилося чотирнадцять, його батько (на той час доктор математичних наук, завідувач кафедри мате¬матичного аналізу в Омському державному університеті їм. Ф. М. До- стоєвського) отримав запрошення і виїхав на роботу до Факультету наук у Université Paris-Sud1. За два місяці сім’я Твардовських пере¬бралася до Франції. До моменту вступу в КТН Сьома мав французь¬кий паспорт (тобто був повноправним громадянином ЄС), у якому французи записали його як Simeon Tvardovsky.

Якийсь час із динаміків линули довгі гудки, а тоді пролунало клацан¬ня і приглушене шипіння: Skype налаштовував відеозв’язок зі Швецією. За мить екран блимнув, і на ньому виплило опецькувате обличчя Семе¬на: правильний овал з трохи загостреним підборіддям, проникливі не¬спокійні очі кольору висушеного літнім сонцем придорожнього Г1И-

1 Університет Париж-Південь — французький державний університеті(2687ß студентів), якийспеціалізується на точнних науках, заснований 1970 року. Згідно з рей¬тингом ARWÜ (Academic Ranking of World Universities) за кількістю публікацій Університет Париж-Південь є №1 у Франції, №‘6 у Європі і №37 у світі!—