Твердиня

Левко несподівано осягнув, що їхня бесіда — тільки довжелезний вступ до чогось більш важливого і таємничого.

—Ну що, вам цікаво?

—Цікаво... — мовив українець, не маючи змоги розплутати клу¬бок суперечливих почуттів, що перекочувався у грудях.

—Тоді йдемо далі. — Очі шведа збуджено поблискували. — Бінг¬хем відразу второпав, що спіймав облизня. Врешті-решт він таки про-славився, навіть написав дві чи три книги про свої експедиції, але ра- 30м з тим чудово розумів, що з точки зору технології будівництва (найдене ним Мачу-Пікчу — не більш ніж бліда тінь Саксайуамана її багатьох інших руїн у Перу. — Старий вкотре поліз до папки.— У мене є чимало інших знімків. Тут і Ойянтайтамбо, і Пізак, і К’єнко, і 1 Іука-Пукара, і Тамбомачай1.

Ґуннар, наче картяр, розклав на столі нові фотографії. Ці були ста-рішими і виглядали потріпаними. Старий розсортував світлини на дві групи. У першій — зліва від Левка— фото Саксайуамана та інших і вердинь із бездоганними стінами, складеними з мегалітичних блоків.

1. Ойянтайтамбо. Пізак, Кєнко, Пука-Пукара, Тамбомачай — назви фортець, ру¬їни яких збереглися в Перу. Розташовані в Андах, у провінції Куско.

Праворуч опинилися знімки Мачу-Пікчу та інших фортець, чиї стіни скидались на безладне нагромадження каміння.

—Розумієте, про що я? — Швед прижмурив одне око.

Різниця у стилі будівництва була очевидною.

—Розумію, — трохи сконфужено проказав Сьома. — Але що це значить?

—Почекай, скоро побачиш. Це не все. Споруди, що ви бачите в ку¬пі зі знімком Мачу-Пікчу, насправді зводилися пізніше за гігантів на кшталт Саксайуамана. Точної різниці ніхто не скаже, але можна з пев-ністю стверджувати, що спочатку в Андах з’явилися Саксайуаман, Пі- зак та Ойянтайтамбо, а вже потім — їх менш досконалі... — Гуннар зро¬бив паузу, — копії.

—Як це? — Левко забув про недопите пиво. — Древні розучи¬лись будувати? Тупо втратили свої знання?

—Нічого вони не втратили, — похитав головою Гуннар.

—Як тоді пояснити, що та сама цивілізація будує настільки Техно¬логічно різні споруди? Невже трапилося щось таке, через що інки швидко деградували?

—Егей!:—обірвав його старий. — А хто говорить про ту саму ци-вілізацію? Хто говорить про інків?

—Не второпав...

—Ти робиш ту ж помилку, що й сучасні історики. Хіба я хоч сло-вом обмовився про те, що Саксайуаман і подібні твердині будували інки?

В — Е-е-е... Ні.

—Правильно. Я просто не міг цього сказати. Бо Саксайуаман, Ойянтайтамбо, Пізак і багато інших мегалітичних фортець будували не інки. Все, що створили інки, — це кучугури дрібного щебеню на кшталт Мачу-Пікчу чи Пука-Пукари.

Українець не стримався і посміхнувся, без зневаги чи розчаруван¬ня, але промовисто скептично. Надто категорично, а через це якось по-дитячому наївно прозвучало останнє твердження. Проте Гуннар лишався серйозним і якимось... наче переляканим.

—Розумієш, у чому вся штука, — вів далі він, наче й не зауважив-ши скепсису, — за останні сто років про історію Південної Америки до того моменту, коли туди припхався Пісарро, написано тисячі, може, де¬сятки тисяч статей і монографій. Починаючи з 2000 року до нашої ери цей континент населяло кільканадцять напрочуд розвинених цивіліза¬цій, які в дечому переважали шумерів, китайців і навіть єгиптян. Куль¬тура Моче, культура Чи му; таємнича цивілізація Наски, імперія людей

Уарі, зрештою аймару та інки1 — всі вони в певні періоди досягали ви-сокого розвитку. Та є одна проблема. Жодна з перерахованих цивіліза¬цій не мала писемності. Ніхто не заніс до Південної Америки концепт письма, а самі вони за три тисячі років так і не додумалися, що абстракт¬ні думки можна фіксувати. Це означає, що цивілізації, які я назвав, не ЛИШИЛИ по собі жодної книги, документа чи напису... Спільнота науков¬ців намагається створити ілюзію, наче нам про них усе відомо: якщо не строго хронологічно, то принаймні у загальних рисах. Та це брехня. А правда втому, що на початку шістнадцятого століття, коли до Півден¬ної Америки вдерлись іспанці, на материку існувала одна держава — Імперія інків, найбільша в тогочасному світі. Вона розкинулась на пів- континенту, займаючи землі сучасного Еквадору, Перу, Болівії, Чилі І частково Аргентини. Усе, що створювалося культурами Моче, Чиму,

І Іаски чи Уарі, належало інкам-завойовникам. І що виходить? Усі по¬дії з історії доколумбової Південної Америки, про які ми знаємо, — це Історії, розказані конкістадорами. Конкістадори, своєю чергою, брали ні історії від інків (більше просто не було від кого, адже саме інки ви-явились останніми, кого іспанці застали на Новій Землі). Як ти дума- і пі, Лео, свідчення інків можна вважати правдивими?

-Те, що ви зараз говорите, виглядає логічно, — обережно мовив Левко, — але...

Iуннар Іверс далі сипав порівняннями:

-Уяви ситуацію: ти вселяєшся у квартиру; в якій до цього хтось жив. Що ти робиш першою чергою? Правильно — починаєш ремонт. Переклеюєш шпалери, перефарбовуєш стіни, міняєш меблі. Історія доколумбової Південної Америки — це ті ж самі шпалери, наклеєні останніми цивілізаціями, які населяли континент, у цьому випадку — Інками. — Чоловік перервався і залпом допив пиво. — Ви ніколи не шдумувалися, що вся сучасна історія — це історія цивілізацій-пере- можців? Ті, хто програв, зійшов з арени, поринули у забуття, навіть мкщобули більш «просунуті»у порівнянні з агресорами. Завойовник, який підминав під себе якийсь народ, державу чи цивілізацію, нама- і її вся применшити їхні заслуги, але найчастіше — присвоював їх собі.

1. Моче, або прото-Чиму — доколумбова культура в Південній Америці, що існувала з I по VIII століття на узбережжі Перу, центр — у районі міста Трухільйо. Чиму —високорозвинута культура в Південній Америці, що існувала приблизно з 1250 до

1470 року на узбережжі півночі Перу, столиця — піщане місто Чан-Чан. Наека —доколумбова цивілізація, що існувала на півдні Перу (плато Наека) в 11 ст. до н.е. —

VI ст. н.е. Уарі —’індійська культура доінкського періоду, що існувала у IX—V ст. до н.е. у Центральних Андах і на південному узбережжі Перу. Аймару (аймара ) — Індійський народ в Андах, що живе у високогірних областях у районі озера Тітікака.

Я розумію вашу недовіру, але повторюю ще раз, — у голосі з’явилися нетерплячі нотки, — Саксайуаман, Пізакта Ойянтайтамбо будували не інки. Сини Сонця, відверто кажучи, були хріновими будівничими. Усе, що вони вміли робити, — це воювати.

Сьома демонстративно відсунув фотографії в бік Гуннара і різко спитав:

—А ви хто?

Старий сконфузився, але відповів без заминки:

—Я художник. Я пишу картини.

Семенове запитання збило темп розмови, та через хвилину Левко повернувся до того, що казав швед:

—Гуннаре, думайте, що хочете, але ваші докази непевні. Це лише припущення.

—Це не припущення.

—Це припущення, — стояв на своєму хлопець. — Минули сотні років, нині немає нікого й нічого, що могло б довести правоту або ж хибність ваших суджень. Я певен, можна знайти інше пояснення тех-нологічного провалу в розвитку інків. Гадаю, на сьогодні не існує жод¬ного об’єктивного доказу на користь того, що руїни в Андах належать різним цивілізаціям.

Ґуннар увесь напружився:

—Власне, я підходжу до того, заради чого почав цю розмову, адже йдеться насправді не про Саксайуаман і не про Мачу-Пікчу... Такий доказ існує, Лео. І він не один.

Левко стулив рота.

—Що за доказ? — поцікавився Семен.

—Паїтіті.

—Тобто? Міфічні руїни?

—Не міфічні. Це рештки велетенської Твердині в сельві за Анда¬ми, саме існування якої доводить, що половина з фортець, які нібито належали інками, насправді будувались значно древнішим і більш роз¬винутим народом. Як Мачу-Пікчу — ніщо порівняно із залишками Саксайуамана, так і Саксайуаман видається іграшковим будиночком на тлі Паїтіті.

—Звідки ви знаєте? — не втримався Левко.

—Я був на Паїтіті.