Коханка

У сорок третьому «плідна Ґерда» скористалася зв’язками чоловіка і публічно виступила з абсурдною ідеєю національних шлюбів. Вона хотіла, щоб законодавчо дозволили «здоровим і гідним арійським чоловікам» мати двох дружин. Як це практикувалося після Тридцятилітньої війни! Гітлер міг радісно потирати руки. Він теж кричав на якомусь з’їзді НСДАП, що «фронтом жінки є пологова зала».

Деякі жінки у Рейху зрозуміли ці слова фюрера надто буквально. Як, наприклад, сорокатрирічна «пані доктор» Кароліна Діль. Вона подарувала чоловікові та Рейху четверо дітей, з яких жодного не народила сама, — усіх було викрадено у лікарнях або куплено як малих щенят на ринку. А Діль не була неврівноваженою психопаткою та фанатичкою. Зовсім ні. Вона була дружиною доктора Рашера, «надзвичайно обдарованого лікаря, безмежно відданого фюрерові й Рейху», як писав про нього Гіммлер. Ця освічена жінка грала на фортепіано, володіла французькою і брала участь у філантропічних заходах. Але що ще міг написати той старий підкаблучник Генріх Гіммлер, шеф СС, за наказом якого Рашер проводив експерименти на людях? Він же примушував Гітлера виділяти на ці експерименти мільйони марок. Якби ці експерименти робив якийсь сільський ветеринар, про нього написали б те саме.

Коли вона думає про Гіммлера, то завжди дивується. Генріх Гіммлер, шеф усіх концтаборів на планеті, людина, яка поставила собі за мету знищення всіх євреїв у світі, всіх до останнього, вдома був цілковитим нулем. Достатньо було Марзі Гіммлер вигукнути своє знамените: «Генріху!» — і він підібгував хвоста, ніби переляканий пес. А ввечері замість шнапсу чи пива пив разом із Марґою слабенький ромашковий чай. Дружина почала поважати його лише тоді, коли виявилося, що у нього вистачало відваги завести коханку. Гіммлер купив для свого «зайчика» помешкання під Берліном, і «плідна Ґерда» Борман часто там бувала, а потім усім розповідала, як «гарно і практично Генріх обладнав це гніздечко».

Діль закохалася у респектабельного і здібного лікаря, який працював на Гіммлера. Їй було тоді сорок три роки, а Рашерові — двадцять сім. Гіммлер спершу не погоджувався на цей шлюб. Вона знає про це від Йозефа. Гіммлер стверджував, що Діль занадто стара, аби народжувати дітей. Але Діль ніколи з цим не погоджувалася і незабаром довела, що Гіммлер помиляється. Хоча він не помилявся.

У сороковому році Кароліна Діль привела на світ першу дитину. Ясна річ, сина. За кілька тижнів до того Діль разом зі своєю двоюрідною сестрою, втаємниченою в усю справу, вкрала немовля з лікарні, потім підкупила акушерку, і коли Рашер поїхав із Гіммлером у відрядження, симулювала передчасні пологи. Рашер був гордий, Гіммлер здивувався. Але і далі не погоджувався на шлюб свого придворного лікаря. Через рік, за день до уродин Гітлера, 19 квітня, збіг, ясна річ, «випадковий», з’явився на світ другий син Рашера. Батько був настільки зайнятий працею, що навіть не зауважив, що його новонароджений син — це восьмитижнева дитина. А все через стрес. Як тут уникнеш стресу, коли під час експерименту в нього померли сімдесят в’язнів. Гіммлер урешті погодився на одруження Рашера і Діль. Після шлюбу як у винагороду Кароліна — тепер уже Рашер — їде до розбомбленого союзниками Дрездена і купує в бідної матері, яка впала у відчай, здорового хлопчика, котрого «в муках народжує» своєму чоловікові.

Через якийсь час Рашер зауважує, що жоден із його синів нічим на нього не схожий. І Кароліна наважується на неймовірний крок. Народжує вдома купленого заздалегідь четвертого хлопця. Кімната, в якій вона народжує, виглядає так, як хотів того фюрер. Як «поле бою». Усе ліжко в крові. Вона із закривавленим немовлям біля грудей.

Хіба могло бути по-іншому? Вони ж самі годину тому разом із сестрою обхляпували фарбою ліжко і занурювали немовля у кров, придбану в різника. Доктор Зіґмунд Рашер має четвертого сина. Це вже напевно його син. Він сидів у кімнаті поряд, коли дружина народжувала.

Але насправді фюрер захоплювався жінками, які ніколи не бачили «поля бою» і не народили жодної арійської дитини. І навіть не були німкенями. Їм достатньо було «мати на зріст метр вісімдесят, бути блондинками і щоб під час швидкої ходи спереду в них коливалася їхня жіночність», як сказав Гітлер якось своєму водієві — той переповідав усе Йозефові, коли забагато випивав.

Саме так, за винятком бюста, якого в неї майже не було, виглядала та «англійська змійка», як називав її Йозеф, Юніті Мітфорд. Вони з фюрером зустрілися випадково в ресторані «Остерія Баварія» у тридцять п’ятому. Вона дуже добре її пам’ятає. Схожа на Марлен Дітріх. Коротке хвилясте волосся. Вища ніж сто вісімдесят сантиметрів. Переважно вбрана у чорну застібнуту під шию сорочку, чорну краватку НСДАП, чорні штани, такі самі, які вона вбирала Гельді, коли та йшла кататися на конях, і в чорні шкіряні рукавиці, у схожих ходили мотоциклісти. Англійська аристократка, яка покинула свій замок Тюдорів в Англії та приїхала до Мюнхена, де оселилася в крихітній мансарді під дахом старого будинку без ліфта, з туалетом у коридорі, щоб «бути поряд із Ним». Здається, вона була по-справжньому закохана в Гітлера.

Німецькі нацистки могли б багато чого навчитися від англійської нацистки Юніті Мітфорд. Але потім англійці раптом зробили ідіотську помилку. Маґда досі не може цього збагнути. Невже ота дика Польща мала для них аж таке значення, щоб відразу 3 вересня тридцять дев’ятого оголосити війну Рейху?! Вона вже ніколи цього не зрозуміє. Вона була одного разу в Польщі з Йозефом. У Ґданську чи Кракові, вона вже не пригадує. Пам’ятає тільки, що на вулицях було повно пияків, всюди стояли жебраки і в ресторанах смерділо кров’янкою. А вона терпіти не може кров’янки. І через таку країну англійці оголосили війну Рейху!!! Вона вважала цього пихатого товстуна Черчілля трохи розумнішим.

Для Мітфорд 3 вересня стало вирішальним днем. Вона поклала у конверт фото Гітлера з його автографом, партійне посвідчення, прощальний лист і, вбрана у свій містичний чорний костюм, уранці пішла до Англійського саду в Мюнхені, сіла на лавку і застрелилася.

Маґда вважала, що Юніті застрелилася для «нашої справи». Йозеф переконаний, що Юніті до самого кінця була англійською шпигункою і застрелилася для «справи Черчілля». Але Йозеф не має рації. Він просто ненавидів її, бо Юніті цілковито ігнорувала його як чоловіка і демонструвала це на кожній вечірці у Гітлера. А крім того, він ненавидів вищих за себе жінок.

Але нижчих за себе теж часом не любив. Особливо таких, які були більшими нацистками, ніж він сам. Це траплялося рідко. Але траплялося. Як, наприклад, «мати всіх нацистських сук», як називав її Гіммлер, коли випивав забагато малинової настоянки. А Гіммлер, шеф СС, знав, що каже. «Матір’ю всіх нацистських сук» була Ліна Гейдріх. Потворна жінка з чоловічими рисами обличчя, вузькими, майже завжди міцно стиснутими вустами і повним ненависті поглядом. Дружина Рейнхарда Гейдріха, якого в Рейхстазі називали «головним сміттярем Німецького Рейху». І всі знали, про яке «сміття» йдеться. Насправді, як розповідав їй Йозеф, усі ідеї про «остаточне очищення від єврейської зарази» належали Ліні Гейдріх, а не її чоловікові, який займався цим професійно. Але апогей діяльності Ліни Гейдріх настав, коли у сорок другому році в Празі під час замаху загинув її чоловік. Засліплена бажанням помсти, вона розробила детальні плани будівництва невільницьких єврейських колоній на території цілого Рейху. З крематоріями біля стодол, стаєнь і колодязів. З номерним татуюванням єврейських дітей, яким ці номери заміняли би прізвища. Зі встановленням максимальної тривалості життя для невільників — сорок років, і з негайним знищенням хворих. Напевно, тільки жінка може так сильно ненавидіти і так мстигися.

Йозеф прийде о 19.20. Ясна річ, вона не скаже йому про Гельґу.

Коли Штумфеґґер із криком вибіг у коридор, я підійшла до радіостанції й перенесла Гельмута на диван біля канапи. Поклала його біля Гедди і Гайди. Потім поклала біля них Гільду й Гольду. Тоді принесла Гельґу. Штани Гельмута були розірвані на коліні, а на сукні Гедди не було всіх ґудзиків. А я ж чітко наказала Лізль, щоб вона вбрала дітей у все найкраще!

На лежанці біля дверей були тільки три маленькі вишиті подушки. Я поклала їх під голови Гайді, Гедді й Гільді. Розкрила кулачок Гайди і витягла з нього порожню ампулку. У цей момент увійшов радіотелеграфіст Міш із доктором Науманом. Обоє стали на коліна біля дітей і почали молитися. Я сиділа на дивані і стискала в кулаці свою ампулу на вечір. За мить встала і пішла нагору, до нашого бункера. Міш і Науман продовжували молитися, коли я виходила.