Виклик

— Прекрасно вас розумію, дівчинко, — сказав Деву. Й обернувся до Пітера. — Ну то як, адвокате? Передумали? Чи нехай молода красуня помирає?

Пітер глянув на Бейлі, очі якої переповнив тваринний страх. І чому він з нею здибався? Що він у ній знайшов?

Бейлі тремтіла, абсолютно втративши над собою контроль. І все це через нього.

Прокляття! Гру програно. Цілком і повністю. Вибору він не має. Узагалі ніякого. Чи, може, все ж таки є?

Підвівшись із ліжка, Пітер підійшов до комп'ютера Бейлі.

— Як прийшло, так і пішло, — сказав він.

Він з'єднався з банком на Кайманах і ввів код та пароль свого анонімного рахунку. Ще кілька разів натиснувши на клавіші, він приготував переказ шістнадцяти мільйонів доларів. І кожен нуль, який він вдруковував, був для нього як кинджал у серце.

Пітер повернувся до Деву.

— Куди переказувати?

Деву вихопив Бейлі з ліжка і буквально витяг її на середину кімнати.

— Стань отут разом з нею, — наказав він. — А то знаю я вас, іще обдурите.

Наставивши на них обох пістоль і самовдоволено хихикнувши, Деву підійшов до комп'ютера і став натискати на клавіші. Одним оком він позирав на екран, іншим — на Пітера і Бейлі.

Пітер обережно, майже непомітно зиркнув на свій «ролекс», подумки рахуючи секунди. П'ять. Чотири. Три. Дві…

Раптом комп'ютер Бейлі вибухнув гучним дзеленчанням, на якусь мить ошелешивши Деву. То Пітер завів сигнал умонтованого будильника.

Вперед!

Пітер кинувся до пістоля і вибив його з руки Деву на підлогу. З розбігу гепнувши Деву об стіну, він став завдавати йому ударів — раз, іще раз!

І Деву упав. Однак не знепритомнів.

У них була приблизно однакова статура, але не однакова підготовка.

Лежачи на підлозі, Деву різкою підсічкою звалив Пітера з ніг і наскочив на нього. І став гамселити Карлайла по обличчю так, що тому бійка коло фонтана здалася сваркою двох хлопчиків у пісочниці. Який там пістоль! Він і без нього вб'є його — старим доісторичним способом!

Раптом наче грім серед ясного неба гримнув голос Бейлі — і бійка відразу ж припинилася.

— Ані руш!!! — заволала вона.

Розділ 122

Пітер з полегкістю зітхнув так глибоко, що йому аж запаморочилося в голові. Чи, може, то внаслідок ударів, що їх завдав Деву?

Втім, яка різниця? Головне те, що пістолет тепер у Бейлі. Думай, і швидше! - наказав він собі. Про виклик поліції і мови не може бути. Треба щось терміново вигадати.

Але Деву вже придумав.

— Крихітко, ти що, збираєшся мене встрелити? — спитав він, зробивши крок до Бейлі.

— Так. Саме так вона і вчинить, — сказав Пітер.

— А я кажу — не вчинить. — Із цими словами Деву зробив іще один крок. Тепер він був за шість футів від неї, а це вже небезпечно.

— Бейлі, якщо він ступить іще хоч крок, — стріляй. Просто натисни на курок і все.

— Вона цього не зробить, — сказав Деву. — Вона ж не вбивця, як ти. Правда ж, Бейлі?

— Не наближайся до неї, кажу тобі! — гаркнув Пітер.

Утім, Деву вчинив саме так.

— Стріляй! — заволав Пітер. — Пристрели цього виродка, ну!

І Бейлі натиснула на курок, щосили намагаючись твердо тримати руку.

Пуф! — проскочила куля крізь глушник. Звук був такий тихий, що Пітер його не почув. Зате він його відчув.

Якого бі…

Пітер поглянув на маленьку дірку в своєму животі, з якої на труси потекла цівка крові. Його відкинуло назад, і ноги стали як ватяні.

Він ніяк не міг збагнути: що ж трапилося секунду тому? Невже це дійсно трапилося?

— Бейлі, ти що?! — спитав він, хапаючи ротом повітря. Вона похитала головою, і на її вустах з'явилася — не може бути! — посмішка.

— Знаєш, Пітере, хоч ти і мальований красень, а трахальник з тебе нікудишній.

Деву просунув руку під короткий халат Бейлі й узявся за її апетитну сідницю.

— Тільки не треба мені триндіти, — сказав він, притягуючи її до себе. — Я знаю, що тобі подобалося з ним ужарюватися. Не кажи йому цього, йому ж і так зле.

Виряченими від болю й подиву очима дивився Пітер, як вони цілувалися. І то був не просто цьом у щоку, а поцілунок узасос.

О Господи, ні! Не може бути. Деву і Бейлі?

Пітер упав додолу, притиснувши руку до живота, що вже починав нестерпно боліти. Крізь його пальці точилася кров. Він важко дихав, а зір почав тьмяніти.

Деву відхилився від Бейлі, обернувся і з ядучою усмішечкою поглянув на Пітера.

— І що тільки не зробиш заради грошей, правда ж, адвокате? — сказав Деву, вкладаючи в свої слова максимум іронії.

— Але ж… я тебе витяг із в'язниці. Ми ж підписали угоду.

— Недоумкуватий адвокате! Ти ж робив це не для мене. То був твій черговий шанс злупити з клієнта бабки. І ти ним скористався. Як і я своїм шансом — сьогодні. Ти слабка ланка, Пітере. До того ж ти заслуговуєш на смерть, бо збирався вбити отих дітлахів. І свою кохану дружину.

З цими словами він повернувся до комп'ютера й закінчив переказ шістнадцяти мільйонів.

— Знаєш, іще ніколи не відчував я такого задоволення від своєї роботи, як зараз. Ніколи. Таке бездоганне завершення справи!

Пітер міг хіба що дивитися на Деву і думати про те, що він помирає. Життя крапля за краплею покидало його, і він слабшав з кожною секундою. Невдовзі його тіло увійде в шоковий стан.

Свідомість його поволі почала затьмарюватися. Як же таке могло статися, га? Те, що Деву розвів його як лоха, — це вже більш-менш ясно. Але ж така дівчина, як Бейлі?! Студентка юридичного факультету! А може, ніяка вона не студентка?

— Ти… ти… хто? — спитав її Пітер, на превелику силу вичавлюючи з себе кожне слово.

Деву захряснув портативний комп'ютер. Потім підвівся з-за столу, підійшов до Бейлі й забрав у неї пістоль.

— Вона — мій план Б, — пояснив він. — У кожного професійного фокусника має бути асистентка, правда ж?

Цього разу він не підморгнув, ба навіть не посміхнувся. А натомість підійшов до Пітера і підняв пістоль.

— Іди до біса! — гаркнув Пітер.

— Тільки після тебе, — відказав Деву.

І двічі натиснув на курок. Пуф! Пуф! Перша куля продірявила Пітеру голову, а друга влучила прямісінько в його холодне й жорстоке серце. Чиста робота.

Ставши на коліно, Деву вхопив Пітерову руку і помацав його пульс. Не тому, що думав, що адвокат якимось чином воскресне, діставши три кулі, а йому просто закортіло відчути, як він помирає. Чи вже помер.

— Ти диви який класний годинничок, — сказав Деву, роздивляючись Пітерів «ролекс». І, швидко знявши його з руки вбитого, запхав собі в кишеню. — Хто знайшов, тому й дістанеться, еге ж?

— Поквапся, любий, нам треба встигнути на літак, — сказала Бейлі.

Деву підвівся і послав їй поцілунок рукою.

— Боюся, ти маєш рацію лише наполовину, крихітко.

Пуф! Пуф! І слабких ланок не залишилося зовсім.

Розділ 123

Не минуло й півтори доби, а Деву вже шпацирував по Єлисейських Полях; звідусіль линула приємність та легкість, і взагалі, йому було так гарно, що краще не буває. Вечірнє сонце почало хилитися до обрію, і його сяйво поглинало Тріумфальну арку своїм жовтогарячим відблиском. Господи, як же він любив Париж!

Він буквально вдихав його, і від насолоди аж заплющував очі. Хрустке жовтневе повітря було просякнуте ароматом хліба та сиру, що линув з вуличних кафе на тротуарах. Цей аромат п'янив, він був знайомий, як давній добрий друг.

«Моя країна — Америка, але моє рідне місто — Париж», — сказала якось Гертруда Штайн, і ця фраза стала знаменитою. І Деву прекрасно розумів, що мала на увазі ця стара шльондра.

З тими грошима, що він їх одержав з Пітера Карлайла, він міг дозволити собі, м'яко кажучи, тривалий відпочинок у Європі. І саме це Деву і збирався зробити. До того ж душа має відпочивати — надто велика кількість убивств негативно впливає на психіку.

Раптом голос якоїсь перехожої змусив його зупинитися.