Страница 148 из 149
— Про що це вони? — Запитала Келен, радісно засміявшись.
— Джа-ла, — пояснив Річард. — Дайте-но мені поглянути на ваш м'яч, звернувся він до дітей.
Вони протягнули йому м'яч, і він показав його Келен. Вона взяла м'яч і уважно подивилася на вишиту на ньому велику букву «Р».
— Що це?
— Раніше в неї грали м'ячем, званим «брок», що був занадто важкий для дітей. Я звелів білошвейкам зшити нові м'ячі, легше, щоб усі діти могли грати, а не тільки найсильніші. Так що тепер гра вимагає швидше спритності, ніж грубої сили.
— А для чого ця «Р»?
— Я сказав їм, що кожен, хто буде грати новим м'ячем, отримає брок від палацу. «Р» означає «Рал», на підтвердження того, що це офіційний м'яч. Гра називалася джа-ла, але з тих пір як я змінив правила, вона називається джа-Лара.
— Ну, — заявила Келен, повернувши м'яч хлопчакам, — раз Магістр Рал обіцяв, а слово він своє тримає завжди…
— Так! — Вигукнув один з хлопчиків. — Він пообіцяв, що, якщо ми будемо грати офіційним м'ячем, він прийде подивитися на гру!
Річард глянув на хмари, що збиралися на небі.
— Здається, насувається гроза, але, сподіваюся, гру подивитися ми встигнемо.
Рука об руку, в оточенні зграйки дітлахів вони пішли по вулиці.
— Якби тільки Зедд був з нами, — похитав головою Річард.
— Ти думаєш, він загинув там, в замку? — Річард подивився на гори.
— Він завжди говорив, що якщо ти приймаєш можливість, то робиш її реальністю. Я вирішив, що до тих пір, поки хто-небудь не надасть мені доказів його загибелі, вважати його живим. Я в нього вірю. І вірю, що він живий і бродить десь, неабияк отруюючи комусь існування.
Заїжджий двір здавався досить симпатичним на відміну від попередніх, де їм довелося зупинятися і де люди занадто багато пили. А їх пристрасті танцювати до глибокої ночі він рішуче не розумів. Чомусь ці дві речі завжди нерозривно пов'язані одна з одною, як бджоли з квітами або мухи з гноєм.
Темрява і танці.
За кількома столиками сиділи люди і не поспішаючи їли. За одним з кутових столів грали в якусь гру четверо людей похилого віку. Попихкуючи трубками і потягуючи ель, вони щось захоплено обговорювали. Він вловив обривки фраз, в яких згадувався новий Магістр Рал.
— Ти мовчи, — попередила Енн. — Говорити буду я.
Чоловік і жінка за стійкою приязно усміхнулися ім. На щоках жінки з'явилися ямочки.
— Добрий вечір!
— Добрий вечір, — відповіла Енн. — Ми б хотіли зняти кімнату. Хлопчик-конюх сказав, що у вас є хороші кімнати.
— О так, мем! Для вас і вашого…
Енн відкрила було рота, але Зедд її випередив:
— Брата. Мене звуть Рубен. А це моя сестра, Елсі. Я Рубен Рибнік. — Він простягнув чоловікові руку. — Відомий читець по хмарах. Може, ви про мене чули?
Рубен Рибник, знаменитий читець по хмарах.
Жінка заворушила губами, як би підбираючи слова.
— Ну… Я… Ну… Так, здається, чула.
— Ось бачиш, Елсі? — Зедд поплескав Енн по спині. — Майже всі про мене чули. — Він сперся на стійку. — Елсі думає, що я багато про себе уявляю, але вона занадто довго прожила в селі серед тих нещасних, які чують голоси і розмовляють зі стінами.
Дві голови одночасно повернулись до Енн.
— Я там працювала, — зуміла витиснути Енн крізь зціплені зуби. — Працювала там, допомагаючи цим «нещасним», які були нашими гостями.
— Так-так, — кивнув Зедд. — І ти відмінно з цим справлялася, Елсі. До сих пір не розумію, як тільки вони тебе відпустили. — Він знову повернувся до господарів, що втратили дар мови. — Ну і раз вона залишилася без роботи, я вирішив взяти її з собою, щоб вона подивилася світ, побачила життя, розумієте?
— Так, — хором відповіли чоловік і жінка за стійкою.
— І до речі, нам би краще дві кімнати, — зауважив Зедд. — Одну для моєї сестри, іншу для мене. Вона хропе, — пояснив він. — А мені треба виспатися. Зедд тицьнув пальцем у стелю. — Читання хмар, самі розумієте, вимагає уваги.
— У нас чарівні кімнати, — відповіла жінка. На її щоках знову з'явилися ямочки. — Впевнена, ви прекрасно відпочинете.
Зедд застережливо підняв палець.
— Найкращі, смію нагадати. Елсі може собі це дозволити. Її дядько помер і заповів їй весь свій статок, а він був не з бідних.
Чоловік здивовано підняв брову.
— А хіба він і не ваш дядько теж?
— Мій? А, ну так, звичайно, але він мене не любив. Ми зі старим вічно сварилися. Він був великий дивак. Носив шкарпетки замість рукавиць в розпал літа. Зате Елсі була його улюбленицею.
— Кімнати! — Прогарчала Енн і, повернувшись, обдарувала чарівника нищівним поглядом. — Рубену потрібно виспатися. Він багато працює, читає хмари і встає дуже рано. Якщо він недосипає, кільце у нього на шиї чомусь розжарюється. Жінка вийшла з-за стійки:
— Ходімо. Я покажу вам кімнати.
— Чи не запах смаженої качки я відчуваю?
— О так! — Кивнула жінка і повернулася назад. — Це у нас сьогодні на вечерю. Смажена качка у власному соку з цибулею і пастернаком. Хочете?
Зедд глибоко вдихнув:
— Божественний аромат! Щоб приготувати качку як треба, потрібен талант, але я по запаху чую, що ви приготували її як належить. Ніяких сумнівів.
Жінка, спалахнувши, хихикнула.
— Мої смажені качки славляться по всій окрузі!
— Звучить спокусливо, — зауважила Енн. — Чи не будете ви так люб'язні принести її нам в кімнати?
— Звичайно! Із задоволенням!
— Взагалі, — заявив Зедд, — я ось що подумав. Ти йди, Елсі, я знаю, ти не любиш, коли інші дивляться, як ти їси. А я повечеряю тут, пані. І кухлик пива, якщо не заперечуєте.
Енн спопелила його поглядом. Він відчув, що нашийник нагрівся.
— Не затримуйся, Рубен. Нам завтра рано вставати.
Зедд махнув рукою:
— Ну що ти, дорога! Я тільки повечеряю, може, зіграю разок он з тими панами, а потім негайно піду спати. Зустрінемося вранці, світанок буде гарним і світлим, і поїдемо далі показувати тобі світ.
Від її погляду могло спалахнути вогнище.
— Тоді на добраніч, Рубен. — Зедд невинно посміхнувся:
— Не забудь заплатити цій милій жінці і додай трохи зверху за її розкішну смажену качку. — Зедд прибив Енн до місця важким поглядом. — І не забудь зробити запис у своєму дорожньому щоденнику.
— Щоденнику? — Насторожилася Енн.
— Так, твоєму маленькому зошиті. Я знаю, ти любиш описувати наші пригоди, але останнім часом щось часто стала пропускати дні. Мабуть, пора тобі знову цим зайнятися.
— Так, — тільки й змогла вимовити вона. — Цим я і займуся, Рубен.
Як тільки Енн пішла, не забувши обдарувати його застережливим поглядом, сидячі за столом чоловіки, які уважно прислухалися до розмови, запросили Зедда за свій стіл. Зедд, акуратно розправивши коричневий балахон, сів між ними.
— Читець хмар, говорите? — Запитав один.
— І найкращий, — підняв кістлявий палець Зедд. — Королівський читець хмар, ні більше ні менше.
По столах пробігло здивоване шепотіння. Чоловік поряд з ним вийняв з рота люльку.
— А для нас ви почитаєте по хмарах, майстер Рубен? Ми складемося і вам заплатимо. — Зедд підняв худу руку.
— Боюся, не зможу. — Він дочекався, поки змовкне розчарований гул. — Не зможу прийняти від вас гроші. Для мене буде великою честю сказати вам, що написано в хмарах, але я не візьму з вас ні одного мідяка.
Посмішки повернулися.
— Ви дуже щедрі, майстер Рубен. Щільний мужичок нахилився ближче:
— І про що ж зазвичай говорять хмари? В цей момент господиня поставила перед Зеддом миску зі смаженою качкою.
— Пиво я скоро подам, — сказала вона і заспішила на кухню.
— Хмари в основному говорять про прийдешні вітри змін, панове. Про небезпеки і можливості. Про блискучого нового Магістра Рала і про… Дайте-но мені спробувати цю апетитну качку, а потім я з радістю вам про все розповім.
— Валяй, Рубен! — Кинув один з чоловіків. Зедд, відкусивши шматок, театрально закотив очі і глибоко зітхнув. Чоловіки не зводили з нього очей.
— Дивне у тебе намисто.